Тема 3. Географія стародавніх подорожей. Туризм в епоху античності

1. Шумерські мандрівники.

2. Подорожі древніх єгиптян.

3. Фінікійські мореплавці.

4. Древні китайські мандрівники. Великий шовковий шлях.

5. Активізація туризму в епоху античності. Зародження в Древній Греції лікувального, культурного й спортивного туризму.

6. Паломництво й торгівля як види подорожей.

Межиріччя, або Месопотамія, розташовуючись між ріками Тигр і Євфрат, що течуть у північній частині Аравійського півострова, було першою великою цивілізацією шумерів. За переказом, перші поселенці з'явилися в Південній Месопотамії ще в X-IX тисячиляттях до н.е., придячи сюди через море. Своєю батьківщиною шумери вважали один з островів у Перській затоці. Шумери були досвідченими суднобудівниками, вони створювали річкові й морські судна й на них успішно ходили в далекі мандрівки. Подорожі служили засобами отримання данних про населену частину землі. Шумерські мандрівники привозили в храми своїх міст таблички із вказівкою відстаней і часу шляху до інших міст. На підставі цих матеріалів, а також відомостей, отриманих у військових походах і торговельних подорожах шумерів, була складена своєрідна карта миру, що зображувала відому їм ойкумену з найбільшими містами Месопотамії.

Об’єднання Єгипту відбулось в 3100 р. до н.е. і ознаменувало початок розквіту цієї культури. Першою судноплавною рікою в світі, як вважають вчені, став Ніл у Єгипті. Навігації по Нілу сприяла природа: плин допомагав просуватися з півдня на північ, а практично постійний бриз забезпечував плавання під вітрилами й у зворотному напрямку. Ніл був «стовповою дорогою», завдяки якій стали можливі контакти й з Нубією, що перебуває на півдні, і зі средиземноморскими країнами, що лежать на півночі й північному сході від Єгипту. Із центральної частини країни, біля Копта, починався караванний шлях, що вів до Червоного моря, а відтіля в країну Пунт. На цьому караванному шляху існували обладнані місця для відпочинку – привали, де були сховища з питною водою, що є головною цінністю у пустелі.

Метою морських подорожей єгиптян були зв'язки з портовими містами Передньої Азії, де закуповували ліванський кедр, більш якісний будівельний матеріал, ніж дерева долини Нілу. За свідченням істориків, перше плавання по Середземному морю датується початком XXVII ст. до н.е. По велінню фараона Снофру в Єгипет, з фінікійського міста Бібл, прийшли сорок судів, вантажених кедровим деревом.

Єгиптянам належить пальма першості у відкритті й освоєнні морського шляху уздовж берегів Африки в країну Пунт, країну в Східній Африці, розташовану десь на узбережжя Аденської затоки. Учені припускають, що тепер на цьому місці Сомалі, або Ємен, а може бути, Пунт займала територію цих двох держав. Головними предметами вивозу з Пунту були раби, золото, чорне дерево, слоновая кістка, приручені павіани, ароматичні смоли (мирра) тропічних дерев. Древні тексти свідчать про подорож, зробленій з волі цариці Хатшепсут в XVI в. до н.е., коли кілька веслових кораблів відправилися в країну Пунт за саджанцями дерев, які виливали смолу – мирру. Цариця хотіла прикрасити ними тераси свого храму Дейр-Эль-Бахри. Шлях був неблизький: щоб виконати волю цариці, древнім мандрівникам довелося пройти 2000 км по Червоному морю.

В IV-II тис. до н.е. на східному узбережжі Середземного моря жили семітські племена, серед яких були фінікійці, які заснували найдавніші міста-держави: Бібл, Сидон, Тир, Угарит. Фінікійці заслужено вважаються самими видатними мореплавцями стародавності – навчившись будувати великі, міцні й швидкохідні кораблі, вони робили важкі й тривалі морські подорожі. Прокладали шляхи в невідомі країни, відкрили й вивчили басейн Середземного моря, виходили за його межі.

Трансконтинентальна торгівля фінікійців і їхні казкові доходи не могли залишати байдужими піратів. Фінікійці, певно, перші в історії стали «донорами» для інституту рекету. Їм було вигідніше платити певний відсоток зі своїх доходів піратам і вести торгівлю в більш-менш безпечному економічному просторі, чим бути в постійному страху як за свої торговельні операції, так і за саме життя.

