Скорочена тривалість робочого часу передбачена законодавством також для працівників освіти, медичних працівників, а також для деяких категорій інвалідів.

На рівні безпосередньо підприємств, в колективних договорах може встановлюватись скорочена тривалість робочого часу для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. У цьому випадку скорочення робочого часу компенсується за рахунок коштів підприєм­ства.

На відміну від скороченого робочого часу, який встановлюється законодавством, неповний робочий час, як різновид ос­новного робочого часу, встановлюється за згодою між праців­ником і роботодавцем. Такий робочий час може бути встанов­лено як безпосередньо при прийнятті на роботу, так і згодом, в процесі існування трудових відносин. Договірне встановлен­ня неповного робочого часу характеризує рівність сторін тру­дового договору і належить до істотних умов трудового до­говору.

Разом з тим, законом передбачено, що на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або жінки, що здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботода­вець зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий час.

Неповний робочий час можна поділити на два види: неповний робо­чий тиждень і неповний робочий день. Перший передбачає скорочення кількості робочих днів протягом робочого тижня без скорочення трива­лості робочого дня, другий - скорочення тривалості робочого дня без скорочення кількості робочих днів у тижні. На практиці застосовується і поєднання обох цих видів неповного робочого часу.

Робота на умовах неповного робочого часу за загальним правилом не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав праців­ників. Щодо оплати праці, то вона проводиться пропорційно відпрацьо­ваному часу або залежно від виробітку.

Неосновний або надурочний робочий час, як різновид робочого часу, - це час, протягом якого працівник виконує обумовлену трудовим дого­вором робот у понад встановлену норму тривалості робочого часу. В законодавстві така робота називається надурочною роботою.

Цей вид робочого часу відрізняється від інших видів певними особ­ливостями.

134

Тема 6.

По-перше. За чинним законодавством надурочні роботи, як прави­ло, не допускаються. їх проведення можливе лише у виняткових випад­ках, що визначаються законодавством (див. ст. 62 КЗпГІ), і лише при і наявності згоди профкому на їх проведення;

По-друге. На роботи понад норму робочого часу встановлюються і граничні норми. Так, на кожного працівника надурочні роботи не по­винні перевищувати 4 годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

По-третє. Оплата праці за роботу в надурочний робочий час здійснюється в підвищеному розмірі.

Законодавством також передбачено категорії працівників, яких забо­ронено залучати до надурочних робіт, а також тих яких можна залучати до таких робіт лише за їх згодою.

Правила застосування надурочних робіт, на нашу думку, в майбут­ньому повинні бути змінені. Зокрема, закон мав би встановити лише максимально граничні норми їх застосування. А щодо порядку залучення працівників до надурочних робіт, то це повинно входити в сферу договірного регулювання, тобто за погодженням між сторонами трудо­вого договору.

2. Режим робочого часу

У трудовому праві під режимом робочого часу розуміють встанов­лений локальним правовим актом (графіком, розпорядком і т.п.) і обо­в’язковий для даного колективу працівників порядок розподілу норми тривалості робочого часу протягом доби, тижня та інших календарних періодів.

Залежно від сфери застосування та кола осіб, режими робочого часу можна поділити на загальні і спеціальні.

Під загальними режимами робочого часу слід розуміти та­кий розподіл норми робочого часу, при якому її виконання дося­гається за тижневий або інший обліковий період. До загаль­них режимів робочого часу належать: п’ятиденний робочий тиждень, шестиденний робочий тиждень та режим, що ба­зується на підсумованому обліку робочого часу.

Найпоширенішим є п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи визначається правилами внутріш­нього трудового розпорядку або трафіками змінності. Виходячи із за­гальної норми тривалості робочого тижня 40 годин, робочий день може тривати по 8 годин щоденно, або ж по 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням тривалості робочого часу на одну годину напередодні ви­хідного дня.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ І ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ

135