Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тацій, Рогожин, Гончаренко - Історія держави і...doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
4.51 Mб
Скачать

§ 4. Рух опору проти загарбників

х опору на захопленій вермахтом території України роз- почався з перших днів становлення окупаційного режиму. Загроза розгортання широкомасштабної народної війни у гилу серйозно збентежила загарбників. 16 вересня 1941 р. начальник штабу Верховного головнокомандування вер­махту В. Кейтель видав наказ про вживання крайніх за­ходів проти опору. Восени 1941 р. на окупованій території з розріз­неної боротьби з загарбниками оточених підрозділів Червоної армії, наспіх сформованих партизанських загонів, організацій радянсько­го підпілля та інших патріотичних формувань почав поступово зро­стати та організовуватися антинацистський фронт боротьби1.

Першими на шлях збройної боротьби із загарбниками на оку­пованій території України стали бійці і командири Червоної армії, партизани і підпільники радянського руху опору. Організаційні ос­нови радянського руху опору були закладені вже в перших держа-вно-партійиих документах вищого керівництва СРСР початку вій­ни. 7 липня 1941 р. опубліковано звернення Президії Верховної Ра­ди, Раднаркому та ЦК КП(б)У «До українського народу», в якому «.формульовані основні завдання громадян республіки щодо орга­нізації всенародної боротьби з агресором, у тому числі і на тимчасо­во окупованій території.

20 червня 1942 р. рішенням ЦК КН(б)У було створено спе­ціальний військовий орган для керівництва партизанським ру­хом— Український штаб партизанського руху на чолі з Т. А. Стро-качем. Дещо пізніше були створені обласні штаби, які розгорнули роботу безпосередньо на окупованій території України2. 2 жовтня 1942 р. почав діяти підпільний ЦК КП(б)У, який через мережу під­пільних обкомів і райкомів партії взяв на себе функцію політичного керівництва як партизанським, так і підпільним рухами.

З кінця 1942 р., коли радянський рух опору набув масового характеру на всій тимчасово окупованій території України, у важ-кодоступних районах Київської, Чернігівської, Сумської, Житомир­ської, Рівненської, Волинської областей, контрольованих радянсь-

342

1 Народная война в тилу фашистских оккупантов м Украине 1941—1944 В 2 кк. —

К. 1985 : Курис И. Ф., Кентіш А. В. Штаб непокоренних (УкраинскиЙ штаб партизанского

дамжгния в тодьі Великий Отечественной войньї). — К, 198Н. Строкач А. В. Наш

вюзивнкй — свобода. — К., 1979.

343

' -І Дсржом ' >ір<і«о України л роки Великої Ь'ітчилс.члоі війни

4 І | прогай мнарбпикі*

кими партизанами, утворювались партизанські краї та зони, в яких у тій чи іншій мірі і формі почали відновлюватися та діяти органи радянської влади. Особливістю їх організації га .пильності був над­звичайний характер режиму — воєнного стану окупованої ворогом території. Тому функції органів радянської влади виконували як депутати Рад і партійно-радянські активісти, організовані у вико­навчі комітети місцевих Рад, так і командування партизанських з'єднань, загонів, які згідно з Указом «Про воєнний стан», брали на • і деякі функції місцевих органів радянської влади. Крім воєн­ної, адміністративно-господарської функцій, органи радянської вла­ди здійснювали й судові повноваження.

Радянські партизани і підпільники, використовуючи тактику активних бойових дій, рейкової війни, диверсій, саботажу, зробили вагомий внесок у розгром загарбників, ліквідацію окупаційної ад­міністрації та її прибічників, у визволення разом з частинами Червоної армії значної кількості міст і сіл України У період 1941— 1944 рр. на території України діяло понад 3 тис. иартійно-радянсь-ких підпільних груп та організацій чисельністю майже 100 тис. осіб. У радянському партизанському русі України діяло 46 партизан­ських з'єднань, близько 2 тис. загонів та диверсійно-розвідуваль­них груп, в яких нараховувалось майже 500 тис. бійців та коман­дирів1.

