- •3. Мета, яка залежить від їх функціональної ролі в економічній системі.
- •1. Саморегулювання господарської та фінансової діяльності, суть якого по-
- •3. Франчайзинг (непряме фінансування) — надання одним підприємством
- •1. Диверсифікований інститут спільного інвестування, якщо він одночасно
- •11 Фінанси 321
- •11.4. Фінанси організацій і установ,
- •11.5. Фінанси некомерційних організацій —
- •11.6. Фінансова діяльність підприємців — фізичних осіб
- •12 Млн (понад дві третини) проживає у містах, 5,5 млн — у сільській місце-
- •12.3. Бюджет домогосподарства, його структура.
- •15 Та зо %. Застосування неоподатковуваного мінімуму при цьому не передба-
- •13.2. Економічна природа і сутність страхування
- •13.2. Економічна природа і сутність страхування
- •Ності (бізнесу).
- •I лені у попередженні настання страхових випадків.
- •Принципи страхування
- •I галуззю, видом особистого страхування, об'єкт страхових відносин в якому
- •За характером здійснюваних операцій страхові компанії поділяються на;
- •Фінансовий ринок
- •2. Неорганізований (позабіржовий, або "вуличний") ринок, на якому здій-
- •14.3. Характеристика інструментів фінансового ринку
- •14.4. Суб'єкти фінансового ринку
1. Саморегулювання господарської та фінансової діяльності, суть якого по-
лягає у наданні підприємствам (крім казенних) повної самостійності в прий-
нятті та реалізації заходів у сфері виробництва, інвестиційній діяльності, вра-
ховуючи наявні фінансові, трудові й матеріальні ресурси. Для викойання
завдань підприємство планує діяльність за допомогою складання бізнес-плану
іпотечних виробничих, інвестиційних та фінансових планів залежно від попи-
ту на свою продукцію, роботи й послуги. Оперативне фінансове планування
підприємство здійснює за допомогою бюджетування — системи кошторисів,
що складають на підставі контрактів зі споживачами продукції та постачаль-
никами матеріальних ресурсів, зобов'язань перед бюджетом і державними ці-
льовими фондами тощо. Усі фінансові плани підпорядковані гарантуванню
фінансового забезпечення діяльності підприємства фінансовими ресурсами і
виконанню зобов'язань, за якими підприємство відповідає майном і доходами,
отриманими від звичайної діяльності.
2. Самоокупність і самофінансування. Цей принцип означає організацію
фінансової діяльності таким чином, щоб окупити кошти, інвестовані у підпри-
ємство, за рахунок отриманого прибутку та інших власних фінансових ресурсів
і повністю виконати зобов'язання перед постачальниками матеріальних ре-
сурсів, фінансовими установами та бюджетом. Самофінансування, на відміну
від самоокупності, передбачає фінансування не лише відтворення, а й розвит-
ку підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів.
3. Розмежування джерел формування капіталу на власні й позичені, що є
важливим для підприємств, оскільки в окремі періоди діяльності (або постій-
но) виникає додаткова потреба в коштах, яку реалізують шляхом отримання
коротко- і довгострокових кредитів. Поєднання власних та позичених коштів
дає змогу раціональніше використовувати і зберігати власний оборотний капі-
тал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти.
4. Наявність фінансових резервів. Формування фінансових резервів — одна
з важливих умов діяльності підприємств в умовах ринку. Сформовані резерви
за рахунок власних фінансових ресурсів, котрі перебувають у формі висо-
305
Розділ 11
коліквідних активів (грошові кошти, державні та інші високоліквідні цінні
папери тощо), мають гарантувати стабільну діяльність підприємства в умовах
мінливої ринкової кон'юнктури і виконання зобов'язань перед партнерами і
державою.
На організацію фінансів також впливають організаційно-правові форми
суб'єктів підприємницької діяльності, (підприємство, господарське товарис-
тво, виробничий кооператив, об'єднання підприємств: корпорація, концерн,
консорціум, промислово-фінансова група, технопарк та ін.). Організаційно-
правова форма підприємства визначає майнову та фінансову відповідальність і
правомочність його засновників, структуру управління й способи формування
капіталу тощо.
Матеріальною основою функціонування суб'єкта підприємництва і здій-
снення ним виробничої та інших видів діяльності є майно, яке визнають акти-
вами (тобто контрольованими ресурсами), використання яких, як очікують,
приведе до економічних вигід у майбутньому. Отже, капітал — вкладення фі-
нансових ресурсів у активи, які перебувають у розпорядженні підприємства
(товариства) та є достатніми для виконання господарської й фінансової діяль-
ності та отримання прибутків.
