3. Додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1977 р.

Збройні конфлікти сьогодення набули нових характеристик: новий розширений склад учасників, нова зброя, нові методи ведення воєнних дій. Це визвало прийняття Додаткових протоколів до Женевських конвенцій 1977 року – це два Додаткових протоколи до Женевських конвенцій 1949 року, офіційні документи, що були прийняті на Дипломатичній конференції з питань підтвердження та розвитку міжнародного гуманітарного права, яке застосовується у період збройних конфліктів, що проходила в Женеві у червні 1977 року після завершення роботи Конференції. Ст. 9 підтверджує додатково надання гуманітарної допомоги всім пораненим і хворим «без будь-якого несприятливого розрізнення за расою, кольором шкіри, статтю, мовою, релігією чи вірою, політичними чи іншими переконаннями, національними чи соціальний походженням, майновим станом, народженням чи іншим статусом або будь-яким іншим аналогічним критерієм», а ст. 11 встановлює заборону піддавати навіть із згоди протегуємих осіб:

а) фізичним ушкодженням;

б) медичним чи науковим експериментам;

в) відбору тканин чи органів для пересадки. Виключення зроблено лише для здачі крові для переливання або пересадження шкіри за умов добровільності, без силування, задля терапевтичних цілей.

Третій розділ «Особи, пропалі без вісті, а також померлі» (ст. 32-34) вказує на необхідність реалізації права сімей знати долю своїх родичів, які знаходились у зоні конфлікту. Вказано на важливість реєстрації осіб, які затримані та позбавлені свободи чи померли під час такого затримання, а також вшанування місць поховання.

Один із розділів цього Додаткового протоколу присвячений допомозі населенню, яке опинилось на окупованій території та правилам гуманної поведінки з особами, які опинились під владою сторони, що знаходиться у конфлікті - біженцям, апатридам, роз'єднаним сім'ям. Спеціальний розділ присвячений захисту дітей і жінок, мірам захисту журналістів (ст. 79). Текст Другого Додаткового протоколу у кінцевому підсумку зазнав надзвичайно сильного спрощення, однак перелік основних гарантій у захисті прав людини (ст.4), прав осіб, свобода яких обмежена (ст.5), надання судових гарантій все ж таки перевищує за обсягом так зване «незмінне ядро прав людини». Залишилось також і важливе правило заборони нападу на цивільне населення (ст. 13), врахований захист об'єктів, які необхідні для виживання цивільних (ст. 14), заборонене примусове переселення населення (ст. 17).

Підсумовуючи виділимо основні права людини, які захищаються під час ведення бойових дій:

1.Особи, що вийшли з ладу (hors de combat), і ті хто не приймає особистої участі в бойових діях, мають право на повагу до їхнього життя, на моральну й фізичну недоторканність. При всіх обставинах вони мають право на захист і гуманне відношення без всякої дискримінації.

2. Забороняється вбивати або наносити каліцтво супротивникові, що здається в полон або є безпритомним (hors de combat).

3.Поранені й хворі повинні підбиратися й забезпечуватися доглядом тією стороною конфлікту, у владі якої вони перебувають. Захисту також підлягають медичний персонал, установи, транспортні засоби й устаткування. Емблема червоного хреста або червоного півмісяця позначає право на такий захист і повинна шануватися.

4.Захоплені в полон учасники бойових дій і цивільні особи, що перебувають на території, контрольованої супротивником, мають право на повагу до їхнього життя, гідності, особистим правам і переконанням. Їм повинна бути забезпечено захист від насильства й репресалій, вони мають право на переписку зі своєю родиною й на одержання допомоги.

5.Кожний має право на основні юридичні гарантії. Ніхто не повинен піддаватися фізичним і моральним катуванням, тілесним покаранням, а також жорстокому або принизливому відношенню.