3. Франчайзинг (непряме фінансування) — надання одним підприємством

іншому права на виробництво і продаж товарів під його товарним знаком або за

його технологією. Надання франшизодавцем прав іншим підприємствам може

набувати таких форм: передання підприємству франшизодавцем необхідної

технічної і комерційної інформації та документації, добір і навчання персона-

лу, надання інформації про обладнання, креслення тощо; надання франшизо-

давцем обладнання на умовах лізингу; надання франшизоотримувачу пільго-

вого кредиту строком на 1—2 роки; франшизодавець може виступати гарантом

за кредитами, що отримав франшизоотримувач. Взаємовідносини між фран-

шизодавцем і франшизоотримувачем регулюють угодою франшизи (угода ко-

мерційної концесії), у якій міститься: встановлення строку угоди, як правило,

від 3 до 15 років (середній термін — 7 років); встановлення розмірів квот (до-

пустимих обсягів виробництва), обмежень території і місць проведення опера-

цій; дотримання франшизоотримувачем політики франшизодавця у сфері ці-

ноутворення, якості продукції, реклами тощо; встановлення плати за надані

франшизодавцем послуги — платежі типу пашуальних (разові виплати на мо-

мент отримання технології, обладнання), платежі типу роялті (періодичні

виплати після початку виробничої діяльності), комбінація пашуального пла-

тежу і роялті.

311

Розділ 11

Оборотний капітал. Оборотний капітал суб'єкта підприємництва (підпри-

ємства) — грошові кошти і мобільні активи, що перетворюються на грошові

кошти протягом одного виробничого циклу, які забезпечують неперервність

процесу виробництва й обігу та отримання прибутку від звичайної діяльності.

Метою функціонування капіталу підприємства, й оборотного зокрема, є

його самозростання в процесі кругообігу. Грошова форма, якої набирає оборот-

ний капітал у процесі кругообігу, одночасно є початковою стадією наступного

обороту капіталу, пов'язаного як зі створенням матеріальних благ, так і з на-

громадженням фінансових ресурсів із метою розширеного відтворення та

авансування коштів за іншими напрямками отримання прибутків. Це означає,

що оборотний капітал за умови його самозростання набуває таких форм: обо-

ротних коштів, які опосередковують створення і продаж матеріальних і нема-

теріальних благ, та коштів, не залучених до основної діяльності підприємства,

які використовують на фінансовому ринку, забезпечуючи приріст доходів під-

приємства.

Найважливішою частиною оборотного капіталу підприємств реального сек-

тору економіки, пов'язаною зі створенням і продажем матеріальних благ, є

оборотні кошти, тобто грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і

фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва та здій-

снення розрахунків.

Оборотні виробничі фонди у буквальному розумінні не є матеріальними цін-

ностями, з яких створюються матеріальні блага. Це оборотні кошти, що у про-

цесі кругообігу набирають форму оборотних фондів — грошових коштів, аван-

сованих у виробничі запаси (сировину, основні й допоміжні матеріали, куповані

напівфабрикати); паливо, тару; незавершене виробництво (незавершену виго-

товленням продукцію), витрати майбутніх періодів (витрати на освоєння нової

продукції, вдосконалення технології). За матеріальним змістом оборотні ви-

робничі фонди є предметами праці, які повністю переносять свою вартість на

вартість готової продукції у процесі одного виробничого циклу.

Фонди обігу, хоча й не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва,

потрібні для забезпечення єдності виробництва й обігу — процесу реалізації

продукції. Матеріальною основою фондів обігу є запаси продукції на складах,

товари відвантажені, залишки грошових коштів на рахунках у банках і в касі

підприємства, що забезпечують процес реалізації продукції.

Оборотні кошти суб'єкта підприємництва (підприємства) виконують вироб-

ничу і розрахункову функції. Суть виробничої функції полягає у забезпеченні

безперервності процесу виробництва. Оборотні кошти, авансовані в оборотні

виробничі фонди, підтримують безперервність процесу виробництва і перено-

сять свою вартість на новостворений продукт. Після завершення виробництва

обігові кошти переходять у сферу обігу, де виконують розрахункову функцію,

тобто опосередкування завершення кругообігу коштів шляхом перетворення

оборотних коштів із товарної форми на грошову.