Історики називають їх «морськими візниками», за те що вони здавали свій флот внайми. Фінікійський флот обслуговував і легендарного царя Соломона, і перських царів. Нерідко фінікійці на своїх судах відправлялися подорожувати за завданнями правителів інших країн. Так, ще в VI у до н.е. фінікійці з волі єгипетського фараона почали трирічне плавання, під час якого вони, обігнувши мис Доброї Надії, обігнули Африку і виявилися в іншій, південній півкулі, де сонце виявляється на правій стороні. Однак ці відомості суперечили існуючої в той період географічним поглядам, тому Геродот вважав їх недостовірними у своїй «Історії» у 9 томах.

Фінікійські мореплавці були першовідкривачами земель і країн. Вони дали назву двом материкам Старого Світу – Європі і Азії, досягли берегів Країни олова – Англії, обстежили північні береги Африки, заснувавши там великі колонії: Тріполі, Сирт, Гиппон, Утику. На березі Туніської затоки приблизно за 800 р. до початку н.е. фінікійцями був заснований Карфаген – місто-держава, яка стала найбільшим центром стародавності, римляни називали жителів Карфагена пуннами, тому більш ніж двадцятилітні війни між Римом і Карфагеном прийнято називати пунічними. В 146 р. до н.е. римські війська зруйнували Карфаген. Для зміцнення своєї влади римляни організували на цій території провінцію Африка, пізніше ця назва поширилася на весь Континент. Руїни ніколи величного Карфагена й сьогодні залучають численних туристів, що відвідують Туніс.

Велич Карфагена була пов'язана з діяльністю його вождів-полководців. Першим мандрівником, про якого збереглися згадування в історичних джерелах, вважається полководець Ганнон, що жив в V ст. до н.е. Приблизно близько 450 р. до н.е. він був посланий карфагенським сенатом для колонізації нових територій на західному березі Африки. Результати його плавання були використані: карфагенські торговці пройшли його шляхом до Керні й організували "золоту дорогу" (торгівлю золотом) із глибинними районами Західної Африки. Ганнон залишив письмове свідоцтво про експедиції, згодом переведене на грецьку мову за назвою «Морська кругосвітня подорож Ганнона».

Цілями подорожей древніх китайців були військові походи, торгівля, паломництво. Після об'єднання Китаю в IV ст. до н.е. імператор наказав побудувати суцільну стіну, щоб захистити північно-західні границі імперії від нападу кочових народів і забезпечити безпека караванного шляху на захід. Велика китайська стіна простягнулася на 4-5 тис. км від Ляодунської затоки до проходу між хребтами Бейшань і Наньшань. Висота стіни досягає 6,6-10 м, ширина в нижній частині – 6,5 м, у верхньої – 5,5 м. Через кожні кілька сотень метрів на Великій китайській стіні розташовувалися сторожові вежі, і, хоча стіна виявилася малоефективною оборонною спорудою, вона й понині є однієї з головних туристських пам'яток Китаю.

Великий шовковий шлях – сухопутний торговельний шлях, що з'єднав Китай із Середземномор'ям. Від Великої китайської стіни починався самий знаменитий шлях, по якому в країни Середземномор'я і Європи йшли різноманітні товари й насамперед шовк, що дав назву цьому шляху Великий шовковий шлях (ця назва наприкінці XIX ст. увів учений К.Рихтгофен у своїй книзі «Китай») існував протягом тисячоріч, сприяючи розвитку контактів між Сходом і Заходом. Пізніше, в III-VI ст., Великий шовковий шлях використовувався переважно як «Дорога пілігримів», по якій буддійські ченці йшли з Китаю в Індію й назад.

Один з імператорів епохи Хань відправив свого посла Чжан Цяня на розвідку й пошуки передбачуваних союзників проти гунів. У 138 р. до н.е., на початку шляху, Чжан Цянь був схоплений і десять років провів у полоні в гунів. Переживши чимало пригод, посол-мандрівник повернувся в Китай тільки в 126 р. до н.е. Завдяки Чжан Цяню китайці довідалися багато нового про Центральну Азію, про великі гори Тянь-Шаню й Паміру, про ріки Сирдар’ю й Амудар'ю. Саме Чжан Цяню належить заслуга відкриття маршруту, по якому на захід рушили китайські купці, що проникнули потім в Середню Азію й Індію, країни Малої Азії й Палестину.

