Тема№3: Основні виробничі фонди.

1. Поняття, склад і структура основних фондів.

2. Облік і оцінка основних фондів.

3. Спрацювання та амортизація основних фондів.

4. Методи амортизації та їх характеристика.

5. Відтворення основних фондів. Джерела фінансування.

6. Показники фізичного стану та оновлення основних фондів.

7. Шляхи поліпшення використання ОФ.

1).ОФ підприємства – це засоби парці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад 1 рік), при цьому не змінюють своїх форм і розмірів, мають вартість не меншою ніж встановленою державою і переносять її на вартість готової продукції поступово шляхом амортизаційних відрахувань.

1. Розрізняють основні виробничі та невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди – це засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігають при цьому свою натуральну форму і переносять свою вартість на продукт, що створюється частинами по мірі спрацювання.

1-ша класифікація ОФ

1. земельні ділянки

2. капітальні витрати на поліпшення земель

3. Будинки, споруди та передавальні пристрої

4. Машини та обладнання

5. Транспортні засоби

6. Інструменти, прилади, інвентар

7. Робоча і продуктивна худоба

8. Багаторічні насадження

9. Інші основні засоби

Інші необоротні матеріальні активи:

1. бібліотечні фонди

2. малоцінні необоротні матеріальні активи

3. тимчасові (нетитульні) споруди.

4. Інвентарна тара

5. Природні ресурси

6. Предмети прокату.

7. Інші необоротні матеріальні активи

Основні невиробничі фонди – не є засобами праці. не беруть участь у процесі виробництва і призначені для виробничого споживання (житловий фонд, лікарні, спорткомплекси, тощо).

Для здійснення належного обліку планування, відтворення і більш ефективного використання основних виробничих фондів проводиться їх класифікація залежно від функцій, що виконуються.

Розглянемо дві класифікації основних виробничих фондів (о.в.ф.):

• укрупнену (нову)

• деталізовану у їх єдності та зв’язку.

Відповідно до укрупненої класифікації основних фондів підлягають розподілу за такими групами (згідно закону України про оподаткування прибутку підприємств).

Деталізована:

Група № 1 Будівлі.

Група № 2 Споруди.

Група № 3 передавальні пристрої.

Група № 4 Силові машини та обладнання.

Група № 5 Робочі машини та обладнання.

Група № 6 вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої; лабораторне обладнання.

Група № 7 Обчислювальна техніка.

Група № 8 Інші машини та обладнання.

Група № 9 Транспортні засоби.

Група № 10 Інструменти.

Група № 11 Виробничий інвентар та прилади.

Група № 12 Господарський інвентар

Будівлі – архітектурно-будівельні об’єкти, які створюють умови для нормального ходу виробництва, служать місцем для виконання адміністративних робіт і т.п. До вартості цих об’єктів включається одноразові витрати на опалення, водопровід, каналізацію та освітлення.

Споруди – це інженерно-будівельні об’єкти, що виконують функції технічного обслуговування виробництва і не зв’язані з виготовленням продукції (мости, естакади і т.д.).

Передавальні пристрої – це пристрої, які передають електричну, теплову і механічну енергію, а також рідкі та газоподібні речовини.

Силові машини та обладнання – це об’єкти, які виробляють чи перетворюють і розподіляють енергію (електрогенератор, двигуни внутрішнього згоряння, турбіни і т. д.).

Робочі машини і обладнання – це основні фонди, які безпосередньо беруть участь в технологічному процесі, вони призначені для прямого впливу на предмет праці і його переміщення в процесі створення продукції чи надання послуг виробничого характеру (верстати, преси молоти).

Вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання – це ті прилади та пристрої, які мають самостійне призначення, не є частиною іншого обладнання і забезпечені функцією регулювання виробничих процесів автоматизації, або з участю робітника, а також вимірювання і контроль цих процесів.

Обчислювальна техніка – електронно-обчислювальні та лічильно-розв’язувальні машини.

Інші машини та обладнання – основні фонди, що виконують спеціальні технічні курси, які не ввійшли до попередніх підгруп (селекторні установки).

Транспортні засоби – вантажні машини, крани і т.д.).

Виробничий інвентар та приладдя – це предмети, які служать для полегшення виконання робітниками своїх технологічних операцій, створення умов безпеки праці.

Господарський інвентар – предмети, які виконують функції обслуговування виробництва та забезпечення умов праці.