312

фінанси суб'єктів господарювання

Склад оборотних коштів — сукупність елементів, що становлять оборотні

виробничі фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати май-

бутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція і товари на складах, товари

відвантажені, грошові кошти в розрахунках і на рахунках). Такий поділ обо-

ротних коштів зумовлений наявністю двох сфер індивідуального кругообігу:

сфери виробництва та сфери обігу.

За принципами організації оборотні кошти поділяють на кошти, що потре-

бують встановлення їх оптимального розміру, і такі, що не потребують цього.

Управління оборотними коштами передбачає встановлення оптимальних

запасів товарно-матеріальних цінностей у грошовому вираженні, що забезпе-

чують безперервність виробничого процесу. Це стосується насамперед запасів

сировини, основних і допоміжних матеріалів, незавершеного виробництва, го-

тової продукції на складі, тари тощо. Дотримання оптимального рівня вироб-

ничих запасів досягають шляхом нормування запасів матеріальних ресурсів

— встановлення оптимального розміру коштів, постійно необхідних підпри-

ємству, що дає змогу максимально скоротити затрати на їх формування та

зберігання і забезпечити потреби виробництва. Методи встановлення опти-

мальних запасів оборотних коштів підприємства обирають самостійно з ураху-

ванням виконання угод із постачальниками матеріальних/цінностей та покуп-

цями продукції впродовж кількох останніх років.

Виділення оборотних коштів, які не потребують встановлення їх оптималь-

ного розміру, не означає, що елементи оборотних коштів змінюються довільно

і безмежно і ніхто цього не контролює. Це стосується насамперед товарів

відвантажених, строк оплати яких не настав, і товарів відвантажених та не-

оплачених у визначений строк; грошових коштів у касі підприємства.

За джерелами формування оборотні кошти поділяють на власні, позичені й

залучені.

До власних джерел формування оборотних коштів на момент створення

суб'єкта підприємництва (підприємства) належать частки майна (матеріальні

активи) і грошові кошти (монетарні активи) засновників (акціонерів), спрямо-

вані до статутного капіталу. Підприємства поповнюють оборотні кошти за ра-

хунок: збільшення акціонерного капіталу (емісія цінних паперів); чистого

прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства; вільних амортиза-

ційних коштів; залишків резервів, утворених за рахунок прибутку.

До позичених коштів належать: суми короткострокових позик банку; кош-

ти міністерств (асоціацій), отримані за умови їх повернення; надходження від

продажу облігацій тощо.

Джерелом формування оборотних коштів підприємств є залучені кошти —

кошти, прирівнені до власних (стійки пасиви), асигнування з бюджету тощо.

Фінансовим результатом діяльності суб'єкта підприємництва (підприєм-

ства) є прибуток (збиток), який визначають шляхом зіставлення доходів і ви-

трат. Прибутку властиві такі функції:

313

Розділ 11

— оціночна — характеризує економічний ефект, отриманий у результаті

звичайної і надзвичайної діяльності підприємства (прибуток відображає кін-

цевий фінансовий результат);

— стимулююча — полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим ре-

зультатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які необ-

хідні для забезпечення розширення виробничої діяльності, науково-технічно-

го і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників,

виплати дивідендів, формування резервів тощо;

— бюджетоутворююча — прибуток є одним із джерел формування дохідної

бази бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податку на

прибуток, податку з власників транспортних засобів, плати за землю тощо.

Загальний показник, що характеризує фінансовий результат від діяльності

підприємства за будь-який період, — прибуток від звичайної діяльності, тоб-

то прибутком є частина чистого доходу, що обраховується як різниця між чис-

тим доходом, отриманим від продажу продукції (активів), обчисленої за від-

пускними цінами виробника без податку на додану вартість і акцизного збору,

та витратами на її виробництво і реалізацію (залишковою вартістю активів).

Прибуток від звичайної діяльності містить прибутки, одержані від основної

(операційної) діяльності, фінансові прибутки і прибуток, отриманий методом

участі в капіталі, прибутки від інших операцій.