Виходячи з власних інтересів та умов ринку, інвестори (фізичні та юридич-
ні особи) сподіваються мати у власності частину капіталу (активів) підпри-
ємств, який дасть їм очікувані доходи. Тому капітал слід вважати боргом
суб'єкта підприємництва (підприємства, товариства) інвесторам і, відповідно,
мірою його відповідальності перед ними.
На момент утворення суб'єкта підприємництва формується статутний капі-
тал за рахунок майнових вкладень, котрі можуть складатися з вартості ма-
теріальних цінностей, об'єктів права, фінансових активів та грошових коштів,
які належали фізичним і юридичним особам, або грошових коштів, котрі одер-
жали господарські товариства від продажу акцій акціонерам. На цьому етапі
суб'єкт підприємництва ще не має зовнішньої заборгованості, тому- його ста-
тутний капітал визнають відповідно до законодавства власним капіталом,
який дорівнює вартості активів.
Власний капітал суб'єкта підприємництва, який здійснює фінансово-госпо-
дарську діяльність, залежно від джерел формування поділяють на вкладений і
нагромаджений.
Вкладений капітал — капітал, який внесли засновники (власники) під-
приємства. Статутний капітал — зафіксована в установчих документах за-
гальна вартість активів, що є внеском власників (учасників) до капіталу під-
приємства. Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства
не може бути меншим за 1250 мінімальних заробітних плат, товариства з обме-
женою відповідальністю — 100 мінімальних заробітних плат, товариства з до-
датковою відповідальністю — 100 мінімальних заробітних плат за умови, що
за недостатності цієї суми учасники такого товариства відповідають за його
борги додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратно-
306
Фінанси суб'єктів господарювання
му розмірі до внеска кожного з них. На підприємствах і в господарських това-
риствах, де не передбачена така фіксація капіталу, мінімальний розмір статут-
ного капіталу дорівнює сумі фактичного внеску грошових коштів і майна
власників до статутного капіталу. Пайовий капітал — пайові внески членів
спілок та інших підприємств, якщо це передбачено засновницькими докумен-
тами. Додатковий вкладений капітал — сума, на яку вартість реалізації ви-
пущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (в акціонерних товарис-
твах); сума капіталу, внесеного засновниками понад статутний капітал (на
інших підприємствах).
Нагромаджений капітал — капітал, одержаний у процесі господарської
та фінансової діяльності суб'єкта підприємництва. Розрізняють такі види: ін-
ший додатковий капітал — сума дооцінки необоротних активів, вартість не-
оборотних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридич-
них або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу; резервний капітал
— сума резервів, створених відповідно до законодавства або установчих доку-
ментів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства (товариства); не-
розподілений прибуток (непокритий збиток) — сума, встановлена при визна-
ченні підсумку власного капіталу.
Під час господарської діяльності суб'єкт підприємництва використовує за-
лучені кошти, спричинюючи боргові зобов'язання — вимоги кредиторів щодо
його активів. Тому власний капітал підприємства (товариства) визначають як
різницю між вартістю його майна і коротко- та довгостроковими зобов'язан-
нями. Отже, власний капітал — частина активів підприємства, що залишаєть-
ся після вирахування його зобов'язань.
Відповідно до фінансової концепції збереження капіталу в господарських то-
вариствах, яким законодавець встановлює мінімальний розмір статутного капі-
талу (товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства за-
критого й відкритого типу), вартість чистих активів має дорівнювати або
перевищувати мінімальний розмір статутного капіталу. Якщо їх вартість менша
від мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.
У результаті вкладень у капітал формується дві частини: основний і оборот-
ний капітали. У процесі функціонування основний капітал набуває форми не-
оборотних активів, а оборотний — форми оборотних активів. Зазначимо, що
оборотні активи поділяються на ті, що є оборотними коштами (забезпечують
операційну діяльність), і ті, що сприяють отриманню фінансових доходів (роз-
міщення вільних коштів на депозитних рахунках, у короткострокових фінан-
сових інвестиціях тощо).
Основний капітал. До основного капіталу належать вкладення в необорот-
ні активи у вигляді вартості матеріальних активів — основних засобів у робо-
чому стані, незавершених капітальних вкладень, нематеріальних активів —
об'єктів права і довгострокових фінансових інвестицій. Характерні ознаки не-
оборотних активів: очікуваний строк їх корисного використання (експлуатації)
— більше року або операційного циклу, довшого за рік (основні засоби, нема-
307
Розділ 11
теріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції); поступове зменшення їх
вартості у зв'язку з фізичним або моральним зношенням (основні засоби і не-
матеріальні активи); відшкодування їх вартості (основні засоби, нематеріальні
активи, довгострокові фінансові інвестиції).
