Питання для самоконтролю

1. Коли і для яких суб’єктів запроваджено в Україні спрощену систему оподаткування? Що вона собою являє?

2. Які особливості у нарахуванні і сплаті єдиного податку для юридичних і фізичних осіб?

3. Назвіть, від сплати яких видів податків і зборів (обов’язкових платежів) звільняються платники єдиного податку?

4. Нагадайте порядок оформлення документів для переходу на спрощену систему оподаткування.

5. На яких суб’єктів не поширюється спрощена система оподаткування, обліку і звітності?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Порядок переходу на спрощену систему оподаткування.

2. Аналіз ефективності застосування спрощеної системи оподаткування.

Література

(1, 2, 3, 13, 34, 35, 39, 44, 46, 50, 60)

Змістовий модуль 5. Інші податки, збори та неподаткові платежі

Тема 14. Плата за ресурси та послуги

Мета:

Засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань з питань економічної природи та призначення ресурсних платежів

План вивчення теми

1. Плата за землю.

2. Види та призначення ресурсних платежів.

3. Плата за лісові ресурси.

4. Плата за воду.

5. Збір за геологорозвідувальні роботи.

6. Рентна плата за нафту і газ.

7. Платежі за користування надрами.

8. Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Методичні рекомендації

У першому питанні потрібно здійснити детальну теоретичну проробку Закону України від 03.07.1992 р. № 2535-ХІІ “Про плату за землю” (зі змінами та доповненнями). При цьому необхідно усвідомити, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному законодавством.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв’язку з укладенням угоди про розподіл продукції замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором, здійснюється на умовах такої угоди.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності, або користуванні, у тому ж числі на умовах оренди.

Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Далі слід окремо розглянути відповідно до вищезазначеного закону плату за землі сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення, в тому числі плату за землі населених пунктів.

Окремо необхідно зупинитись на пільговому оподаткуванні платників земельного податку, механізмі нарахування податку, порядку та строках його сплати, санкціях за порушення податкового законодавства.

При вивченні другого питання необхідно звернути увагу на те, що платежі за ресурси, які стягуються в Україні, включають кілька видів. Стягнення цих платежів обумовлюється тим, що природні ресурси є власністю держави, і за їх використання вона стягує плату, основне призначення якої — покрити видатки на відтворення, ефективне використання цих ресурсів тощо. Як і податки, стягнення плати за ресурси має обов'язковий характер. Але, на відміну від податкових методів формування доходів, плата за ресурси передбачає еквівалентність. Суттєвого бюджетного значення ці платежі не відіграють.

Розгляньте наступні види платежів за ресурси: плата за воду; збір за спеціальне використання лісових ресурсів (лісовий дохід); збір за спеціальне використання водних ресурсів (плата за воду); збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, збір за спеціальне використання надр.

В третьому питанні з’ясуйте характерні особливості плати за лісові ресурси. При цьому доцільно звернутись до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.07.1998 р. № 1012 “Про порядок стягнення збору за спеціальне використання лісових ресурсів і користування ділянками лісового фонду”. Основним призначенням збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду (лісового доходу) є мобілізація коштів для відтворення лісового фонду, поліпшення його якісного складу, забезпечення правильної експлуатації лісів.

До спеціального використання лісових ресурсів належить:

• заготівля деревини під час рубок головного користування;

• заготівля живиці;

• заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо);

• побічні лісові користування (випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна тощо).

Деревина від рубок головного користування і живиця належать до лісових ресурсів державного значення. Такси на ці ресурси затверджуються Кабінетом Міністрів України. Другорядні лісові матеріали та лісові ресурси, віднесені до побічних лісових користувань, належать до лісових ресурсів місцевого значення, такси на які встановлюються обласними адміністраціями.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на наданій земельній ділянці лісового фонду за спеціальним дозволом —лісорубним квитком (ордером).

Плата (збір) справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Такси на деревину лісових порід, що відпускається на пні, застосовуються з урахуванням розподілу лісів за лісотаксовими поясами і розрядами, видами основних порід лісу, якістю деревини та сортаментом ділової деревини .

У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів збір за них встановлюється не нижче діючих такс.

Розмір орендної плати визначається за узгодженням сторін у договорі оренди, але не нижче встановлених такс.

