1. Саморегулювання господарської та фінансової діяльності, суть якого по-

лягає у наданні підприємствам (крім казенних) повної самостійності в прий-

нятті та реалізації заходів у сфері виробництва, інвестиційній діяльності, вра-

ховуючи наявні фінансові, трудові й матеріальні ресурси. Для викойання

завдань підприємство планує діяльність за допомогою складання бізнес-плану

іпотечних виробничих, інвестиційних та фінансових планів залежно від попи-

ту на свою продукцію, роботи й послуги. Оперативне фінансове планування

підприємство здійснює за допомогою бюджетування — системи кошторисів,

що складають на підставі контрактів зі споживачами продукції та постачаль-

никами матеріальних ресурсів, зобов'язань перед бюджетом і державними ці-

льовими фондами тощо. Усі фінансові плани підпорядковані гарантуванню

фінансового забезпечення діяльності підприємства фінансовими ресурсами і

виконанню зобов'язань, за якими підприємство відповідає майном і доходами,

отриманими від звичайної діяльності.

2. Самоокупність і самофінансування. Цей принцип означає організацію

фінансової діяльності таким чином, щоб окупити кошти, інвестовані у підпри-

ємство, за рахунок отриманого прибутку та інших власних фінансових ресурсів

і повністю виконати зобов'язання перед постачальниками матеріальних ре-

сурсів, фінансовими установами та бюджетом. Самофінансування, на відміну

від самоокупності, передбачає фінансування не лише відтворення, а й розвит-

ку підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів.

3. Розмежування джерел формування капіталу на власні й позичені, що є

важливим для підприємств, оскільки в окремі періоди діяльності (або постій-

но) виникає додаткова потреба в коштах, яку реалізують шляхом отримання

коротко- і довгострокових кредитів. Поєднання власних та позичених коштів

дає змогу раціональніше використовувати і зберігати власний оборотний капі-

тал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти.

4. Наявність фінансових резервів. Формування фінансових резервів — одна

з важливих умов діяльності підприємств в умовах ринку. Сформовані резерви

за рахунок власних фінансових ресурсів, котрі перебувають у формі висо-

305

Розділ 11

коліквідних активів (грошові кошти, державні та інші високоліквідні цінні

папери тощо), мають гарантувати стабільну діяльність підприємства в умовах

мінливої ринкової кон'юнктури і виконання зобов'язань перед партнерами і

державою.

На організацію фінансів також впливають організаційно-правові форми

суб'єктів підприємницької діяльності, (підприємство, господарське товарис-

тво, виробничий кооператив, об'єднання підприємств: корпорація, концерн,

консорціум, промислово-фінансова група, технопарк та ін.). Організаційно-

правова форма підприємства визначає майнову та фінансову відповідальність і

правомочність його засновників, структуру управління й способи формування

капіталу тощо.

Матеріальною основою функціонування суб'єкта підприємництва і здій-

снення ним виробничої та інших видів діяльності є майно, яке визнають акти-

вами (тобто контрольованими ресурсами), використання яких, як очікують,

приведе до економічних вигід у майбутньому. Отже, капітал — вкладення фі-

нансових ресурсів у активи, які перебувають у розпорядженні підприємства

(товариства) та є достатніми для виконання господарської й фінансової діяль-

ності та отримання прибутків.

Виходячи з власних інтересів та умов ринку, інвестори (фізичні та юридич-

ні особи) сподіваються мати у власності частину капіталу (активів) підпри-

ємств, який дасть їм очікувані доходи. Тому капітал слід вважати боргом

суб'єкта підприємництва (підприємства, товариства) інвесторам і, відповідно,

мірою його відповідальності перед ними.

На момент утворення суб'єкта підприємництва формується статутний капі-

тал за рахунок майнових вкладень, котрі можуть складатися з вартості ма-

теріальних цінностей, об'єктів права, фінансових активів та грошових коштів,

які належали фізичним і юридичним особам, або грошових коштів, котрі одер-

жали господарські товариства від продажу акцій акціонерам. На цьому етапі

суб'єкт підприємництва ще не має зовнішньої заборгованості, тому- його ста-

тутний капітал визнають відповідно до законодавства власним капіталом,

який дорівнює вартості активів.

Власний капітал суб'єкта підприємництва, який здійснює фінансово-госпо-

дарську діяльність, залежно від джерел формування поділяють на вкладений і

нагромаджений.