Прибуток від продажу товарної продукції, а також від інших видів діяль-

ності підприємства, які не є інвестиційними чи фінансовими (операційний

прибуток), визначають методом прямого рахунку. Послідовність визначення

прибутку від операційної діяльності така:

1) чистий дохід визначають шляхом зменшення доходу від обсягу проданої

продукції за відпускними цінами виробника на суми вирахування наданих

знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків (податку на дода-

ну вартість, акцизного збору тощо);

2) валовий прибуток одержують у вигляді різниці між чистим доходом і об-

сягом проданої продукції за її виробничою собівартістю, збільшеною на суми

нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, не списаних на вироб-

ничу собівартість продукції і понаднормативних виробничих витрат;

3) операційний прибуток визначають шляхом зменшення валового прибут-

ку на суми адміністративних витрат (загальногосподарські витрати, пов'язані

з управлінням та обслуговуванням суб'єкта підприємництва) і витрат на збут і

рекламу (витрати, пов'язані з реалізацією продукції; утриманням підрозділів,

що займаються збутом продукції, рекламою, доставкою продукції споживачам

тощо).

Фінансові прибутки містять суми одержаних дивідендів, відсотки та інші

доходи, одержані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються

за методом участі в капіталі), зменшені на суми витрат на виплату відсотків та

інших витрат суб'єкта підприємництва, пов'язаних із залученням позикового

капіталу.

314

фінанси суб'єктів господарювання

Прибуток, одержаний методом участі в капіталі, визначають як різницю

між доходом, одержаним від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні під-

приємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі, і збитком, спричи-

неним інвестиціями у згадані підприємства.

Інші прибутки визначають як різницю між доходом від реалізації фінансо-

вих інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, неопераційних кур-

сових різниць й інших доходів, які виникають у процесі звичайної діяльності,

але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства, і їх собівартістю.

Алгебраїчну суму прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових

та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків) визнають

прибутком (збитком) від звичайної діяльності до оподаткування.

Прибуток від звичайної діяльності визначають як різницю між прибутком

від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток за

встановленою законодавцем ставкою у розмірі 25 % .

Надзвичайний прибуток — різниця між надзвичайними доходами (суми

страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за ра-

хунок інших джерел; доходи від інших подій та операцій) і надзвичайними

витратами (невідшкодовані втрати від надзвичайних подій: стихійного лиха,

пожеж, техногенних аварій тощо, включаючи затрати на запобігання виник-

ненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій і втрати від інших

подій та операцій).

Розмір податку на надзвичайний прибуток визначають за встановленою за-

конодавцем базовою ставкою у розмірі 25 %.

Чистий прибуток (збиток) розраховують як алгебраїчну суму прибутку

(збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного прибутку, надзвичайного

збитку та податків з надзвичайного прибутку.

Розподіл і використання чистого прибутку суб'єктів підприємництва відріз-

няються залежно від набутої ними організаційно-правової форми і форми влас-

ності.

Чистий прибуток приватного підприємства зазвичай спрямовують на фі-

нансування реальних і фінансових інвестицій, поповнення оборотного капіта-

лу, утримання соціальної інфраструктури, заохочення членів трудового ко-

лективу, формування резервних фондів, проведення благодійних заходів тощо.

Державні комерційні і казенні підприємства, окрім перерахованих напрямків

використання прибутку, вносять до бюджету державні дивіденди, які розрахо-

вують на державну частку в розмірі, встановленому законодавством.

Розподіл і використання чистого прибутку в господарських товариствах усіх

форм власності (на відміну від приватних підприємств) передбачає його розподіл

на дві частини. Спочатку формують резерв на виплату дивідендів, а решту суми

прибутку використовують за напрямами, згаданими вище. Господарські това-

риства з часткою держави у статутному капіталі додатково вносять до бюджету

державні дивіденди на державну частку. Їх розмір законодавець встановлює у

відсотках до чистого прибутку без урахування виплат з фонду дивідендів.

315

Розділ 11

11.3. Основи організації фінансів суб'єктів підприємництва

— фінансових установ

Особливості організації фінансів банківських установ. Основні функції

банківських установ: надання кредитів та забезпечення потреб у ліквідності

інших суб'єктів ринку; обслуговування комерційних угод та управління сис-

темою платежів; трансформація ризиків, строків та капіталів.