Державні та громадські лісозаготівельні організації й підприємства сплачують плату за відпуск деревини на пні вісім разів на рік: 15 лютого — 15%, 15 березня — 10%, 15 квітня — 10%, 15 червня — 10%, 15 липня — 10%, 15 вересня — 15%, 15 листопада — 15% і 15 грудня — 15% річної суми платежу. Колективні, приватні підприємства і громадяни вносять до бюджету ці платежі при одержанні лісорубного квитка (ордера).

При вивченні четвертого питання зверніть увагу на те, що плата за воду справляється на підставі Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” та Постанов Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 75 “Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів і тимчасових нормативів плати за їх спеціальне використання” та від 26.04.1994 р. № 347 “Про розмір плати за використання прісних водних ресурсів сільськогосподарськими товаровиробниками” і наступних змін до них від 08.02.1997 р. № 164, а також від 16.08.1999 р. № 1494 “Про стягнення збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту”. Відповідно до останнього нормативного документу платниками плати за спеціальне використання водних ресурсів та плати за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту (повна назва плати за воду) є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Об'єктом обчислення плати за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

Об'єктом обчислення плати за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є:

• обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій;

• тоннаж-доба експлуатації вантажних самохідних і несамохідних суден;

• місце-доба експлуатації пасажирських суден.

Нормативи плати за спеціальне використання поверхневих водних об'єктів та підземних вод встановлюються в копійках за кубічний метр; за користування водами для потреб гідроенергетики— в копійках за 100 кубічних метрів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій; за користування водою для потреб водного транспорту — в копійках за одну тоннаж-добу експлуатації вантажних суден та одне місце-добу експлуатації пасажирських суден.

На спеціальне використання водних ресурсів встановлюються ліміти, які визначаються у дозволах на постачання води.

У межах встановленого ліміту плата за спеціальне використання водних ресурсів відноситься на валові витрати виробництва, за понадлімітне використання — справляється у п'ятикратному розмірі і відноситься на рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні водокористувача.

На користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту ліміти не встановлюються. Плата за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту відноситься на валові витрати виробництва. Обсяг використаної води визначається водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів не справляється:

• за воду, що використовується для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення;

• за воду, що використовується для протипожежних потреб;

• за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів, тощо.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 80% зараховується до Державного бюджету України і 20%—до місцевих бюджетів.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення в розмірі 100% зараховується до місцевих бюджетів.

Плата за користування водами для потреб гідроенергетики і во­дного транспорту зараховується платниками в розмірі 100% до Державного бюджету України.

Розрахунок плати за спеціальне використання водних ресурсів та плати за користування водами для потреб гідроенергетики подається до органів Державної податкової служби за місцезнаходженням платника щоквартально наростаючим підсумком у строки встановлені для подання податкової звітності Законом №2181 – ІІІ.

У п’ятому питанні потрібно розглянути збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, справляється з надрокористувачів незалежно від форми власності, які видобувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах з попередньо оціненими запасами, які за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для промислового освоєння. Збір за виконані геологорозвідувальні роботи в повному обсязі зараховується до Державного бюджету і спрямовується на розвиток мінерально-сировинної бази.

Нормативи збору за виконані геологорозвідувальні роботи встановлюються окремо для кожного виду корисних копалин чи групи близьких за призначенням корисних копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів корисних копалин. Нормативи збору індексуються з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції.

Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.

Надрокористувачі, які виконували геологорозвідувальні роботи частково за рахунок власних коштів, сплачують збір за геологорозвідувальні роботи, застосовуючи до нього коефіцієнти залежно від обсягу виконаних на відповідних родовищах пошукових робіт.

Якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних копалин, що залягають окремо, збір за виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється за кожний їх вид окремо.

Від сплати збору звільняються землевласники і землекористувачі, які здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місцевого значення для власних потреб або користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках.

Платники подають розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, до органів державної податкової служби за місцем їх реєстрації.

Для глибокого вивчення цього питання доцільно звернутися до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.1999 р. № 115 “Про порядок встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, і його стягнення”.