Море відігравало величезну роль у подорожах давньогрецьких племен, що населяли узбережжя Балканського півострова, численні острови Егейського моря, а також західний берег Малої Азії. Навколо великих загальнонаціональних святилищ, яким, наприклад, був Олімп, будували мережу «священних» доріг для процесій віруючих. На подібних дорогах робили спеціальні колії для коліс екіпажів. Мостів було мало, тому що більшість рік улітку, коли в основному відбувалися вояжі, пересихало. Подорожували й пішки, і верхи на коні, використали візки.

Гостинність перебувала під заступництвом Зевса. У Древній Греції існували готелі, але в них не завжди годували. Тому мандрівники провізію возили із собою. Готельна індустрія довго не залучала греків, тому що утримування готелів і питних закладів вважалося нечесним і невартим промислом. Нечисленні готелі й постоялі двори втримувалися за рахунок держави й тільки в місцях масового скупчення людей. Це могли бути спортивні змагання, курорти або місця релігійного паломництва. У готелях селилися тільки іноземці. Для подорожі за кордон грекам необхідний був закордонний паспорт – сфрагис.

У Древній Греції зароджується курортологія, лікувальний туризм. Храми Асклепія – бога лікування – стали виникати у V-IV ст. до н.е. Самі знамениті храми Асклепія розташовувалися в містах Епидаврі в Пелопоннесі й Косі, останній розташовувався на однойменному острові. Школа лікарів була заснована найвидатнішим давньогрецьким лікарем Гіппократом (близько 460-377 р. до н.е.) на острові Кос. Храми Асклепія звичайно будувалися в місцевостях, відомих джерелами мінеральних вод, цілющим чистим повітрям, багатою рослинністю.

Прочани, що жадають видужання, перш ніж бути допущеними в храм до божества, піддавалися попереднім церемоніям: пост, обмивання, лазневі процедури, релігійні церемонії. Після цих готувань стражденного допускали на ніч у храм. Це називалося інкубацією. Ранком жерці слухали розповідь про те, що хворий бачив і чув уночі в храмі, відповідно до цього й застосовувалося лікування, нібито призначене богом.

Греки дуже цінували теплі цілющі води (сірчані, солоно-сірчані, іноді залізисті, але в них не було кислих вод), які вони називали гераклійськими. Було відомо чимало джерел, але особливо цінувалися курорти у Фермопілах і Елиді.

Також з незапам'ятних часів люди використали й цілющі властивості брудів. Ще в Древньому Єгипті хворі обмазувалися брудами Ніла й лежали на березі під гарячими променями сонця. Цей «єгипетський» спосіб лікування користувався популярністю в Древньому світі.

У Римі особливого розквіту досягла медицина, що привело до появи й поширення подорожей з метою лікування. Спорудження періоду римського панування збереглися в районі сучасних курортів у Румунії, Югославії, Болгарії, Швейцарії, Австрії, Німеччині, Франції, Великобританії, Алжирі. На північно-західній окраїні німецького міста Шварцвальда перебувають термальні радонові джерела, саме тут в 220 р. н.е. розташовувався римський гарнізон і виник великий курорт. В III ст. бальнеологічний курорт був зруйнований. Він відродився в XIV ст., а в 1931 р. був перейменований у Баден-Баден.

Паломництво було дуже поширене в Древній Греції. Особливо часто відвідувався знаменитий храм Аполлона в Дельфах, де піфія, «обрана богом», займалася пророкуванням.

Культурний туризм полягав у стародавніх греків у відвідуванні Єгипту та інших країн з метою одержання знань. Так, філософ Фалес Мілетський більше двадцяти років учився в Єгипті. У долині Ніла з метою вивчення побували філософ і математик Піфагор, законодавець Солоній. Філософ Платон, зробивши далеку мандрівку, після повернення додому заснував філософську школу. Не тільки знання, але й краса цих країн залучали давньогрецьких мандрівників. У часи Древньої Греції й Древнього Риму було створено чимало пам'ятників художньої культури, які сьогодні становлять колекції кращих музеїв світу.