Управління фінансами банківських установ полягає у досягненні макси-

мальної ринкової вартості власного капіталу та ринкової вартості акцій бан-

ку. Складові власного капіталу комерційного банку такі:

— основний капітал банку, який поєднує сплачений і зареєстрований ак-

ціонерний (пайовий) капітал та розкриті резерви, створені або збільшені за ра-

хунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій, дивідендів і додат-

кових внесків акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, що

створюють під невизначений ризик за банківських операцій, зменшених на

суму нематеріальних активів та суми несформованих резервів за активними

операціями банків;

— додатковий капітал, до якого належать: нерозкриті резерви; резерви

переоцінки основних засобів; гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти

тощо;

— субординований капітал (борг). До нього належать звичайні незабезпе-

чені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути

забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації їх вико-

ристовують на сплату претензій інших кредиторів.

Фінансова діяльність банківської установи пов'язана з управлінням:

— основним капіталом, кредитним портфелем і портфелем цінних паперів

та резервами;

— якістю активів, рівнем та структурою операційних витрат;

— грошовими потоками і банківськими ризиками, комісійними доходами

та витратами, податками;

— зобов'язаннями, спрямоване на забезпечення кредитної установи ресур-

сами на вигідній основі, досягнення оптимального співвідношення залучених

та власних коштів;

— відсотковим, кредитним, валютним ризиками та ризиком ліквідності;

— строками погашення й відсотковими ставками активів-пасивів.

Доходами банку є загальна сума коштів, отриманих від активних операцій:

відсотки, доходи і комісія від наданих послуг, доходи від операцій з цінними

паперами, валютою, банківськими металами та інші доходи. Валовий дохід

банку включає відсоткові і невід соткові доходи.

Основним джерелом доходів банку є відсоткові доходи (операційні доходи),

що дають продуктивні активи. Найбільша частка доходів банків надходить у

316

фінанси суб'єктів господарювання

вигляді відсотків від надання кредитів на різний строк у національній та іно-

земній валюті резидентам та нерезидентам для виробничих, торговельних,

споживчих й інших цілей.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлює банк. Вони за-

значаются у кредитній угоді й залежать від кредитного ризику, наданого за-

безпечення, попиту і пропозиції, що склалися на кредитному ринку, строку

користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. У випадку зміни

облікової ставки умови угоди переглядають і змінюють тільки на підставі

взаємної згоди кредитора та позичальника (у більшості випадків банки укла-

дають з підприємствами угоди на умовах плаваючої відсоткової ставки).

Значну частку доходів банк формує з надходжень від: дисконтних і заставних

операцій з векселями; неоподатковуваних та оподатковуваних інвестиційних

пінних паперів; процентних доходів за репо-угодами з цінними паперами (на-

дання кредитів у вигляді продажу цінних паперів із подальшим викупом через

визначений термін за наперед обумовленою ціною. Ціну викупу встановлюють

меншою за їх ринкову вартість на певну величину, що характеризує відсоток за

надану позичку); строкових депозитів, розміщених в інших банках, тощо.

До невід соткових доходів банку належать:

— комісійні винагороди за розрахунково-касове обслуговування (оплата

переказних операцій);

— ведення депозитних рахунків;

— касове обслуговування приймання платежів населення на користь інших

організацій та підприємств);

— інкасація грошової виручки;

— інкасові операції (отримання грошей за дорученням своїх клієнтів);

— доходи з акредитивних операцій;

— оплата за відкриття чекової книжки тощо;

— доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди за цінними паперами; до-

ходи, отримані від участі у спільній господарській діяльності; доходи від під-

приємств банку, які працюють на комерційних засадах);

— доходи від валютних операцій, факторингу, лізингу;

— доходи від трастових (довірчих) операцій (послуг) фізичним особам: (роз-

порядження спадщиною, власністю, опікунство, збереження майна, надання

посередницьких послуг); організаціям (розпорядження активами, агентські

та представницькі послуги, послуги з фінансування капітальних вкладень, у

зовнішньоекономічній діяльності, ліквідації підприємства тощо).

У банках не всі активи дають доходи. Це, зокрема, грошові кошти в касі;

кошти на кореспондентських рахунках; кошти, що перебувають на резервних

рахунках; вартість основних засобів; сума іммобілізованих власних коштів.