Залежно від ступеня впливу на результати виробництва основні виробничі фонди поділяють на:

• активні;

• пасивні.

До активної частини впливу відносять ті основні фонди, які прямо впливають на форму і властивості предметів праці, підвищують продуктивність праці, збільшують обсяг продукції, що випускається, (робочі машини, обладнання, вимірювальні прилади і інструменти).

До пасивної частини відносять ті основні фонди, які беруть непряму участь у процесі виробництва і створюють необхідні умови для нормальної роботи активних основних фондів (будівлі, споруди, силові установки, передавальні пристрої).

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості називається структурою основних фондів.

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утворює з метою її використання у виробничому процесі або надання послуг, здання в оренду очікуваний термін корисного використання якій більш одного року. Для віднесення матеріального об’єкту до основних засобів і ОФ він повинен відповідати 3-м основним критеріям:

1. – бути активним

2. – мати термін експлуатації більше 1 року;

3. – використовуватись для строго визначених цілей;

Об’єкт можна признати активним якщо існує вірогідність отримати економічні вигоди від його використання, а вартість його може бути достовірно визначеною.

З метою нарахування амортизації для податкового обліку ОФ з 1.01.2004. поділяють на 4 групи:

Група № 1. Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в т. ч. і житлові будинки, вартість капітального поліпшення землі.

Група № 2 Автомобільний транспорт, меблі, побутові, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти (в т. ч. різні види інформаційної системи, телефони, рації та інше офісне обладнання).

Група № 3 Будь-які інші основні фонди, не включені до груп № 1, 2,4.

Група № 4 ЕОМ

, програмне забезпечення, засоби зчитування інформації та друку, інші інформаційні системи, телефони, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

2). Основні фонди (о. ф.) підприємств враховуються і плануються в натуральному і грошовому виразі, це здійснюється з метою забезпечення контролю і збереження та ефективності використання. Облік основних фондів в натуральному виразі необхідний для:

• визначення виробничої потужності підприємства та його структурних підрозділів;

• планування капітальних вкладень:

• на реконструкцію

• технічне переозброєння

• розширення виробництва.

• складання балансу обладнання, яке дає уявлення про його технічний склад; для цього проводиться паспортизація основних фондів (кожному об’єкту основних фондів, в момент введення в експлуатацію, дається інвентарний номер і на нього заводиться облікова (інвентарна) картка. Ця картка є вихідним інформаційним матеріалом для складання паспорта підприємства).

Облік основних фондів у вартісному (грошовому) виразі:

1. для розрахунку загальної їх вартості

2. амортизаційних відрахувань і собівартості

3. економічної ефективності КВ продукції

Методи грошової оцінки основних фондів:

1. первісна;

2. відновна.

Первісна – включає витрати на створення і придбання основних фондів, з урахуванням витрат на доставку і монтаж обладнання.

ВОФ_п=Впр+Трансп+Монт+Ін (3.1)

За первісною вартістю основні фонди обліковуються в бухгалтерському балансі, в момент їх введення в експлуатацію, при цьому така вартість називається балансовою.

Відновна – витрати на відтворення основних фондів на сучасному умовах (вона показує у скільки обійшлось би створення у даний час основних фондів, придбаних чи побудованих у попередній період).

У момент введення в дію нових основних фондів їх початкова вартість відповідає відновній.

(3.2)

ΔПп – середньорічний % приросту ПП в країні

t – кількість років експлуатації ОФ

Вартість основних фондів у даний момент може бути більшою чи меншою ніж їх вартість у попередній період.

Залишкова – це первісна чи відновна вартість основних фондів за відрахуванням суми їх спрацювання.

ВОФ_з=ВОФ_п-АВ (3.3)

де АВ – амортизаційні відрахування:

АВ=(ВОФ_п•Н_а/Т_екс) •100% (3.4)

де Н_а – норма амортизації;

Т_екс – термін експлуатації.

Ліквідаційна вартість - вартість , яка може бути одержана при реалізації ОФ, що (обов’язково) вибувають з експлуатації.

Потрібна для визначення ступеня спрацювання основних фондів.

Вартість, яка може бути одержана при реалізації основних фондів, що вибувають з експлуатації називається ліквідаційною.

Індексація балансової вартості основних фондів (для компенсації інфляційних процесів підприємства)

(3.5)

де І_інф – індекс інфляції року за результатами, якого проводиться індексація.

При К_і≤1, індексація не проводиться.

При застосуванні на підприємстві прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації не враховується.

