42

Тема 1. Глобальная и региональная правовая охрана интеллектуальной собственности

1. Международная система правовой охраны интеллектуальной собственности. Правовая охрана интеллектуальной собственности в международном частном праве. Общая характеристика международных договоров, конвенций и соглашений в сфере интеллектуальной собственности.

2. Всемирная организация интеллектуальной собственности (ВОИС): статус, функции, полномочия, сферы деятельности.

3. Возникновение, становление и развитие правовой охраны интеллектуальной собственности в зарубежных странах. Основные теории (концепции) права интеллектуальной собственности.

4. Право интеллектуальной собственности в системе права Европейского Союза (ЕС). Предпосылки унификации и гармонизации правового регулирования отношений интеллектуальной собственности в ЕС. Источники права интеллектуальной собственности в ЕС. Институты права интеллектуальной собственности в ЕС.

5. Правовая охрана интеллектуальной собственности в рамках Всемирной торговой организации (ВТО). Общая характеристика, структура, основные положения Соглашения о торговых аспектах прав интеллектуальной собственности (Соглашение ТРИПС).

Міжнародно-правова охорона інтелектуальної власності

1. Загальні засади міжнародної системи

Правової охорони інтелектуальної власності

Створення сьогодні в Україні сучасної міжнародно-визнаної системи правової охорони інтелектуальної власності, її вдосконалення і розвиток неможливі без гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права у цій сфері, без урахування практики діяльності і досвіду національних патентних відомств, авторсько-правових товариств промислово розвинених країн і спеціалізованих міжнародних організацій. Міжнародна співпраця у сфері охорони інтелектуальної власності істотно впливає на розвиток підприємництва, зовнішньої торгівлі, на інноваційну та інвестиційну політику держави. Завдяки такий плідний співпраці здійснюється постійний міжнародний обмін науково-технічною інформацією та документацією, без чого неможливо уявити прогресивний розвиток науково-технічного потенціалу України.

Усвідомлення необхідності міжнародної охорони прав на використання інтелектуальних цінностей як, з одного боку, джерела науково-технічного, культурного процесу людства, а з іншого – як найціннішого продукту людської думки, формувалося протягом сторіч. Однак забезпечити охорону прав на винаходи, твори літератури і мистецтва, інші об’єкти інтелектуальної власності одночасно в різних країнах не уявлялось можливим, оскільки в цих країнах діяли різні закони у цій сфері. Правові та організаційні основи правової охорони інтелектуальної власності в сучасному уявленні були закладені ще в другій половині ХІХ ст., коли під впливом бурхливих суспільних змін, видатних досягнень у науці, промисловості, розвитку виробництва та міжнародній торгівлі, літератури, музики, театру, виникло розуміння необхідності та важливості гармонізації відповідного законодавства окремих країн на міжнародному та світовому рівні з метою впровадження єдиної загальновизнаної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Міжнародна система охорони авторського права та суміжних прав сприяє розвитку літератури, науки, мистецтва, значному поширенню та забезпеченню правомірного використання літературних, музичних, хореографічних, художніх, фотографічних, аудіовізуальних та інших творів, комп’ютерних програм, виконань, фонограм, програм ефірного мовлення та ін.

Міжнародна система охорона промислової власності спрямована на формування у всьому світі підходів до забезпечення правової охорони таких об’єктів цієї форми інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, сорти рослин, породи тварин, географічні зазначення, фірмові найменування, недопущення недобросовісної конкуренції.

Законодавство конкретної держави у сфері авторського права і суміжних прав чи промислової власності звичайно регулює тільки ті дії, які здійснені або вчинені в самій державі. Отже, воно не може передбачати охорону інтелектуальної власності своїх громадян в інших держав. Саме з метою гарантувати охорону інтересів своїх громадян в іноземних державах і створена міжнародна охорона прав інтелектуальної власності.