Затратами банків є витрати грошових коштів на виконання операцій та ви-

трати на забезпечення їх функціонування. Ці затрати можна поділити на дві

групи: а) відсоткові витрати: нараховані й сплачені відсотки у гривнях і ва-

люті; б) невід соткові витрати: операційні (поштові витрати та витрати на елек-

317

Розділ 11

тронний зв'язок, сплачені комісійні за послуги і кореспондентські відносини,

витрати на валютні операції та ін.); забезпечення функціонування банку

(утримання апарату управління; господарські витрати (амортизаційні відра-

хування, орендна плата тощо); інші витрати (штрафи, пеня, неустойки спла-

чені; відсотки і комісійні минулих періодів тощо).

Прибуток банку — це фінансовий результат його діяльності у вигляді пере-

вищення доходів над витратами.

Прибуток банку після сплати податку на прибуток розподіляють за напря-

мами:

1) капіталізований прибуток — прибуток, який спрямовують у капітал бан-

ку та на інші потреби: статутний капітал, резервний капітал, прибуток спе-

ціального призначення (потреби кредитної установи);

2) прибуток, призначений для виплати дивідендів.

Із прибутку відшкодовують витрати працівників кредитної установи на

добровільне медичне обслуговування, витрати на відрядження, котрі переви-

щили норми, що встановив уряд, тощо.

Банки є платниками податків до бюджету. Зокрема, вони сплачують пода-

ток на додану вартість (за винятком операцій, пов'язаних з основною діяльніс-

тю банків, тобто які є фінансовими або прирівняними до них: надання кредитів

клієнтам, розрахунково-касового обслуговування страхових компаній як фі-

нансових установ).

При виконанні інших операцій, непов'язаних з основною (фінансовою)

діяльністю, кредитні установи сплачують ПДВ. До таких операцій належать:

видача довідок про здійснення операцій або про наявність кореспондентського

рахунку; встановлення системи "Банк — клієнт" та операції, пов'язані з її екс-

плуатацією (повторна інсталяція, позапланова зміна ключів, шифрування);

оформлення перепусток для клієнтів; експертиза банківських металів; реалі-

зація ювілейних монет; продаж бланків векселів; продаж бланків суворої звіт-

ності, пломб тощо. Податкові зобов'язання з ПДВ виникають у разі виконання

господарських операцій — продажу основних засобів або нематеріальних ак-

тивів, надання транспорту в оперативну оренду тощо. Оскільки банки не є

платниками ПДВ з операцій за основною діяльністю, вони не мають права від-

шкодовувати суму податкового кредиту, пов'язаного з виконанням госпо-

дарських операцій.

Як і інші суб'єкти господарювання, банки сплачують податок на рухоме

майно (податок з власників транспортних засобів), плату за землю та податок з

прибутку. Ці податки сплачують банки в загальному порядку і в розмірах, ви-

значених законодавством. Кредитні установи є платниками комунального по-

датку.

Прибутки банківських установ оподатковують у порядку, передбаченому

законодавством, тобто за базовою ставкою (25 %) оподатковують перевищення

суми скоригованих валових доходів на суму валових витрат і нарахованих

амортизаційних відрахувань.

318

фінанси суб'єктів господарювання

Особливості організації фінансів інститутів спільного інвестування. Інсти-

тути спільного інвестування — фінансові установи, які обслуговують сферу

спільного інвестування шляхом забезпечення гарантій прав власності на цінні

папери та захист прав учасників фондового ринку. Основним призначенням

інститутів спільного інвестування є залучення та об'єднання вільних ресурсів

населення, підприємств і організацій та їх подальше розміщення.

Відповідно до законодавства України інститути спільного інвестування

поділяють так.

Залежно від порядку здійснення їх діяльності:

— відкритого типу інститут спільного інвестування (або компанія з управ-

ління його активами), який бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який

час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом

(або компанією з управління його активами);

— інтервального типу інститут спільного інвестування (або компанія з

управління його активами), який бере на себе зобов'язання здійснювати на ви-

могу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом (або ком-

панією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії

строку, але не рідше одного разу на рік.

Інститути спільного інвестування відкритого та інтервального типу можуть

бути тільки диверсифікованими. Інститут спільного інвестування закритого

типу (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань

щодо викупу цінних паперів, емітованих цим інститутом (або компанією з

управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації. Ін-

ститут закритого типу може бути лише строковим.

Залежно від строку функціонування: строковий інститут спільного інвес-

тування (створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після

закінчення якого зазначений інститут ліквідовується або реорганізовується);

безстроковий інститут спільного інвестування створюється на невизначений

строк.

Залежно від розміщення активів.