Основними засобами прийнято вважати матеріальні активи, що утриму-
ються підприємством з метою використання їх у процесі виробництва, надан-
ня послуг, здавання в оренду, очікуваний або встановлений строк корисного
використання (експлуатації) яких більше року (або операційного циклу, якщо
він довший за рік) та вартість яких перевищує 1000 грн і поступово зменшуєть-
ся у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Основні засоби мають грошову
оцінку і відображаються у балансі підприємства як основні активи.
Основними оцінками грошового вираження основних засобів є первісна і
справедлива. Первісна (балансова) вартість основних засобів — історична
(фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або спра-
ведливої вартості інших активів, сплачених (переданих) чи витрачених для їх
придбання (створення). Справедлива вартість основних засобів — сума, за
якою здійснюють обмін активу або сплачують зобов'язання в результаті опера-
ції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами: земля та будів-
лі, машини й устаткування — ринкова вартість. За відсутністю даних — від-
новлювальна вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми
зносу на дату оцінки; інші основні активи — відновлювальна вартість (сучасна
собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.
Нематеріальні активи — об'єкти права, які не мають матеріальної форми,
можуть бути ідентифікованими (відокремленими від підприємства) та утриму-
ватися підприємством з метою використання протягом одного року (або одного
операційного циклу, якщо він перевищує строк в один рік) для виробництва,
торгівлі, з адміністративними потребами чи надання в оренду іншим особам.
Нематеріальні активи поділяють на: права користування природними ресур-
сами (надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та ін-
шою інформацією про природне середовище тощо); права користування май-
ном (земельною ділянкою, будівлею, право на оренду приміщень тощо); права
на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви
тощо); права на об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, про-
мислові зразки, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо); гудвіл
(ділова і комерційна репутація); авторські та суміжні з ними права (програмні
продукти, бази даних); інші нематеріальні активи (право на провадження
діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).
Придбані нематеріальні активи повинні бути визнаними, тобто має існува-
ти ймовірність отримання майбутніх економічних вигід від застосування та-
ких активів, а їх вартість необхідно достовірно встановлювати.
Основними оцінками нематеріальних активів, як і основних засобів, є пер-
вісна і справедлива.
308
фінанси суб'єктів господарювання
Довгострокові фінансові інвестиції — фінансові інвестиції на період біль-
ше року, а також інші фінансові інвестиції, що не можуть бути вільно реалізо-
вані в будь-який час. До таких інвестицій належать придбання акцій, обліга-
цій, депозитних сертифікатів, казначейських зобов'язань та інших цінних
паперів, тобто активи, які утримує підприємство з метою одержання прибутку
за рахунок відсотків, дивідендів, зростання вартості капіталу або отримання
інших вигід.
Фінансові інвестиції за метою здійснення (придбання) поділяють на: а) ін-
вестиції, що є у підприємства до моменту їх погашення; б) інвестиції, які облі-
ковують за методом участі в капіталі інших підприємств (інвестиції в асоційо-
вані підприємства, дочірні підприємства, у спільну діяльність зі створенням
юридичної особи; інші довгострокові інвестиції); в) інші фінансові інвестиції.
Фінансові інвестиції оцінюють за первісною (балансовою) і справедливою
вартістю.
Балансову вартість придбаної фінансової інвестиції встановлюють за її собі-
вартістю, яка об'єднує всі витрати, пов'язані з її придбанням (виплату комісій-
них винагород та гонорарів, сплату мита, податків тощо). Якщо фінансова ін-
вестиція придбана шляхом обміну на цінні папери власної емісії або інші
активи, то первісну вартість (собівартість) такої інвестиції визначають за спра-
ведливою вартістю переданих цінних паперів або активів.
Справедливу вартість фінансових інвестицій (крім інвестицій, що утриму-
ють до їх погашення або обліковують за методом участі в капіталі) встановлю-
ють: для цінних паперів — за поточною ринковою вартістю, що склалася на
фондовому ринку (коли такої оцінки немає, застосовують експертну оцінку);
довгострокових зобов'язань — за теперішньою (дисконтованою) вартістю, яку
мають виплачувати при погашенні заборгованості, визначеної за відповідними
поточними відсотковими ставками; фінансових інвестицій в асоційовані та
дочірні підприємства і в спільну діяльність зі створенням юридичної особи,
які придбали та утримують тільки для продажу протягом 12 місяців із дати
придбання.
Фінансові інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства та спільну діяль-
ність зі створенням юридичної особи на дату балансу відображають за вартіс-
тю, визначеною за методом участі в капіталі. В основу оцінки за таким мето-
дом покладено концепцію про те, що інвестор отримав дохід від інвестиції,
еквівалентний частці його власності в асоційованому підприємстві. Якщо, на-
приклад, асоційоване підприємство, в яке вкладено капітал, отримало прибу-
ток у звітному періоді, то пропорційна частка цього прибутку збільшує суму
інвестицій інвестора. Дивіденди визнає інвестор на момент їх оголошення, і
вони зменшують суму інвестицій. Дивіденди визнають як повернення частини
інвестицій інвесторові.