У сфері інтелектуальної власності з огляду на міжнародно-правове регулювання прийнято та діє велика кількість міжнародних угод, договорів, конвенцій з приводу тих чи інших об’єктів інтелектуальної власності. З науково-технічним прогресом збільшувалося коло об’єктів, які підлягали правовій охороні. Це зумовило потребу нових форм міжнародно-правової охорони права інтелектуальної власності. Так, у 1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) шляхом підписання Стокгольмської конвенції 1967 р. Однією з перших конвенцій, спрямованих на охорону авторських прав, була Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів 1886 р. Пізніше вона була багаторазово змінена та доповнена (Париж 1896 р., Берлін 1908 р., Брно 1914 р., Рим 1928 р., Брюссель 1948 р., Стокгольм 1967 р., Париж 1971 р. тощо). Наслідком підписання Бернської конвенції стало створення Бернського союзу, учасниками якого є понад 150 країн світу. Одним з важливих міжнародно-правових документів у сфері охорони авторських прав є Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право. Вона розроблялася під егідою ЮНЕСКО і була підписана у 1952 р. Учасницями цієї конвенції є понад 100 країн світу. У Женевській конвенції 1952 р. переважають колізійні норми, відсилаючи розв’язання певних питань до національного законодавства. Женевська конвенція, як і Бернська, побудована на засадах принципу територіалізму. Крім того були прийняті такі міжнародно-правові акти: Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення, підписана в Римі 26 жовтня 1961 р., Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм і укладена в Женеві 29 жовтня 1971 р., Конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники, укладена в Брюсселі 21 травня 1974 р.

Однією з перших міжнародно-правових угод з охорони промислової власності була Паризька конвенція про охорону промислової власності, укладена 20 березня 1883 р., яка окреслила коло об’єктів промислової власності, які підлягають правовій охороні. Наслідком укладання цієї угоди було створення Паризького союзу з охорони промислової власності. У сфері охорони об’єктів промислової власності укладено низку багатосторонніх угод та конвенцій. Зокрема, з метою уніфікації порядку подання заявки на отримання патенту 19 червня 1970 р. у Вашингтоні був укладений Договір про патентну кооперацію (набрав чинності у 1973 р.). Водночас можливість створення єдиного патенту передбачено окремими міжнародними угодами регіонального характеру. До них належить Європейська патентна конвенція, укладена 5 жовтня 1973 р. в Мюнхені. Натомість 10 країн СНД підписали 9 вересня 1994 р. Євразійську патентну конвенцію, згідно з якою було створено Європейську патентну організацію. Однією з перших у сфері охорони знаків була Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1991 р. У сфері охорони товарних знаків важливе місце займає Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, яка була укладена 15 червня 1957 р. У 1973 р. у Відні підписана Угода про встановлення міжнародної класифікації зображувальних елементів, знаків. У 1994 р. був укладений Договір ВОІВ про товарні знаки. Крім того, до найважливіших міжнародно-правових документів у сфері охорони прав промислової власності належать Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації 1958 р., Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків 1925 р., Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків 1968 р., Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію 1971 р. Укладені на міжнародно-правовому рівні також багатосторонні договори щодо охорони сортів рослин та мікроорганізмів. Серед них Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин від 2 грудня 1961 р., переглянута в Женеві 10 листопада 1972 р. та 23 жовтня 1978 р. Важливе місце серед міжнародно-правових документів у сфері охорони прав інтелектуальної власності на депонування мікроорганізмів займає Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури 1977 р., який набув чинності з 1 січня 1981 р.

Необхідно відзначити, що міжнародно-правові договори мають вплив на формування національного законодавства в царині регулювання інтелектуальної власності. Так, країна – учасниця договору повинна привести своє національне законодавство у відповідність до положень міжнародної угоди. Поряд з міжнародно-правовими документами питання охорони інтелектуальної власності передбачено і в окремих національних законах про міжнародне приватне право. Так, у законах про міжнародне приватне право Австрії, Швейцарії, Італії, Естонії передбачено, що стосовно виникнення і змісту, припинення і захисту права інтелектуальної власності застосовується зако­нодавство країни, в якій вимагається захист. Проте в більшості країн колізійних норм у сфері регулювання інтелектуальної власності немає в законах про міжнародне приватне право. Наприклад, Закон Польської Республіки «Про міжнародне приватне право» не містить колізійних норм у сфері регулювання відносин інтелек­туальної власності.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, в якій вимагається захист цих прав. Отже, міжнародно-правова охорона прав інтелектуальної влас­ності безпосередньо пов'язана з національним правопорядком, а також формує його основні засади з позицій вимог міжнародного приватного права.

