- •Тема 1. Страховый захист.
- •1.1.Витоки страхового захисту.
- •1.2.Економічна сутність класифікації страхових послуг.
- •Тема 2. Реалізація страхових послуг
- •2.1.Необхідність застосування ризик-менеджменту у діяльності страхових компаній
- •2.2.Які функції покладені на Укрстрахнагляд і які його повноваження
- •Тема 3. Особисте страхування
- •3.1.Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків.
- •3.2.Медичне страхування
- •3.3.Індивідуальне та колективне добровільне страхування від нещасних випадків.
- •Тема 4. Майнове страхування
- •4.1.Особливості страхування майна сільськогосподарських підприємств.
- •4.2.Страхування тварин та домашнього майна
- •4.3.Страхування технічних ризиків.
- •Тема 5. Страхування відповідальності
- •5.1. Загальні поняття відповідальності та її страхування
- •5.2.Комбінований поліс зі страхування цивільної відповідальності
- •Тема 6. Розрахунки страхових тарифів та комісійної винагороди
- •6.1.Доходи, витрати та прибуток страховика. Оподаткування страхової діяльності
- •6.2.Страхові резерви страховика
- •6.3.Оцінка платоспроможності страховика
- •Використана література.
Тема 2. Реалізація страхових послуг
2.1.Необхідність застосування ризик-менеджменту у діяльності страхових компаній
Управління ризиками, або ризик-менеджмент, ставить своєю метою встановлення активного контролю за ризиком, що дозволяє звести до мінімуму можливі втрати від дії різних ризиків, уберегтися або понизити вірогідність настання катастрофічних збитків.
Ризик-менеджмент – це найповніша сукупність цілеспрямованих послідовних заходів антиризикової діяльності по обмеженню або мінімізації ризику, яка має системний, комплексний характер.
В ризик – менеджменті виділяють наступні етапи:
Ідентифікація ризику;
Оцінка ризику;
Контроль ризику;
Фінансування ризику.
Кожний етап передбачає здійснення різних заходів організаційно-фінансового характеру.
Ідентифікація ризику полягає в систематичному виявленні і вивченні ризиків, які характерні для даного виду діяльності. Для ідентифікації ризиків необхідне вивчення всіх компонентів, які супроводжують систематичне виявлення:
- носія ризику і небезпек ведучих до несприятливого результату;
- ресурсів і товарно-матеріальних цінностей, які можуть постраждати від ризиків;
- зовнішніх і внутрішніх чинників, що збільшують або зменшують вірогідність виникнення ризиків;
- можливого збитку від прояву несприятливих подій.
Оцінка ризику зводиться до аналізу і визначення ступеня його вірогідності його прояву і можливого розміру потенційного збитку.
Найбільш простими методами оцінки ризику є:
Імовірнісна оцінка ризику;
Ранжирування ризиків;
Квантифікація ризиків (оцінка ризиків кількісними методами).
Контроль ризику – передбачає повне або часткове його усунення.
Контроль над ризиком включає чотири основні стратегії:
. Уникнення ризику;
. Скорочення (мінімізація) ризику;
. Обмеження (локалізація) ризику;
. Розсіювання ризику.
Можливість повного уникнення ризику є найбільш ефективним, і в той же час, найважливішим методом ухилення від ризику.
Таким чином, уникнення ризику здійснюється за допомогою наступних методів:
- відмова від ризикової діяльності;
- альтернативні дії.
Стратегія скорочення або мінімізації ризику, більшою мірою залежить від фінансово-господарських заходів, що проводяться, і пов'язана з попереджувальною (превентивною) функцією страхування.
В історії страхування виділяють такі методи попередження:
• система страхових пільг, що заохочують до зразкової охорони власності від різноманітних страхових випадків;
• система страхових санкцій, тобто відшкодування збитків, що відбулися із вини самого страхувальника і право страховика припинити страхування у випадку порушення правил належного утримання застрахованого майна;
• система фінансових превентивних заходів.
Обмеження ризику або його локалізація припускає утримання ризику в певних межах, що дозволяє обмежити сферу виникнення ризику і тим самим понизити вірогідність настання несприятливої події. Обмеження ризику можливе як в тимчасовому періоді, так і кількісному вимірюванні.
Обмеження ризику в часі пов'язане з періодичністю виникнення ризику (пори року, дня, тижня, період доби, святкові або робочі дні) і відповідного впливу на збільшення ступеня вірогідності виникнення ризику.
Кількісне обмеження ризику носить, більшою мірою, нормативний характер. Нормування ризику здійснюється за допомогою встановлення норм допустимого ризику і правил поведінки, при настанні певних подій.
Одним із способів обмеження ризику є його розділення між суб'єктами страхових відносин.
Розсіювання ризику передбачає диверсифікацію в ухваленні тих або інших рішень по управлінню ризиками, тобто сумісне використання як прямих так і альтернативних рішень, що дозволяє розділити ризик на декілька частин. У зв'язку з чим, розділення ризику можна здійснювати декількома способами: по-перше, диверсифікація власної ризикової діяльності суб'єкта; по-друге, розділення ризику на дві частини, одна з яких залишається на відповідальності самого господарюючого суб'єкта, а інша передається під відповідальність інших господарюючих суб'єктів; і по-третє, повна передача ризику під відповідальність декількох господарюючих суб'єктів.
Покриття негативних наслідків ризику фінансовими способами або фінансування ризику є головним етапом ризик - менеджменту.
Фінансування ризику полягає в пошуку джерел компенсації можливих збитків фінансовими способами. Фінансування ризику може здійснюватися за допомогою покриття ризиків за рахунок власних коштів або шляхом передачі ризиків під фінансову відповідальність інших господарюючих суб'єктів, у відповідності до попередньої взаємної домовленості.
Покриття ризиків за рахунок власних коштів виражається через систему самофінансування або самострахування.
Специфічним способом самострахування є кептивне страхування, яке використовується крупними фінансово-промисловими групами. Кептивне страхування припускає створення у складі концерну або фінансово-промислової групи дочірньої страхової компанії для страхування власних ризиків.
Найбільш поширеною і загальноприйнятою формою передачі ризику є страхування, яке припускає перерозподіл ризику нанесення збитку серед учасників страхування спеціалізованими організаціями, через систему сплати страхових внесків (платежів), утворення страхових фондів і здійснення страхових виплат за збиток нанесений застрахованому майну.