Інвестиції розрізняють за видами:
— капітальна інвестиція — господарська операція, що передбачає придбан-
ня будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних за-
309
Розділ 11
собів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації (нове будівниц-
тво, реконструкція або розширення суб'єкта підприємництва, будинків,
споруд, призначених для виробництва нової продукції (послуг), виробництво
нової продукції (послуг) на наявних виробничих площах у рамках діючих ви-
робництв і організацій, впровадження нової техніки розроблення нових ви-
робів);
— інтелектуальна інвестиція — господарська операція, яка передбачає
придбання ліцензій, ноу-хау, патентів, підготовку і перепідготовку кадрів
тощо;
— фінансова інвестиція — господарська операція, що передбачає придбан-
ня корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових ак-
тивів. Фінансові інвестиції прийнято поділяти на прямі та портфельні. Пряма
фінансова інвестиція — господарська операція, що передбачає внесення кош-
тів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні
права, котрі емітувала така юридична особа. Портфельна фінансова інвестиція
— господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, дерива-
тивів та інших фінансових активів на біржовому ринку.
Основні методи фінансування інвестицій підприємства: фінансування за ра-
хунок власних фінансових ресурсів підприємства (самофінансування) і борго-
ве фінансування.
Метод самофінансування передбачає використання у фінансовому забезпе-
ченні інвестиційних процесів коштів власних і прирівняних до власних:
1) чистий прибуток — частина прибутку від звичайної діяльності підпри-
ємства, яка залишається у розпорядженні підприємства після сплати до бю-
джету податків та відрахувань, формування резерву на виплату дивідендів та
резервних фондів;
2) кошти засновників, інвестовані у капітал підприємства; надходження
від додаткової емісії акцій і емісійний дохід; бюджетні асигнування;
3) грошові нагромадження в будівництві, що здійснюють господарським
способом (прибуток і економія від зниження собівартості будівельно-монтаж-
них робіт);
4) амортизаційні відрахування, які визначають множенням норми аморти-
зації на балансову (залишкову) вартість основних засобів, що амортизуються.
Боргове фінансування інвестицій.
1. Довгострокові банківські кредити для фінансування інвестиційних про-
ектів залежно від надійності їх забезпечення можна поділити на довгострокові
кредити для придбання обладнання та інших необоротних активів (проектні
кредити) та іпотечні кредити. Надання довгострокового кредиту зумовлює
укладання кредитної угоди, в якій зазначаються: величина (сума) кредиту;
строк, на який надають грошові кошти; забезпеченість кредиту — майно або
додаткові гарантії третіх осіб; спосіб погашення (повернення) кредиту; бан-
ківський відсоток. Іпотечні кредити — довгострокові кредити під заставу не-
рухомості та земельних ділянок.
310
фінанси суб'єктів господарювання
2. Лізинг, який за своєю сутністю можна вважати комбінацією кредиту й
оренди. Найпоширенішими є оперативний лізинг і фінансовий лізинг (капі-
тальна оренда).
Оперативний лізинг (оренда) — господарська операція, що передбачає на-
дання орендареві права користування основними фондами на строк, який не
перевищує періоду їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких
фондів їх власнику після закінчення строку лізингової угоди. Після закінчен-
ня строку угоди лізингоотримувач може: повернути обладнання лізинго-
давцю; продовжити оренду, склавши нову угоду; викупити основні засоби
за залишковою вартістю. До оперативного лізингу належать: райтинг —
короткострокова оренда майна від одного дня до року, хайринг — серед-
ньострокова оренда від одного до трьох років.
Фінансовий лізинг (оренда) — договір, у результаті укладення якого лізин-
гоотримувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізинго-
давця об'єкт лізингу на строк, не менший того, за який амортизують більшу
частину вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після
закінчення строку угоди про фінансовий лізинг об'єкт лізингу, переданий лі-
зингоотримувачеві згідно з угодою, переходить у власність лізингоодержувача
або викуповується ним за залишковою вартістю. Враховуючи, що фінансовий
лізинг передбачає передання власності на обладнання від лізингодавця лізин-
гоотримувачеві, останній сплачує орендні платежі. Кожний платіж має два
елементи: зменшення зобов'язання з оренди і фінансові витрати — витрати на
сплату лізингового відсотка. Джерелами сплати платежів за фінансовим лі-
зингом є амортизаційні відрахування і чистий прибуток підприємства.