Вкладений капітал — капітал, який внесли засновники (власники) під-

приємства. Статутний капітал — зафіксована в установчих документах за-

гальна вартість активів, що є внеском власників (учасників) до капіталу під-

приємства. Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства

не може бути меншим за 1250 мінімальних заробітних плат, товариства з обме-

женою відповідальністю — 100 мінімальних заробітних плат, товариства з до-

датковою відповідальністю — 100 мінімальних заробітних плат за умови, що

за недостатності цієї суми учасники такого товариства відповідають за його

борги додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратно-

306

Фінанси суб'єктів господарювання

му розмірі до внеска кожного з них. На підприємствах і в господарських това-

риствах, де не передбачена така фіксація капіталу, мінімальний розмір статут-

ного капіталу дорівнює сумі фактичного внеску грошових коштів і майна

власників до статутного капіталу. Пайовий капітал — пайові внески членів

спілок та інших підприємств, якщо це передбачено засновницькими докумен-

тами. Додатковий вкладений капітал — сума, на яку вартість реалізації ви-

пущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (в акціонерних товарис-

твах); сума капіталу, внесеного засновниками понад статутний капітал (на

інших підприємствах).

Нагромаджений капітал — капітал, одержаний у процесі господарської

та фінансової діяльності суб'єкта підприємництва. Розрізняють такі види: ін-

ший додатковий капітал — сума дооцінки необоротних активів, вартість не-

оборотних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридич-

них або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу; резервний капітал

— сума резервів, створених відповідно до законодавства або установчих доку-

ментів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства (товариства); не-

розподілений прибуток (непокритий збиток) — сума, встановлена при визна-

ченні підсумку власного капіталу.

Під час господарської діяльності суб'єкт підприємництва використовує за-

лучені кошти, спричинюючи боргові зобов'язання — вимоги кредиторів щодо

його активів. Тому власний капітал підприємства (товариства) визначають як

різницю між вартістю його майна і коротко- та довгостроковими зобов'язан-

нями. Отже, власний капітал — частина активів підприємства, що залишаєть-

ся після вирахування його зобов'язань.

Відповідно до фінансової концепції збереження капіталу в господарських то-

вариствах, яким законодавець встановлює мінімальний розмір статутного капі-

талу (товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства за-

критого й відкритого типу), вартість чистих активів має дорівнювати або

перевищувати мінімальний розмір статутного капіталу. Якщо їх вартість менша

від мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

У результаті вкладень у капітал формується дві частини: основний і оборот-

ний капітали. У процесі функціонування основний капітал набуває форми не-

оборотних активів, а оборотний — форми оборотних активів. Зазначимо, що

оборотні активи поділяються на ті, що є оборотними коштами (забезпечують

операційну діяльність), і ті, що сприяють отриманню фінансових доходів (роз-

міщення вільних коштів на депозитних рахунках, у короткострокових фінан-

сових інвестиціях тощо).

Основний капітал. До основного капіталу належать вкладення в необорот-

ні активи у вигляді вартості матеріальних активів — основних засобів у робо-

чому стані, незавершених капітальних вкладень, нематеріальних активів —

об'єктів права і довгострокових фінансових інвестицій. Характерні ознаки не-

оборотних активів: очікуваний строк їх корисного використання (експлуатації)

— більше року або операційного циклу, довшого за рік (основні засоби, нема-

307

Розділ 11

теріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції); поступове зменшення їх

вартості у зв'язку з фізичним або моральним зношенням (основні засоби і не-

матеріальні активи); відшкодування їх вартості (основні засоби, нематеріальні

активи, довгострокові фінансові інвестиції).

Основними засобами прийнято вважати матеріальні активи, що утриму-

ються підприємством з метою використання їх у процесі виробництва, надан-

ня послуг, здавання в оренду, очікуваний або встановлений строк корисного

використання (експлуатації) яких більше року (або операційного циклу, якщо

він довший за рік) та вартість яких перевищує 1000 грн і поступово зменшуєть-

ся у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Основні засоби мають грошову

оцінку і відображаються у балансі підприємства як основні активи.