Щодо права інтелекту­альної власності у міжнародному цивільному обігу виникають такі колізійні питання: щодо виникнення (набуття) права інтелектуальної власно­сті; змісту немайнових та майнових прав інтелектуальної власно­сті; строків чинності прав інтелектуальної власності; щодо застосування права до правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності; захисту права інтелектуальної власності; спадкування майнових прав інтелектуальної власності; підсудності справ, пов'язаних з набуттям, використанням та захистом прав інтелектуальної власності тощо.

У сфері відносин інтелектуальної власності з іноземним елементом з приводу колізійного питання, існують два основних підходи: а) з правовою системою країни, де було створено об'єкт автор­ського права, вперше здійснено виконання, передачу (про­граму) організації мовлення, вироблена фонограма, отримано охоронний документ на об'єкт промислової власності; б) право інтелектуальної власності пов'язують із правовою си­стемою країни, де вимагається захист прав — тобто країни, де мав місце акт використання або порушення прав. Другий принцип переважно застосовується у міжнародних конвен­ціях у сфері інтелектуальної власності. Відшукане право країни покриває обсяг, термін дії та порушення прав інтелектуальної власності. Водночас, щодо існування автор­ського та інших прав інтелектуальної власності, а також сторони, якій вони належать, суди та доктрина в різних країнах по різному під­ходять до вирішення цих питань.

Розділ IV Закону України «Про міжнародне приватне право» містить норми щодо застосування права до правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, відсилаючи до інших положень Закону, та щодо застосування пра­ва у випадку захисту прав інтелектуальної власності. Норми розді­лу безпосередньо не вказують на те, право якої країни застосовуєть­ся стосовно виникнення (набуття) права інтелектуальної власності, змісту немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, строків чинності прав інтелектуальної власності.

Так, до виникнення та припинення майнових прав інтелектуальної власності (за виключенням припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності у зв'язку зі спливом строку чинності) можливе застосування за аналогією ст.ст. 39-40 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо ви­никнення та припинення права власності та інших речових прав. Відповідно, виникнення та припинення майнових прав інтелектуальної власності мало б визначатися правом держави, де мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припи­нення майнових прав, якщо інше не передбачено законом або між­народним договором України. До виникнення та припинен­ня майнових прав інтелектуальної власності, що підлягають дер­жавній реєстрації (права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин та породи тварин, торговельні марки, географічні зазначення), засто­совується право держави, де здійснена державна реєстрація зазна­чених прав.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо немайнових прав інтелектуальної власності (право на ви­знання суб'єкта автором, виконавцем, винахідником тощо, право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'­єкта права інтелектуальної власності та інші немайнові права, встановлені законом) застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав.

У країнах світу зміст немайнових та майнових прав на певні об'єкти права інтелектуальної власності може суттєво різнитися. Відносно авторського права обсяг прав авторів визначається за­конодавством країни, в якій вимагається захист прав, та не залежить від існування охорони в країні походження твору (ст.ст. 5(1), 5(2) Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів).

Щодо творів, які охороняються в країні походження виключно як промислові рисунки та зразки, в країнах — учасницях Бернської конвенції може бути передбачена лише спеціальна охорона, яка надається в даній країні рисункам та зразкам, проте, якщо в даній країні не надається такої спеціальної охорони, ці твори охороня­ються як художні твори (ст. 2(7) Бернської конвенції).

Відносно змісту майнових прав на об'єкти промислової власності, враховуючи, що права на такі об'єкти набуваються в результаті державної реєстрації в певній країні (крім фірмових найменувань, загальновідомих, добре відомих торговельних марок, комерційних таємниць, в деяких випадках — географічних зазначень), слід за­стосовувати право країни, де здійснено державну реєстрацію, що випливає з принципу національного режиму Паризької конвенції з охорони промислової власності (ч. 1 ст. 2), за якою права громадян країн Паризького союзу будуть охоронятися так само, як і права громадян даної країни, якщо при цьому дотриму­ються умови та формальності, приписувані власним громадянам.

При збережені певних мінімальних строків чинності майнових прав інтелектуальної власності відповідно до міжнародних конвен­цій, встановлення різних строків охорони майнових прав в інозем­них країнах є досить розповсюдженим явищем.