Справедлива вартість – це сума за якою може бути здійснений обмін активу, або вартість операції обміну між незацікавленими незалежними сторонами.

Показник середньорічної вартості основних фондів:

(3.6)

де С_поч – вартість основних фондів на початок року;

С_в – вартість основних фондів, які введено в дію в розрахунковому році;

К_в – кількість місяців функціонування основних фондів, які введені в дію;

(12- К_вв) – кількість місяців в продовж яких вибулі основні фонди не функціонували.

Балансова вартість на початок звітного періоду

Б_в=Б_п+В_а+В-С-А (3.7)

де Б_п – балансова вартість основних фондів на початок періоду, що передував звітному;

В_а – сума витрат на придбання основних фондів на початок періоду, що передував звітному;

В – витрати на капітальний ремонт, реконструкцію для поліпшення основних фондів за період , що передував звітному

С – сума виведених із експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

А – сума амортизаційних відрахувань нарахована у періоду, що передував звітному.

3). Поступова втрата основними фондами своєї вартості у період функціонування називається спрацюванням.

Розрізняють:

• фізичне спрацювання;

• моральне спрацювання;

• соціальне спрацювання;

• екологічне спрацювання.

Фізичне спрацювання – це втрата основними фондами їх споживчих якостей. Причому. як у процесі діяльності так і бездіяльності.

Існує два методи визначення фізичного спрацювання:

• залежно від строку служби:

(3.8)

• за технічним станом основних фондів.

Моральне спрацювання – виражається зменшенням вартості основних фондів під впливом НТП.

Воно викликане здешевленням відтворення основних фондів – називаємо моральним спрацюванням І виду. Використання більш продуктивних засобів праці – це моральне спрацювання ІІ виду.

М₁=В_п-В_в (3.9)

де В_п – первісна вартість основних фондів;

В_в – відновна вартість основних фондів;

М₁ – моральне спрацювання І виду.

Коефіцієнт морального спрацювання І виду:

(3.10)

Моральне спрацювання ІІ виду:

(3.11)

де В_пс – первісна вартість відновлення старих машин;

В_пн – первісна вартість відновлення нової машини;

П_с – річна продуктивність старої машини;

П_н – річна продуктивність нової машини;

Т_сс – нормативний строк служби старої машини;

Т_сн – нормативний строк служби нової машини.

Коефіцієнт морального спрацювання ІІ виду:

(3.12)

Сумарні дії двох видів морального спрацювання:

Коефіцієнт двох видів морального спрацювання:

(3.13)

де В_вн – відповідно вартість нової машини.

Соціальне спрацювання – наявна техніка перестала відповідати новим соціальним вимогам.

Екологічне спрацювання – основні фонди, що використовуються увійшли в протиріччя з критеріями сучасних підходів до охорони навколишнього середовища.

Спрацювання буває:

• повне;

• часткове.

Повне – це заміна старих фондів новими.

Часткове – ремонт і модернізація (табл.).

Види спрацювання і старіння засобів праці

Повне

Часткове

Форми усунення спрацювання і старіння засобів праці

Усувне (тимчасове)

Модернізація

Заміна

Ремонт

Неусувне (постійно накопичуване)

Фізичне спрацювання

Техніко-економічне старіння

Таблиця 3.1. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення.

Грошове відшкодування спрацювання основних фондів проводиться шляхом амортизації.

Амортизація – це процес поступового зношення і перенесення вартості основних фондів на продукцію, що виробляють з метою накопичення коштів для подальшого їх відтворення.

(розподіл первісної вартості по роках)

Амортизації підлягають витрати пов’язані з:

- придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

- самостійне виготовлення основних фондів;

- проведенням певних видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів (у тій частині. що відноситься до збільшення балансової вартості основних фондів);

- капітальні поліпшення земель не пов’язані з будівництвом.

Не підлягають амортизації:

- земля;

- придбання основних фондів з метою їх подальшої прямої чи опосередкованої реалізації, а також основні фонди, що знаходяться у консервації.

- витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків;

- придбання та збереження бібліотечного та архівного фонду.

Нарахування амортизації здійснюється щомісячно та зупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, об’єднання та консервації об’єкту.

Амортизаційні відрахування проводяться на основі норм амортизації (розраховані по кожній групі основних фондів, виходячи з економічно доцільних строків спрацювання).

Норма амортизації – це відношення річної суми амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) до балансової вартості основних фондів.