Основними оцінками грошового вираження основних засобів є первісна і

справедлива. Первісна (балансова) вартість основних засобів — історична

(фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або спра-

ведливої вартості інших активів, сплачених (переданих) чи витрачених для їх

придбання (створення). Справедлива вартість основних засобів — сума, за

якою здійснюють обмін активу або сплачують зобов'язання в результаті опера-

ції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами: земля та будів-

лі, машини й устаткування — ринкова вартість. За відсутністю даних — від-

новлювальна вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми

зносу на дату оцінки; інші основні активи — відновлювальна вартість (сучасна

собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Нематеріальні активи — об'єкти права, які не мають матеріальної форми,

можуть бути ідентифікованими (відокремленими від підприємства) та утриму-

ватися підприємством з метою використання протягом одного року (або одного

операційного циклу, якщо він перевищує строк в один рік) для виробництва,

торгівлі, з адміністративними потребами чи надання в оренду іншим особам.

Нематеріальні активи поділяють на: права користування природними ресур-

сами (надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та ін-

шою інформацією про природне середовище тощо); права користування май-

ном (земельною ділянкою, будівлею, право на оренду приміщень тощо); права

на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви

тощо); права на об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, про-

мислові зразки, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо); гудвіл

(ділова і комерційна репутація); авторські та суміжні з ними права (програмні

продукти, бази даних); інші нематеріальні активи (право на провадження

діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Придбані нематеріальні активи повинні бути визнаними, тобто має існува-

ти ймовірність отримання майбутніх економічних вигід від застосування та-

ких активів, а їх вартість необхідно достовірно встановлювати.

Основними оцінками нематеріальних активів, як і основних засобів, є пер-

вісна і справедлива.

308

фінанси суб'єктів господарювання

Довгострокові фінансові інвестиції — фінансові інвестиції на період біль-

ше року, а також інші фінансові інвестиції, що не можуть бути вільно реалізо-

вані в будь-який час. До таких інвестицій належать придбання акцій, обліга-

цій, депозитних сертифікатів, казначейських зобов'язань та інших цінних

паперів, тобто активи, які утримує підприємство з метою одержання прибутку

за рахунок відсотків, дивідендів, зростання вартості капіталу або отримання

інших вигід.

Фінансові інвестиції за метою здійснення (придбання) поділяють на: а) ін-

вестиції, що є у підприємства до моменту їх погашення; б) інвестиції, які облі-

ковують за методом участі в капіталі інших підприємств (інвестиції в асоційо-

вані підприємства, дочірні підприємства, у спільну діяльність зі створенням

юридичної особи; інші довгострокові інвестиції); в) інші фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції оцінюють за первісною (балансовою) і справедливою

вартістю.

Балансову вартість придбаної фінансової інвестиції встановлюють за її собі-

вартістю, яка об'єднує всі витрати, пов'язані з її придбанням (виплату комісій-

них винагород та гонорарів, сплату мита, податків тощо). Якщо фінансова ін-

вестиція придбана шляхом обміну на цінні папери власної емісії або інші

активи, то первісну вартість (собівартість) такої інвестиції визначають за спра-

ведливою вартістю переданих цінних паперів або активів.

Справедливу вартість фінансових інвестицій (крім інвестицій, що утриму-

ють до їх погашення або обліковують за методом участі в капіталі) встановлю-

ють: для цінних паперів — за поточною ринковою вартістю, що склалася на

фондовому ринку (коли такої оцінки немає, застосовують експертну оцінку);

довгострокових зобов'язань — за теперішньою (дисконтованою) вартістю, яку

мають виплачувати при погашенні заборгованості, визначеної за відповідними

поточними відсотковими ставками; фінансових інвестицій в асоційовані та

дочірні підприємства і в спільну діяльність зі створенням юридичної особи,

які придбали та утримують тільки для продажу протягом 12 місяців із дати

придбання.

Фінансові інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства та спільну діяль-

ність зі створенням юридичної особи на дату балансу відображають за вартіс-

тю, визначеною за методом участі в капіталі. В основу оцінки за таким мето-

дом покладено концепцію про те, що інвестор отримав дохід від інвестиції,

еквівалентний частці його власності в асоційованому підприємстві. Якщо, на-

приклад, асоційоване підприємство, в яке вкладено капітал, отримало прибу-

ток у звітному періоді, то пропорційна частка цього прибутку збільшує суму

інвестицій інвестора. Дивіденди визнає інвестор на момент їх оголошення, і

вони зменшують суму інвестицій. Дивіденди визнають як повернення частини

інвестицій інвесторові.

