7.2.1. Механізми функціонування соціально-психологічних феноменів в організації

Взаємовплив як зміна думок і оцінок має бути ситуативним, коли цього вимагають обставини. Внаслідок змін думок, оцінок, які повторюються, формуються стійкі оцінки і погляди, зближення яких веде до поведінкової, емоційної та когні-тивної (пізнавальної) єдності учасників взаємодії. Це у свою чергу сприяє зближенню інтересів і ціннісних орієнтацій, інтелектуальних і характерологічних особливостей партнерів.

Водночас слід мати на увазі, що в основі соціальної поведінки і спільної діяльності людей відбуваються процеси, які відіграють роль механізмів вияву соціально-психологічних явищ, — наслідування і зараження.

Наслідування — це соціально-психологічний процес дотримання особистістю чи групою якого-небудь еталону, зразка, що виявляється у прийнятті, запозиченні та відтворенні зовнішніх (поведінкових) або внутрішніх (психологічних) особливостей інших людей.

У соціальній психології його розглядають у двох планах:

1) як наслідування якоїсь конкретної людини;

2) як наслідування норм, вироблених групою.

Зараження — соціально-психологічний механізм передавання емоційного стану від однієї людини чи групи до інших в умовах безпосереднього контакту, що відображає їх схильність до певних станів і психологічного впливу з боку інших людей1.

На відміну від наслідування в змістовій стороні зараження домінує несвідома, мимовільна (психофізіологічна) схильність людини або групи до переживання певного настрою, який має великий емоційний заряд внаслідок загострення переживань і пристрастей.

Регуляторами (способами) психологічних взаємовпливів людей один на одного є механізм навіювання, конформності й переконання, коли під впливом думок, відносин одного партнера змінюються думки, відносини іншого партнера. Вони формуються на основі розглянутої властивості живих систем — наслідування. На відміну від останнього навіювання, кон-формність і переконання регулюють міжособистісні норми думок і почуттів.

Навіювання (рос. внушение) — це такий вплив на інших людей, який вони сприймають неусвідомлено, внаслідок чого несвідомо змінюються думки, настанови, погляди.

Конформність (лат. conformis — подібний, відповідний) на відміну від навіювання є свідомою зміною думок, оцінок. Ситуативно і свідомо конформність дає змогу підтримувати та узгоджувати уявлення (норми) з приводу подій, що відбуваються в житті та діяльності людей.

Переконання — це процес тривалого впливу на іншу людину, під час якого вона свідомо засвоює норми і правила поведінки партнерів по взаємодії.

Наближення або зміна взаємних поглядів і думок унаслідок взаємовпливів торкається всіх сфер і рівнів взаємодії людей в організації. Специфіка управлінського впливу полягає в тому, що він є частиною, функціональною формою психологічного впливу і наявний в системі різностатусних відносин "керівник — підлеглий".

Заключним етапом (вищим рівнем) взаємодії завжди є надзвичайно ефективна спільна діяльність людей, що супроводжується взаєморозумінням. Взаєморозуміння людей — це рівень їх взаємодії, за якого вони усвідомлюють зміст і структуру цієї та можливої чергової дії партнера, а також взаємно сприяють досягненню єдиної цілі. Для взаєморозуміння замало спільної діяльності, необхідне взаємосприяння.

Водночас взаємне нерозуміння — одна із суттєвих передумов розпаду взаємодії людей або причина різноманітних утруднень, конфліктів тощо.

Отже, взаємодія — складний багатоетапний і багатогранний процес, під час якого відбуваються спілкування, сприйняття, взаємовідносини, взаємовпливи і взаєморозуміння людей.

Показником багатоманітності взаємодії є її типологія. Як правило, найбільш поширеним є дихотомічний поділ; кооперація (співробітництво) і конкуренція (суперництво). Ступінь виявленості цієї взаємодії (успішне чи менш успішне співробітництво) визначає характер міжособистісних відносин між людьми.

Однак у процесі взаємодії цих двох типів, як правило, виникають інші їх різновиди, що виявляється в таких провідних стратегіях поведінки у взаємодії:

— співробітництво, яке спрямоване на задоволення учасниками взаємодії своїх потреб (реалізується мотив або кооперації, або конкуренції);

— протидія, що передбачає орієнтацію на свої цілі без урахування цілей партнерів по спілкуванню (індивідуалізм);

— компроміс, що реалізується в частковому досягненні цілей партнерів заради умовної рівності;

— поступливість, що передбачає принесення в жертву власних інтересів заради досягнення цілей партнера (альтруїзм);

— уникання, яке є ухилянням від контакту, втратою власних цілей для виключення виграшу іншого1.

В основу поділу на типи можуть бути покладені наміри і дії людей, що відображають розуміння ними ситуації спілкування. Тоді виокремлюють три типи взаємодії: додаткову, перехресну і приховану. Додатковою називають взаємодію, за якої партнери адекватно сприймають позицію один одного. У процесі перехресної взаємодії партнери, з одного боку, демонструють неадекватність розуміння позицій і дій один одного, а з іншого — яскраво виявляють власні наміри і дії. Прихована взаємодія включає одночасно два рівні: явний, що виражається словами, і прихований (з прихованими намірами). Вона передбачає або глибоке знання партнера, або розвинуту здатність до сприйняття невербальних (позамовних) засобів спілкування — тону інтонації, голосу, міміки і жестів, оскільки саме вони передають прихований зміст.

Слід мати на увазі, що взаємодія учасників спільної діяльності включає два компоненти — зміст і стиль. Зміст визначає, навколо або з приводу чого розгортається та чи інша взаємодія. Стиль показує, як людина взаємодіє з оточенням. Тому необхідно розрізняти продуктивний і непродуктивний стилі взаємодії.

Продуктивний стиль — це результативний спосіб контактування партнерів, що сприяє формуванню і підтриманню відносин взаємної довіри, розкриттю особистісних потенціалів і досягненню ефективних результатів у спільній діяльності. В інших випадках, коли учасники взаємодії через певні особистісні характеристики не можуть пристосуватись один до одного, дійти згоди, подолати перешкоди чи зберегти внаслідок певних причин ефективність уже досягнутої рівноваги і довіри, встановлюється непродуктивний стиль взаємодії.

Реальним виявом непродуктивності стилю взаємодії стає ситуація, що сприймається людиною як "конфліктна" або як ситуація "безвиході".

Можна виокремити п'ять основних критеріїв, що дають змогу правильно зрозуміти стиль організаційної взаємодії:

— характер активності в позиції партнерів (у продуктивному стилі — "поряд з партнером", тобто активна позиція обох партнерів як співучасників діяльності; в непродуктивному — "над партнером", тобто активна позиція провідного партнера і пасивна позиція підпорядкованого);

— характер поставлених цілей (у продуктивному стилі партнери спільно розробляють як близькі, так і далекі цілі; у непродуктивному — домінуючий партнер висуває лише близькі цілі, не обговорюючи їх з партнером);

— характер відповідності (у продуктивному стилі за результати діяльності відповідальні всі учасники взаємодії; в непродуктивному — вся відповідальність лежить на домінуючому партнері);

— характер відносин, що виникають між партнерами (у продуктивному стилі — доброзичливість і довіра; в непродуктивному— агресія, образа, роздратування);

— характер функціонування механізму ідентифікації — відокремлення (у продуктивному стилі — ідентифікація і відокремлення; в непродуктивному — крайні форми ідентифікації та відчуження )1.