Так, для авторського права строк охорони визначається законом країни, в якій витребовується охорона. Проте якщо законодавством цієї країни не передбачено інше, цей термін не може бути більш тривалим, ніж термін, установлений у країні походження твору (ст. 7(8) Бернської конвенції).

Щодо суміжних прав виробників фонограм ч. 10 При­кінцевих положень Закону України «Про авторське право і суміж­ні права» визначає, що національний режим захисту суміжних прав поширюється на виробників фонограм з країн-учасниць Конвен­ції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм на взаємній основі, якщо строк охоро­ни цих фонограм не закінчився в країні походження.

Отже, якщо строк чинності майнових прав виробників фонограм з країн-учасниць Конвенції менший ніж в Україні та він сплинув в іноземній країні, охорона зазначених прав в Україні не надається. Якщо вказаний строк довший ніж в Україні та на взаємній основі не визначено іншого, до правовідносин з приводу чинності суміжних прав має застосовуватися національний режим захисту, тобто строки чинності не мають перевищувати встановле­них в Україні.

Щодо виконань та програм організацій мовлення, які під­падають під дію міжнародних договорів, укладених Україною (Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми тощо), ос­кільки законодавством не визначено іншого, строк чинності май­нових прав на такі виконання та програми на території України не має перевищувати встановлений національним законодавством. Однак, якщо строк чинності суміжних прав країни-учасниці між­народного договору менший ніж в Україні, питання охорони суміж­них прав в Україні після цього строку національним законодавством чітко не визначено.

З приводу прав на винаходи — строк дії патентів, одержаних на один і той самий винахід у різних країнах, є незалежний як з точки зору підстав визнання їх недійсними і припинення дії прав, так і з точки зору визначення нормального строку їх дії відповідно до положень ч. 2 ст. 4^bis Паризької конвенції).

Застосування права до правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, перш за все до договорів про роз­порядження майновими правами інтелектуальної власності, за відсутності згоди сторін стосовно вибору права, застосовується право відповідно до ч.ч.2-3 ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право». При цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є ліцензіар – за ліцензійним договором. Щодо договору про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності, беручи до увагу вирішальне значення для виконання договору дій сторони, яка передає майнові права, а також аналогію закону щодо договорів купівлі-продажу та про передачу виключних майнових прав, має застосовува­тися право держави, у якій сторона, яка передає майнові права, має своє місце проживання або місцезнаходження.

До спадкування майнових прав інтелектуальної власності за­стосовуються положення ст.ст. 70-72 Закону України «Про міжнародне приватне право». Спадкування майнових прав інтелектуальної власності, які набувають чинності внаслідок дер­жавної реєстрації в Україні, регулюється правом України (ст. 190 ЦК України).

Підсудність судам України справ у сфері охорони інтелекту­альної власності визначається відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». Виключною є під­судність судам України справ, що пов'язані з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідо­цтва (патенту) в Україні.

В доктрині і практиці міжнародного приватного права в якості основної особливості прав на інтелектуальну власність вказується на відсутність екстериторіальної дії цих прав. Відсутність екстериторіальної дії прав на інтелектуальну влас­ність полягає в тому, що особа, яка опублікувала твір (здійснила виконання, запатентувала винахід) на території однієї держави, буде мати захист тільки на території цієї держави.

Для визнан­ня своїх прав в інших країнах автори та винахідники повинні повторно «заявляти» про свої права: або шляхом видання книги (для захисту авторського права), або шляхом отримання нового патенту (для захисту права на винахід) на території відповідної іноземної держави. На даний момент такої необхідності в дублю­ванні своїх дій у авторів або винахідників уже практично немає, оскільки у сфері авторського, суміжного та винахідницького права прийнято цілу низку міжнародних конвенцій, які сприя­ють подоланню бар'єру територіальності.

В основі міжнародної охорони у сфері захисту прав інтелек­туальної власності лежить принцип національного режиму, під яким слід розуміти правовий режим, що надається національним законодавством держави, у якій вимагається захист цих прав.

Так, наприклад, згідно із ст. 2 Паризької конвенції 1883 р. націо­нальний режим застосовується щодо усіх переваг, які надаються різними національними законодавствами своїм громадянам. Це означає, що національне законодавство повинно застосовуватися до громадянина певної держави-члена у той же спосіб, як воно застосовується до громадян інших держав-членів.