Після невдалої спроби відновити Українську державу в черв-ні-серпнІ 1941 р. провід ОУН-б у вересні 1941 р. прийняв рішення перебудувати свою організацію, перевести основну частину кадрів на нелегальне становище і нелегальні форми роботи; у відкритий конфлікт а окупаційною владою не вступати; готувати кадри для майбутньої боротьби. Невдало закінчилась і спроба співпраці з оку­пантами «Української Повстанської армії — Поліської Січі» Буль-би-Боровця У середині листопада 1941 р. вона була розпущена2.

Тільки з весни 1942 р. у інформаціих окупаційних властей по­чинають висвітлюватися події, пов'язані з активізацією діяльності українського націоналістичного руху опору, основними течіями якого стали Українська повстанська армія (Бульби-Боровця), бандерів­ські організації, радикальні елементи мельниківської ОУ1!

На початку 1943 р. провід ОУН-б під впливом подій на Східно­му фронті взяв курс на прискорення підготовки власних збройних формувань як найважливішого чинника у боротьбі за ідею Україн­ської самостійної соборної держави. Спочатку базою для розгортан-

і .овський А. С. Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1941 —11)44 рр мовою документів, очи.м.і історика). — К. 1994. — С. 244—2з2. 2 Бульба-Боровець Т. Армін бот держаки, — Л. І

344

ня збройних відділів ОУН обох напрямів стала Волинь, Полісся, згодом — значна частина Західної України. Пірни антинімецькі збройні виступи відбулися у березні 1943 р. З квітня 1943 р. збройні формування ОУН-б беруть нову назву — Українська повстанська армія (УПА). Наказом ОУН-б командувачем новоствореною У1ІА признак но К. Савура. Бульба-Боровець 20 липня 1У43 р. перейме­новує свої збройні загони в Українську Народно-революційну ар­мію (УНРА).

На початку травня 1943 р. була створена Головна команда УПА, яка оголосила себе найвищою владою на підконтрольній [Я території України. Дії УПА поширилися з Волині-Полісся на Схід­ну Галичину та деякі Правобережні райони України. Одночасно ро­билися спроби створення адміністрації, підконтрольної ОУН-б. На Волині та Поліссі в деяких містечках і селах були створені своєрід­ні «Повстанські республіки». За розпорядженням К. Савура як пре­дставника «найвищої й одиноко суверенної влади на звільнених зе­млях України» була започаткована земельна реформа1. Влітку 1943 р. розпочалися мобілізаційні акції в УПА.

В серпні 1943 р. командування УПА шляхом примусу підпо­рядкувало собі всі націоналістичні збройні формування. Одночасно Головний військовий штаб було відокремлено від Центрального проводу ОУН-б, хоча призначений Головнокомандувачем всіма вій­ськами УПА Р. Шухевнч продовжував виконувати функції голови ОУН-б. З метою чіткішого керівництва військами за територіальни­ми ознаками були утворені три крайові командування, яким підпо­рядковувались військові округи, що поділялися на загони і курені. Функції політичної контррозвідки виконувала служба безпеки (СБ) ОУН-б на чолі з М. Лебедем2.

З початку осені 1943 р. УПА, виконуючи вказівки центрально­го проводу ОУН-б і постанови III надзвичайного великого збору ОУН (серпень 1943 р.), зосередилася на збройній протидії фронто­вим з'єднанням Червоної армії та радянським партизанам. На час приходу Червоної армії в західноукраїнський регіон УПА налічу­вала близько 60—80 тис. осіб. На щойно визволеній від нацистських загарбників українській землі розгорнулася справжня партизансь­ка війна з елементами громадянської війни. Метою УІІА було ство­рення під контролем ОУН-б нелегальної національно-державної структури, яка могла б протистояти органам радянської влади. В деяких районах фактично склалося двовладдя.

О УН і УПА в лругій світовій ніші) Документ* і матеріали // УІЖ. — 1994 — М 4. —

'пій А. В. Українська повстанська армія в Ш42—1943 рр. — К.. 1!»99.

ш