Динаміка показників діяльності міського електротранспорту України37

Вид транспорту	Показники	Одиниця виміру	Роки
			1994	1998	2002	2003
Трамвай	Обсяги перевезень пасажирів	млн.пас.	1324	1451	1196	1132
	Пасажирообіг	млрд.пкм	8,6	9,4	7,8	7,2
Тролейбус	Обсяги перевезень пасажирів	млн.пас.	2149	2718	2141	1922
	Пасажирообіг	млрд.пкм	14,0	17,7	14,4	13,6
Метрополітен	Обсяги перевезень пасажирів	млн.пас.	684	668	831	873
	Пасажирообіг	млрд.пкм	4,4	4,4	6,4	6,7

Таким чином, управління фінансовими ресурсами і процесом фінансового забезпечення підприємств міського електротранспорту має свої особливості і відмінності від підприємств приватного сектору. Система управління і, в першу чергу, фінансового менеджменту таких підприємств повинна враховувати ряд особливостей, основними з яких є:

• низька прибутковість, зумовлена специфікою функціонування комунального сектора і необхідністю задоволення суспільних потреб;

• державне регулювання ціноутворення;

• потреба у державній підтримці внаслідок недостатніх можливостей щодо формування власних фінансових ресурсів, особливо для цілей розширеного відтворення;

• неможливість отримання позикових коштів внаслідок збитковості або низької рентабельності підприємств, що робить їх непривабливими позичальниками.

З іншого боку, держава і місцеве самоврядування, як власники, повинні прямими і непрямими методами створювати такі умови, які б спонукали підприємства вишукувати внутрішні резерви підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності, що сприятиме реалізації однієї з головних стратегічних цілей функціонування підприємств даної галузі – забезпечення надання якісних послуг населенню, що відповідають світовим стандартам.

Таким чином, розробка єдиної і узгодженої фінансової політики підприємств пасажирського транспорту обумовлена необхідністю реформування їх діяльності на основі підвищення якості транспортного обслуговуван­ня, досягнення високої економічної і соціальної ефективності, пошуку нових джерел фінансування та розробки фінансових механізмів відтворювальних транс­портних процесів.

9.5. Необхідність та зміст реформи житлово-комунального господарства в Україні

Стан житлово-комунального господарства в Україні є вкрай незадовільним і вимагає оперативного втручання. Як показав досвід, житлово-комунальне господарство є неспроможним ефективно працювати в ринкових умовах і надавати послуги належного рівня. Так, підлягає ремонту кожен третій жилий будинок, а 40 тис. будинків (4% житлового фонду), в яких проживає майже 2 млн. осіб, є ветхими та аварійними і мають граничний ступінь зносу. На межі повної зупинки перебуває ліфтове господарство, де 20 тис. ліфтів потребують заміни. Аварійними є майже третина водопровідно-каналізаційних мереж, 14% теплових мереж, близько 30% теплопунктів, понад 15% мостів і шляхопроводів. Потребує ремонту або заміни четверта частина водопровідних очисних споруд, кожна п’ята насосна станція, 40% насосних агрегатів. Вимагає оновлення більш ніж 80% рухомого складу міського електротранспорту, значна частина автотранспорту, трамвайних колій та іншої інфраструктури.

Житлово-комунальне господарство – найменш сучасно оснащена галузь, найгірша ситуація з якістю надання послуг і станом житлово-комунальних підприємств у сільській місцевості, де проживає значна частина населення. Значне погіршення протягом останніх років стану майна, основних фондів у житлово-комунальній сфері було зокрема спричинене позбавленням галузі в 2000 році державної підтримки.

Вітчизняне комунальне господарство є високоенергозатратним. Майже половина основних засобів на підприємствах комунальної теплоенергетики працює неефективно. На обслуговування одного кв. м житла у нашій країні витрачається в 3-7 разів більше енергоресурсів, ніж у середньому в Західній Європі, а витрати електроенергії на виробництво та реалізацію одного куб. м води вищі на третину. У процесі транспортування в нашій країні втрачається марно 30% води та 25% електричної енергії. Ефективність праці в житлово-комунальному секторі вітчизняної економіки у 4-16 разів нижча, ніж у розвинутих західноєвропейських країнах³⁸.

Внаслідок історичних особливостей розвитку країни, склалася ситуація, що в сфері житлово-комунального господарства у нас послуги традиційно надаються низької якості. Однією з причин цього є відсутність ринкових відносин у галузі. Населення ще не навчилося ставитися до житлово-комунальних послуг як до товару тому, що ці послуги однаковою мірою надаються всім споживачам незалежно від їх платоспроможності. Таким чином житлово-комунальне господарство виконує соціальну функцію, ставить у рівні умови всі верстви населення, тим самим дотуючи багатих громадян.

Незважаючи на порівняно низькі ціни за житлово-комунальні послуги, кожний 6 житель України невзмозі розрахуватися за житло і тому достатньо значною є заборгованість населення по оплаті житлово-комунальних послуг. Крім того в країні налічується приблизно 10 млн. пільговиків по оплаті житлово-комунальних послуг. Недосконалим є господарський і, зокрема фінансовий, механізм у сфері вітчизняного житлово-комунального господарства. Все це загалом спричинює збиткову роботу переважної більшості житлово-комунальних підприємств. Зменшенню боргу по оплаті житлово-комунальних послуг перешкоджає проведення “амністій” щодо заборгованості населення, а також діючий порядок, згідно якого фізичні особи звільняються від пені за прострочену оплату послуг, в той час коли юридичні особи не мають такої пільги.

Не сформований поки що механізм припинення надання житлово-комунальних послуг у разі заборгованості по їх оплаті. Справа в тому, що не лише немає відповідної нормативної бази, але і технічно це важко зробити стосовно окремих видів послуг, які надають житлово-комунальні підприємства (наприклад, подача води, газу тощо). А по таким видам послуг як прибирання територій, припинення здійснення відповідних робіт може мати негативні наслідки - значне погіршення санітарно-гігієнічного стану, створення незручностей і завдання шкоди тим користувачам, які не мають заборгованості по оплаті послуг.

Найбільш суттєвими недоліками господарського механізму житлово-комунального господарства, які зумовлюють необхідність проведення докорінних реформ, є:

 сповільнені ринкові перетворення і структурні зрушення в галузі, відсутність конкурентного середовища;

 незадовільний технічний стан основних фондів житлово-комунального господарства, в звязку з цим – великі втрати ресурсів в мережах із-за незадовільного їх технічного стану;

 не повне відшкодування вартості послуг житлово-комунальних підприємств встановленими тарифами, значна регіональна диференціація тарифів;

 практика дотування збиткових підприємств, яка унеможливлює вихід їх з фінансової кризи, розвиває споживацькі тенденції;

 монопольне становище більшості підприємств, що не створює стимулів до здешевлення собівартості послуг, зменшення витрат енергетичних ресурсів і непродуктивних видатків;

 низька продуктивність праці і велика кількість працюючих у житлово-комунальному господарстві;

 відсутність кваліфікованих менеджерів, здатних ефективно управляти комунальними підприємствами;

 низька якість послуг і зменшення обсягів їх надання, що призводить до зменшення доходів житлово-комунальних підприємств;

 заборгованість населення за наданні послуги, велика кількість комунальних пільговиків;

 обмеженість фінансових ресурсів обєктів комунальної власності, хронічна нестача коштів, необхідних не тільки для потреб розвитку підприємств, але і для поточного їх утримання

Ми вважаємо, що для подолання зазначених недоліків слід провести комплексне реформування сфери житлово-комунального господарства відповідно до таких основних напрямків.