У різних країнах древніх мандрівників залучали прекрасні архітектурні споруди. Найвидатніші з них, що вражали уяву людей того часу грандіозністю й пишнотою, були названі 7 «чудесами світу»:

а) висячі сади Семіраміди у Вавилоні;

б) храм Артеміди в Ефесі;

в) статуя Зевса роботи грецького скульптора Фідія, знаменита не стільки розмірами (12 м), скільки своєю художньою цінністю;

г) гробниця Мавсола (звідси походить слово “мавзолей”);

д) Колос Родосський – мідна статуя при вході в гавань Родосу, більше 70 м висотою;

е) маяк висотою близько 180 м на острові Фаросі;

є) єгипетські піраміди.

Спортивний туризм виник у Древній Греції і пов’язаний з історією Олімпійських ігор, які почалися 776 р. до н.е. Олімпійські ігри проходили раз у чотири роки й починалися з першого молодика після літнього сонцестояння. Брати участь в Олімпійських іграх і бути глядачем могли тільки вільні греки, повноправні громадяни грецьких полісів, а пізніше римляни, але тільки чоловіки. Жінки не допускалися до місця Олімпійських ігор. Розважальний бізнес був поставлений на широку ногу з нагоди Олімпіади: завжди влаштовувався ярмарок; туристи оглядали древні храми, бажаючі за плату могли послухати гіда, що розповідає різні легенди; популярністю користувався зал Луна, стіни якого сім разів повторювали вимовлені слова.

Розважальні подорожі пов’язані з святами, які проводилися у містах-полісах Древньої Греції та Римі. У Стародавній Греції були загальні свята, наприклад, свято Діоніса – бога виноробства. У цей день хлібороби, одягнувши цапині шкіри, зображували сатирів – супутників Діоніса й влаштовували веселі ходи по вулицях міст, грали сцени з міфів. Пізніше стали влаштовувати святкові виступи у підніжжя пагорбів. Тут під відкритим небом і стали облаштовувати «місця для видовищ», або грецькою «театри». Афінський театр був улаштований на схилі акрополя (17 тис. глядачів). Перший кам'яний театр у столиці Римської імперії був побудований за наказом імператора Помпея, якого вразили грецькі театри. У Римі в I ст. був побудований збережений до наших днів амфітеатр Колізей (50 тис. глядачів), які приходили подивитися на бої гладіаторів.

З особливим розмахом видовищні заходи й свята стали організовуватися в часи Римської імперії. Древній Рим – місто вільних громадян, які жадали від правителів: «Хліба й видовищ!»

Торгівля як один з видів подорожей особливо активизиовалась з VIII ст. до н.е. одночасно з колонізаційними процесами. Грецькі торговці купували продовольство, корисні копалини, а продавали товари ремісничого виробництва. Греція торгувала із Кримом і Єгиптом, Сицилією й Родосом, Фінікією й Кіпром.

Східний похід Олександра Македонського тривав 10 років (334-325 рр. до н.е.). Особисто Олександр Македонський був зацікавлений у вивченні Азії. Завдяки цьому походу греки й македонці познайомилися з мало відомими, а то й зовсім невідомими народами, їхньою культурою, побутом, традиціями. В оточенні Олександра були не тільки воїни, але й видатні вчені, і діячі мистецтва. Вони у своїх добутках докладно описували всі ними побачене, почуте й вивчене під час цього походу.

Видатною подорожжю епохи еллінізму було плавання Неарха, завдяки якому європейці познайомилися з морським шляхом в Індію. Спочатку Олександром Македонським Неарху було доручено зібрати й оглянути всі кораблі річкового флоту, відремонтувати їх, якщо в цьому є необхідність. В 326 р. до н.е. його призначають командувати флотом. Відомо, що Неарх під час свого плавання вів судовий щоденник. Неарх був людиною освіченою, але він також отримав знання шляхом практичної діяльності. Йому, наприклад, необхідно було вирішувати питання із припливами й відливами. Експедиція Неарха тривала біля шести місяців. За цей час він пройшов шлях від устя Інду до Суецького перешийку, дослідивши узбережжя Перської затоки й Аравійського моря. Під час плавання не тільки складалася карта узбережжя, але й велося вивчення природних явищ, зокрема мусоних вітрів, розширювалися знання з ботаніки й зоології. Неарх знайомив з багатьма племенами й народами, дізнавався їхні звичаї й закони.

Література [1-3, 13-14, 20-23].