При вивченні шостого питання необхідно звернутися до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 р. № 256 “Про порядок розрахунків і внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту і природний газ в 2001 році” зі змінами та доповненнями від 11.04.2002 р. № 487. Відповідно до цього нормативного документу нафтогазовидобувні підприємства (крім державної акціонерної компанії «Чорноморнафтогаз») вносять до Державного бюджету України рентну плату в розмірі встановленому Законом України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік.

Рентна плата включається до оптової відпускної ціни на нафту і природний газ (без податку на додану вартість) на дату відпуску продукції нафтогазовидобувними підприємствами.

Датою відпуску продукції є:

• по нафті, що відвантажується залізничним транспортом, — дата виписування залізничної квитанції на маршрут чи групу вагонів;

• по нафті, що відвантажується трубопровідним транспортом, — дата оформлення акта приймання-здавання на пунктах здавання нафти;

• по газу — дата оформлення акта приймання-здавання на пунктах заміру газу (щодекадно).

Рентна плата включається до бази оподаткування при визначенні податку на додану вартість.

Платниками рентної плати є нафтогазовидобувні підприємства, які здійснюють видобуток природного газу на території України.

Сума рентної плати за нафту і природний газ визначається нафтогазовидобувними підприємствами, виходячи з фактично оплачених споживачами обсягів нафти і газу та ставок рентної плати (крім підприємств, що здійснюють видобуток на родовищах з важковидобувними та виснаженими запасами).

Рентна плата вноситься до Державного бюджету України щодекадно авансовими платежами, виходячи з фактично оплачених споживачами обсягів нафти і газу за минулу декаду, 15-го і 25-го числа поточного місяця — відповідно за першу і другу декаду, 5-го числа наступного місяця — за решту днів звітного періоду.

Платники подають податковим органам за місцезнаходженням розрахунки з рентної плати за нафту і природний газ (окремо) щомісячно, до 20 числа місяця, наступного за звітним. Остаточна сплата до бюджету сум рентної плати, обчислених за розрахунком за звітний місяць (з урахуванням фактично сплачених авансових платежів за звітний місяць), проводиться платником протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

При вивченні сьомого питання слід звернутися до Постанов Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 р. № 1014 “Про порядок стягнення плати за користування надрами для видобування корисних копалин” та від 08.11.2000 р. № 1682 “Про порядок стягнення плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин” з відповідними змінами та доповненнями до них.

При цьому слід запам’ятати, що платниками платежів за користування надрами для видобування корисних копалин є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин справляється за фактично погашені в надрах обсяги балансових та позабалансових запасів (обсяги видобутих) корисних копалин. Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.

Нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлюються для кожного виду корисних копалин (групи корисних копалин, близьких за призначенням) як базові з подальшою їх диференціацією залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ. Базові нормативи плати за видобування корисних копалин в залежності від виду корисних копалин встановлюються в фіксованому та процентному виразі. Фіксований вираз передбачає встановлення нормативів у гривнях за одиницю погашених в надрах запасів або видобутих корисних копалин. Процентний вираз передбачає встановлення нормативів у відсотках до вартості видобутих (погашених в надрах запасів) корисних копалин. Розрахована за базовими нормативами плата за користування надрами для видобування корисних копалин є мінімальною величиною, яку надрокористувачі сплачують незалежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації.

За обсяги наднормативних втрат корисних копалин у надрах при їх видобуванні, а також за обсяги видобування понад встановлені квоти (ліміту), плата справляється в подвійному розмірі. Нормативи втрат корисних копалин в процесі видобутку встановлюються для кожного родовища.

Розрахунок платежів здійснюється відповідно до Інструкції “Про порядок розрахунків і стягнення плати за користування надрами для видобування корисних копалин”.

Платники щоквартально, складають розрахунки за встановленими формами та подають їх державним податковим органам за місцезнаходженням родовища корисних копалин не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, та 15 лютого року, що наступає за звітним.

Сплата платежу за користування надрами для видобування корисних копалин проводиться платниками щоквартально не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

При вивченні восьмого питання доцільно звернутися до Закону України від 25.06.1991 р. “Про охорону навколишнього природного середовища” та Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 “Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища та стягнення цього збору”. Цей збір запроваджено з метою вирішення екологічних проблем збереження природного середовища, а також для створення джерел фінансування відповідних природоохоронних заходів.