Виходячи з положень ст. 16 та ст. 432 ЦК України, найбільш поширеними способами захисту права інтелекту­альної власності є:

- припинення дії, яка порушує право; застосуван­ня негайних заходів щодо запобігання порушень права інтелекту­альної власності та збереження доказів;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- зупинення пропуску через митний кордон товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушеннями права інтелектуальної власності;

- вилучення із ци­вільного обороту товарів, виготовленнях або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

- вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелек­туальної власності;

- відшкодування моральної шкоди;

- визнання незаконними рішень органів, що здійснюють видачу охоронних документів на об'єкти права інтелектуальної власності;

- опубліку­вання в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення тощо.

Можливість захисту прав інтелектуальної власності інозем­них осіб в Україні та резидентів України в інших країнах визна­чається в залежності від об’єктів права інтелектуальної власності.

Для об'єктів авторського права та суміжних прав – участю країни в Бернській конвенції про охорону літературних та художніх творів, Римській конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, Женевській конвенції про охорону інтересів виробників фо­нограм від незаконного відтворення їхніх фонограм та в інших багатосторонніх та двосторонніх угодах, що передбачають охорону творів, виконань, фонограм, відеограм та програм (передач) організацій мовлення на території країн-учасниць.

Для об'єктів права інтелектуальної власності, права на які за­свідчуються охоронним документом (винаходи, корисні моде­лі, промислові зразки, компонування інтегральної мікросхеми, сорти рослин, породи тварин, торговельні марки), - наявністю в країні, де вимагається захист прав, відповідного патенту, свідоцтва або у випадку торговельної марки - її фактичним використанням в цій країні, якщо охорона торговельної мар­ки внаслідок використання передбачена національним зако­нодавством країни.

Для загальновідомих, добре відомих торговельних марок - участю країни у Паризький конвенції про охорону промислової власності та (або) Угоді про торговельні аспекти прав інте­лектуальної власності (Угода ТРІПС), та (або) національним законодавством, що встановлює можливість захисту вказаних торговельних марок без їх реєстрації.

Для географічних зазначень – Угодою ТРІПС та (або) національним законодавством країни, яке забороняє використання засобів визначення або представлення товару, що вводять в оману щодо реального місця походження товару.

Для фірмових найменувань – національним законодавством, у загальному випадку, використання фірмового найменуван­ня нерезидента на території країни (реклама, постачання товарів, позначених фірмовим найменуванням тощо). Для комерційних таємниць — національним законодавством, у загальному випадку, коли мало місце порушення прав на-комерційну таємницю, що охороняється законодавством країни, де вимагається захист прав.

Положення Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо застосування до правовідносин з захисту прав інтелектуальної власності законодавства країни, у якій вимагається захист цих прав, відповідає принципам, визначеним бага­тосторонніми угодами з питань інтелектуальної власності.

Так, за Бернською конвенцією засоби захисту, що забезпечують автору охорону його прав, визначаються виключно законодавством країни, в якій вимагається захист прав (ст. 5(3)). Засоби захисту для забезпечення немайнових прав на твори надаються законодав­ством країни, в якій вимагається захист прав (ст. 6^bis(3)).

Відповідно до ст. 2 Паризької конвенції про охорону промислової власності громадяни кожної країни-учасниці Конвенції користуються таким ж законними способами захисту від будь-якого посягання на їх права, як і власні громадяни, якщо при цьому вони дотриму­ються умов та формальностей, приписуваних власним громадянам.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). Найбільш вагомою міжнародною організацією, що здійснює вироблення міжнародно-правових засоби охорони досягнень науки, культури і техніки, є Всесвітня організація інтелектуальної власності. “Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності” була підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і набрала чинності в 1970 р. Основи для створення ВОІВ були закладені Паризькою конвенцією про охорону промислової власності та Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів. На базі об'єднання Міжнародних бюро зазначених конвенцій було створено Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. У грудні 1974 р. ВОІВ стала однією із 16 спеціалізованих установ Організації Об'єднаних Націй. Членами ВОІВ на 1 листопада 1999 р. є 161 держава світу, в тому числі і Україна.

