8

Право ЄС

Тема 6. Громадянство Європейського Союзу

Та правове становище громадян інших країн

В Європейському Союзі

Лекційні питання:

1. Правові засади громадянства Європейського Союзу

2. Співвідношення прав громадян Європейського Союзу та громадян інших країн. Політичні права громадян інших країн

3. Права громадян інших країн на Внутрішньому ринку Європейського Союзу

3.1. Правове становище фізичних та юридичних осіб інших країн в ЄС згідно з положеннями двосторонніх угод між іншими державами та ЄС

3.2. Правове становище громадян інших країн, що є членами сім'ї громадянина ЄС

3.3. Правове становище громадян інших країн, що є працівниками компаній, зареєстрованих в ЄС

3.4. Доступ українських фізичних та юридичних осіб до свобод Внутрішнього ринку ЄС згідно з Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС

4. Реформа законодавства Європейського Союзу щодо статусу громадян інших країн

1. Правові засади громадянства Європейського Союзу

Інститут громадянства посідає особливе місце в праві ЄС. Важливим моментом при цьому є те, що права людини, як такі, розглядаються поза інститутом загальноєвропейського гро­мадянства.

✔ Уперше цю концепцію впроваджено Договором про ЄС, в якому ст. 17Договору про Співтовариство (зараз ст. 20Договору про діяльність ЄС) було суттєво змінено.

Громадян­ство ЄС поширюється на всіх, хто має громадянство ("націо­нальність")¹ будь-якої з держав-членів ЄС. У ст. 20Договору про діяльність ЄС встановлено єдине громадянство ЄС: кожен громадянин держави-члена є громадянином Союзу. Громадян­ство Союзу доповнює, а не змінює національне громадянство.

✔ Громадяни ЄС користуються такими правами:

1) заборона дискримінаційного ставлення з боку держави-члена за ознакою національності громадянина ЄС (ст. 18Дого­вору про діяльність ЄС);

2) право на вільне пересування у ЄС та проживання в держа­вах-членахЄС з урахуванням обмежень, встановлених Догово­ром про Співтовариство (ст. 20 (2)Договору про діяльність ЄС);

3) право голосу та право бути обраним до органів місцевого самоврядування в будь-якій державі-члені, у випадках, коли громадяни мешкають не в державі-члені походження (ст. 20 (2)Договору про діяльність ЄС)¹;

4) право голосу та право бути обраним до Європейського Парламенту в будь-якій державі-члені, у випадках, коли грома­дяни мешкають не в державі-члені походження (ст. 20 (2)Дого­вору про діяльність ЄС);

5) право на отримання дипломатичної та консульської допо­моги від дипломатичних і консульських установ інших дер­жав-членів у країнах, де рідна держава індивіда (громадянина) не має власних закордонних представництв (ст. 20 (2)Догово­ру про діяльність ЄС);

6) право на подання петиції до Європейського Парламенту (ст. 20 (2)Договору про діяльність ЄС); та право звернення до Європейського Омбудсмана (ст. 20 (2)Договору про діяльність ЄС);

7) право звернення на будь-якій мові ЄС та отримання відпо­віді від інститутів ЄС та Європейського Омбудсмана будь-якою мовою держав-членів ЄС за бажанням громадянина ЄС (ст. 20 (2)Договору про діяльність ЄС).

Частина 2ст. 20Договору про діяльність ЄС містить поло­ження, згідно з якими громадяни ЄС мають також обов'язки, але не уточнює, які саме.

До цього ж, обсяг прав теж не є цілком прозорим.

Головне доповнення (або краще назвати його роз'ясненням) Амстердамського Договору з питань інституту громадянства ЄС —це встановлення його похідності від громадянства дер­жави-члена походження, тобто його додаткового характеру. Громадяни держав-членів ЄС автоматично набувають статусу громадян ЄС, але при цьому не йдеться про подвійне громадян­ство.

✔ Установчі договори ЄС не створюють інституту самос­тійного громадянства (так званої "європейської національності"), а лише встановлює статус, що доповнює національний. При цьому набуття статусу європейського громадянина повністю залежить від визначення громадянства (національності) в на­ціональному законодавстві держав-членів, яке, природно, може неабияк різнитися в державах-членахЄС. Згідно з принципом субсидіарності ЄС не вимагає гармонізації національного зако­нодавства держав-членів у галузі громадянства, бо конститу­ційна сфера не належить до виключної компетенції ЄС, але залишається в межах компетенції держав-членів ЄС. Держави-члени можуть навіть робити заяви (декларації) з питань визна­чення осіб, які вважаються їх громадянами.

✔ Після ратифікації усіма державами-членами ЄС Лісабонського Договору набирає юридичної сили Хартія основних прав ЄС, яка ретельно узагальнює фундаментальні права громадян ЄС відповідно до найкращих національних та міжнародних стандартів.

✔ З 30 квітня 2006р. набрала чинності Директива 2004/58щодо прав громадян ЄС та членів їх родин вільно пересуватись та мешкати на території держав-членів ЄС. Воназмінює та доповнює низку актів вторинного законодавства ЄС (9директив та 1регламент).

Зокрема, Директива 2004/58 перед­бачає наступне:

а) кодифікує та спрощує вторинне законодавство ЄС та прак­тику ЄСП з вільного пересування громадян ЄС;

б) надає право на отримання дозволу на проживання у державі-члені перебування працюючих (працівникам та під­приємцям) і непрацюючим (студентам та пенсіонерам) громадя­нам ЄС за умови того, що вони мають достатньо фінансових ресурсів для того, щоб не обтяжувати систему соціального забезпечення держави перебування;

в) надає членам родини громадянина ЄС право на отримання дозволу на проживання у державі-члені перебування після смерті громадянина ЄС або припинення шлюбу або зареєстрованого співмешкання;

ґ) зареєстроване співмешкання рівноцінне шлюбу;

д) значно зменшує бюрократичні перешкоди отримання дозволу на проживання працівників ЄС та членів їх родин у державах-членахЄС (дозвіл на проживання замінено на ре­єстрацію в уповноважених установах);

є) надає можливість автоматичного отримання громадянами ЄС дозволу на постійне проживання після 5років легального проживання на території держави-члена ЄС;

є) обмежує можливості дострокової депортації громадян ЄС та членів їх родин із території держави-члена ЄС.