1. Робочий час та його види.

2. Режим робочого часу.

3. Час відпочинку та його види.

4. Правове регулювання відпусток.

5. Щорічні відпустки.

1. Щорічна основна відпустка.

2. Щорічні додаткові відпустки.

3. Інші види щорічних відпусток, передбачені законо­давством.

4. Порядок надання і оплати щорічних відпусток.

6. Ціпові відпустки, що не належать до часу відпочинку.

   1. Робочий час та його види

В трудовому законодавстві України не сформульовано визначення поняття робочого часу. Але наука трудового права виробила певні кри­терії для його визначення.

Для робочого часу характерне його державно-правове регулювання. Навіть у тих випадках, коли тривалість робочого часу конкретного пра­цівника обумовлюється трудовим договором, вона не повинна виходити поза визначені законом межі.

Другою характерною ознакою робочого часу є обов’язок працівника виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Тим самим підкрес­люються гарантії дотримання не лише обов’язків, а й трудових прав найманого працівника: протягом робочого часу він повинен виконувати роботу згідно з укладеним договором, а не будь-яку іншу роботу. Робо­чий час працюючих власників трудовим законодавством не регламен­тується.

З огляду на ці ознаки, можна визначити робочий час як встановле­ний законом або на його основі час, протягом якого працівники зо­бов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором.

Серед видів робочого часу розрізняють основний робочий час та неосновний або надурочний робочий час.

132

Тема 6.

Основний робочий час в свою чергу можна поділити на нормаль­ний, скорочений та неповний робочий час.

Ф Нормальний робочий час є найпоширенішим видом робочого часу. Це час, визначений законом як норма протягом робочого тижня. В Україні вона не може перевищувати 40 годин. Разом з тим, на рівні окремого підприємства вона може бути змен­шена, якщо це буде обумовлено колективним договором. Тоді для цього підприємства нормальним буде вважатися робочий час, визначений колективним договором.

1. Скорочений робочий час законодавство передбачає для окремих категорій працівників. При цьому, незважаючи на до­сить суттєве його скорочення порівняно з нормальним робо­чим часом, він так само є нормою для тих, на кого він поши­рюється. А отже для них нема жодного погіршення в оплаті праці, тривалості відпустки та ін. порівняно з тими, що пра­цюють на умовах нормального робочого часу.

Першою категорією працівників зі скороченим робочим часом є не- повнолітні. Залежно від віку, закон передбачає декілька варіантів. Для осіб віком від 16 до 18 років робочий час встановлюється тривалістю 36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли віку 16 років-24 години на тиждень. Така ж тривалість робочого часу ідля учнів віком від 14до 15 років, які працюють в період канікул. Дня неповнолітніх, які працю­ють у вільний від навчання час, його тривалість скорочується наполо­вину.

Наступна категорія осіб зі скороченою тривалістю робочого часу- це працівники, зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці. За за­гальним правилом, тривалість їх робочого тижня не повинна перевищу­вати 36 годин, а в окремих випадках ця норма може бути і меншою. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, вста­новлюється підзаконними нормативними актами. Робочий час скоро­чується в ті дні, коли працівник фактично зайнятий у шкідливих умовах праці не менше половини встановленої Переліком для даного виробниц­тва, цеху, професії чи посади тривалості робочого дня. Однак, якщо в Переліку вказується «постійно зайнятий», «постійно працюючий», то робочий день скорочується лише за умови, що працівник фактично зайнятий у шкідливих умовах протягом всього скороченого робочого дня.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ І ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ

133