Активна діяльність ВОІВ здійснюється у напрямах реєстраційної діяльності, забезпечення міжурядового співробітництва з питань інтелектуальної власності і програмної діяльності. Усі ці напрями діяльності ВОІВ мають своїм основним завданням всіляко сприяти зростанню уваги до ролі і значення інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку суспільства, сприяти всіма доступними засобами розвитку науки, культури і техніки в усьому світі через стимулювання творчої діяльності, а також широкому обміну між народами досягненнями науки, культури і техніки. ВОІВ через свої органи здійснює реєстраційну діяльність у галузі промислової власності. Вона надає необхідні послуги заявникам і власникам прав на промислову власність, одержує і обробляє міжнародні заявки відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ), веде міжнародну реєстрацію знаків і промислових зразків.

Адміністративна діяльність ВОІВ спрямована на виконання адміністративних функцій основних Міжнародних конвенцій і договорів — всього понад два десятки різних угод і договорів. ВОІВ також здійснює керівництво роботою фондів патентних документів, що використовуються для проведення пошуку, розробки нових технологій обробки патентної документації та інформації, та іншу діяльність щодо удосконалення необхідної документації та її уніфікації. Важливою ділянкою ВОІВ є накопичення і постійне оновлення законодавства з промислової власності і авторського права. Програмна діяльність ВОІВ полягає в залученні більшого числа договорів у свою орбіту, постійному оновленні існуючих договорів, а також в організації співробітництва між державами з метою розвитку інтелектуальної власності.

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея, яка складається з усіх держав-членів ВОІВ, які також є членами Бернського або Паризького союзів. Керівними органами ВОІВ є також Конференція, Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (або секретаріат).

До компетенції Генеральної асамблеї і Конференції відносяться питання визначення основних напрямів діяльності ВОІВ та їх змісту. Координаційний комітет є одночасно консультативним органом з питань, що становлять загальний інтерес, і виконавчим органом Генеральної асамблеї і Конференції. Четвертим органом є Секретаріат, який веде документацію та організаційні питання.

ВОІВ є одним із найважливіших міжнародних органів, який досить успішно впливає на розвиток інтелектуальної власності у світі. ВОІВ розробляє і приймає широкомасштабні програми організації і розвитку співробітництва між різними державами в сфері промислової власності шляхом надання конкретної допомоги в організації цієї роботи, заохочення раціоналізаторської і винахідницької діяльності. Допомога країнам надається шляхом надання патентної інформації, програм для законодавців і працівників судової системи, юридичних консультацій, підготовки кадрів тощо.

У сфері авторського права і суміжних прав ВОІВ розробляє Постійні програми розвитку авторського права і суміжних прав за запитами усіх країн, які цього потребують, у тому числі і тих, які розвиваються, надає допомогу в цій справі регіональним організаціям ВОІВ, консультує з цих питань. ВОІВ активно сприяє розвитку національного законодавства з авторського права і суміжних прав. ВОІВ та її органи надають країнам, які цього потребують, ефективну допомогу в підготовці кадрів, необхідних для організації роботи з удосконалення авторського права і суміжних прав. Проводяться тематичні зустрічі, семінари та інші форми навчання і перепідготовки кадрів. Велика допомога надається в законодавчій діяльності в цій сфері. Значна допомога надається усім країнам шляхом видання текстів міжнародних угод, договорів та конвенцій на мовах світу та їх тлумачення. Видаються глосарії термінів, які використовуються в законодавствах з авторського права і суміжних прав, збірники текстів законів і нормативних актів з авторського права і суміжних прав. При ВОІВ працює Академія інтелектуальної власності, в якій проходять перепідготовку фахівці з інтелектуальної власності. ВОІВ надає також істотну матеріально-технічну допомогу країнам, що розвиваються, особливо оргтехнікою, яка необхідна для організації успішної роботи національних органів з інтелектуальної власності. Співробітники ВОІВ виїздять на місця для надання конкретної допомоги в організації роботи національних відомств. Діяльність ВОІВ цілеспрямована, достатньо ефективна і корисна. Вона заслуговує на всіляке схвалення. Доречно підкреслити, що одним із основних завдань ВОІВ є сприяння зростанню поваги до інтелектуальної діяльності в різних країнах. Саме поваги до творчої діяльності в багатьох країнах якраз і не вистачає. Доводиться доводити необхідність стимулювання творчої діяльності будь-якими способами, оскільки без творчості будь-який прогрес просто неможливий.