Інвестиції розрізняють за видами:

— капітальна інвестиція — господарська операція, що передбачає придбан-

ня будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних за-

309

Розділ 11

собів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації (нове будівниц-

тво, реконструкція або розширення суб'єкта підприємництва, будинків,

споруд, призначених для виробництва нової продукції (послуг), виробництво

нової продукції (послуг) на наявних виробничих площах у рамках діючих ви-

робництв і організацій, впровадження нової техніки розроблення нових ви-

робів);

— інтелектуальна інвестиція — господарська операція, яка передбачає

придбання ліцензій, ноу-хау, патентів, підготовку і перепідготовку кадрів

тощо;

— фінансова інвестиція — господарська операція, що передбачає придбан-

ня корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових ак-

тивів. Фінансові інвестиції прийнято поділяти на прямі та портфельні. Пряма

фінансова інвестиція — господарська операція, що передбачає внесення кош-

тів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні

права, котрі емітувала така юридична особа. Портфельна фінансова інвестиція

— господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, дерива-

тивів та інших фінансових активів на біржовому ринку.

Основні методи фінансування інвестицій підприємства: фінансування за ра-

хунок власних фінансових ресурсів підприємства (самофінансування) і борго-

ве фінансування.

Метод самофінансування передбачає використання у фінансовому забезпе-

ченні інвестиційних процесів коштів власних і прирівняних до власних:

1) чистий прибуток — частина прибутку від звичайної діяльності підпри-

ємства, яка залишається у розпорядженні підприємства після сплати до бю-

джету податків та відрахувань, формування резерву на виплату дивідендів та

резервних фондів;

2) кошти засновників, інвестовані у капітал підприємства; надходження

від додаткової емісії акцій і емісійний дохід; бюджетні асигнування;

3) грошові нагромадження в будівництві, що здійснюють господарським

способом (прибуток і економія від зниження собівартості будівельно-монтаж-

них робіт);

4) амортизаційні відрахування, які визначають множенням норми аморти-

зації на балансову (залишкову) вартість основних засобів, що амортизуються.

Боргове фінансування інвестицій.

1. Довгострокові банківські кредити для фінансування інвестиційних про-

ектів залежно від надійності їх забезпечення можна поділити на довгострокові

кредити для придбання обладнання та інших необоротних активів (проектні

кредити) та іпотечні кредити. Надання довгострокового кредиту зумовлює

укладання кредитної угоди, в якій зазначаються: величина (сума) кредиту;

строк, на який надають грошові кошти; забезпеченість кредиту — майно або

додаткові гарантії третіх осіб; спосіб погашення (повернення) кредиту; бан-

ківський відсоток. Іпотечні кредити — довгострокові кредити під заставу не-

рухомості та земельних ділянок.

310

фінанси суб'єктів господарювання

2. Лізинг, який за своєю сутністю можна вважати комбінацією кредиту й

оренди. Найпоширенішими є оперативний лізинг і фінансовий лізинг (капі-

тальна оренда).

Оперативний лізинг (оренда) — господарська операція, що передбачає на-

дання орендареві права користування основними фондами на строк, який не

перевищує періоду їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких

фондів їх власнику після закінчення строку лізингової угоди. Після закінчен-

ня строку угоди лізингоотримувач може: повернути обладнання лізинго-

давцю; продовжити оренду, склавши нову угоду; викупити основні засоби

за залишковою вартістю. До оперативного лізингу належать: райтинг —

короткострокова оренда майна від одного дня до року, хайринг — серед-

ньострокова оренда від одного до трьох років.

Фінансовий лізинг (оренда) — договір, у результаті укладення якого лізин-

гоотримувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізинго-

давця об'єкт лізингу на строк, не менший того, за який амортизують більшу

частину вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після

закінчення строку угоди про фінансовий лізинг об'єкт лізингу, переданий лі-

зингоотримувачеві згідно з угодою, переходить у власність лізингоодержувача

або викуповується ним за залишковою вартістю. Враховуючи, що фінансовий

лізинг передбачає передання власності на обладнання від лізингодавця лізин-

гоотримувачеві, останній сплачує орендні платежі. Кожний платіж має два

елементи: зменшення зобов'язання з оренди і фінансові витрати — витрати на

сплату лізингового відсотка. Джерелами сплати платежів за фінансовим лі-

зингом є амортизаційні відрахування і чистий прибуток підприємства.