2.Найбільші монополістичні об'єднання, які діяли в Російській Україні на початку XX ст.

«Всеросійське товариство цукрозаводчиків»	Синдикат	1897	Виробництво і продаж цукру
«Продамет»	Синдикат	1902	Виготовлення і продаж металопродукції
«Продуголь»	Синдикат	1904	Видобуток і продаж вугілля
«Урожай»	Синдикат	1907	Виробництво і продаж сільськогосподарських машин та знарядь
«Продаруд»	Синдикат	1908	Видобуток і продаж залізної руди в Криворізькому басейні
«РОПіТ» (Російське товариство пароплавства і торгівлі)	Трест	1902	Пароплавство на Чорному та Азовському морях
«Паровозний союз»	Синдикат	1907	Паровозобудування
«Продвагон»	Синдикат	1907	Виготовлення і продаж вагонів
«Проволока»	Синдикат	1908	Виготовлення і продаж дроту
« Наваль-Руссуд »	Трест	1912	Суднобудування
« Трубопродаж »	Синдикат	1902	Виготовлення і продаж труб
«Гвоздь»	Синдикат	1903	Виготовлення і продаж цвяхів

3.Внесок України до загальноімперського виробництва Росії продукції станом на 1913 р.

Створення українських політичних партій

Кінець XIX і початок ХХ ст. характеризувався новими явищами у суспільно-політичному житті українських земель - початком «відродження нації». Новими рисами цього періоду були: переростання українського культурно-просвітницького руху в рух політичний та посилення земсько-ліберальної опозиції царизмові.

Ліберально-демократичний рух мав опозиційний характер і розвивався головним чином в рамках земських установ, де працювали представники інтелігенції: службовці, вчителі, лікарі, статистики, агрономи та інші фахівці. Учасники земсько-ліберального руху висловлювали невдоволення реакційною внутрішньою політикою царського уряду і виступили за проведення реформ, скликання загальноросійського Земського собору, рішучого оновлення законодавства, надання усім громадянам політичних прав та свобод. Значно зросла роль земств у проведенні так званої «банкетної кампанії» 1904 р., влаштованої на честь 40-річчя судової реформи. Під час її проведення земствами у містах і містечках відбулися мітинги та демонстрації опозиційного характеру, нерідко з антиурядовими вимогами й гаслами. Були проведені масові культурно-просвітні заходи, у яких брали участь широкі верстви української інтелігенції, відомі діячі національного руху. Серед таких заходів слід назвати урочисте відкриття пам'ятника І. Котляревському у Полтаві, відзначення 35-річчя творчої діяльності М. Лисенка та І. Нечуя-Левицького.

Український національний рух на початку XX ст. набирає політичного характеру. Перші політичні партії виникли ще наприкінці XIX ст. Це Русько-українська радикальна партія (1890 р.), заснована І. Франком, К. Трильовським, М.Павликом в Західній Україні. Пізніше, після розколу 1899 р., Ю. Бачинський, М. Ганкевич, С. Вітик заснували свою Українську соціал-демократичну партію, а І. Франко, В. Левицький, В. Охримович засновують Національно-демократичну партію. Остання незабаром стала найбільшою українською партією Галичини.

Першою національною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна українська партія (РУ П), заснована 29 січня 1900 р. у Харкові. Вона в основному складалась із студентів, семінаристів, народних вчителів та представників інших верств інтелігенції. Програмою партії стала брошура, написана харківським адвокатом М. Міхновським і видана у Львові під назвою «Самостійна Україна». Автор ставив завдання: боротьба за єдину, самостійну, вільну Україну від гір Карпатських до гір Кавказьких. Згодом від РУП відійшло найбільш радикальне крило і утворило свою партію — Народну українську партію на чолі з М. Міхновським. У 1904 р. після нового розколу в РУП утворилась нова політична організація — Українська соціал-демократична спілка («Спілка»).

Представники ліберального руху восени 1904 р. об'єднуються в Українську демократичну партію, яка була близькою до російської партії кадетів. Згодом з неї виділилось радикальне крило і утворило Українську радикальну партію (УРП), яка в 1905 р. знову об'єдналась з УДП в Українську радикально-демократичну партію, лідерами якої були Б. Грінченко, С. Єфремов, Є. Чикаленко.

Серед загальноросійських партій, які мали свої комітети слід відзначити Російську соціал-демократичну робітничу партію, що після 1903 р. розкололась на два крила: більшовиків та меншовиків — партію соціалістів-революціонерів та партії ліберального спрямування: конституційних демократів (кадети), «Союз 17 жовтня» («октябристи»).

В Україні діяли також партії інших національних меншин. Серед них польські (Польська партія соціалістична) та єврейські (Бунд).