4. Міжнародні програми сприяння забезпеченню прав окремих категорій фізичних осіб

В рамках міжнародних організацій можуть прийматися спеціальні програми, спрямовані на поліпшення положення окремих категорій індивідів. Так, в 1962 р. Генеральна Асамблея ООН запропонувала Генеральному секретарю вивчити можливість введення і застосування спеціального документа — Програми розвитку ООН для прогресу трудящих жінок Генеральний секретар ООН головні цілі цього документа виклав в спеціальній доповіді про Об'єднану довгострокову програму в справі поліпшення положення жінок. У 1968 р. відбулася тегеранська конференція, на якій як першочергові дії були відмічені ратифікація конвенцій, що стосуються прав жінок, створення національних комісій з положення жінок, просування жінок з питань доступу їх до державної служби; просування програм професійної орієнтації, заходів, що забезпечують рівність чоловіків і жінок відносно економічних і соціальних прав; заохочення освітніх програм для жінок. Програма має рекомендаційний характер, проте здатна впливати на політику держав— членів ООН в цьому питанні. Ряд конкретних пропозицій по захисту прав жінок був розроблений і внесений в Економічну і Соціальну Раду ООН створеною ЭКОСОС Комісією по положенню жінок. Наприклад, в 1965 р. за пропозицією цієї Комісії ЭКОСОС прийняв резолюцію, в якій членам ООН рекомендувалося вжити всі можливі заходи із забезпечення рівності чоловіків і жінок у разі розірвання шлюбу, визнання його, недійсним, і роздільного проживання за ухвалою суду. Комісія провела ряд досліджень з проблем прав заміжніх жінок і самотніх матерів; батьківських прав і обов'язків, опіки і опікування.

Інша програма у сфері прав людини пов'язана із захистом прав дитини. У 1990 р. під егідою ООН відбулася Всесвітня зустріч на вищому рівні на користь дітей. На цій зустрічі були прийняті два важливі документи: Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей і план дій із здійснення цієї Декларації. План дій із здійснення Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей в 90-ті роки передбачає, зокрема, такі напрями діяльності держав, як ратифікація ними Конвенції про права дитини, дії по охороні здоров'я дитини (боротьба з дитячими захворюваннями, боротьба із захворюваннями дітей Снідом), забезпечення чистою водою і безпечною санітарією; забезпечення продовольством і нормальним живленням; заходи із зміцнення ролі сім'ї; забезпечення базової освіти і письменності; захист дітей під час збройних конфліктів, захист навколишнього середовища; боротьба з бідністю; створення національних програм для захисту дітей. Всім урядам рекомендується створити національні програми із виконання Плану дій по здійсненню Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей.

Прикладом програми у області прав людини в рамках СНД служить Програма дій, прийнята на регіональний "конференції з розгляду питань біженців, недобровільно переміщених осіб, інших форм недобровільних переміщень і осіб, що повертаються, в країни СНД і відповідних сусідніх держав”, що відбулася в Женеві 30—31 травня 1990р. Учасники Конференції виходили з взаємозв'язку між міжнародною і регіональною безпекою і зміцненням демократичних інститутів, а також захистом прав людини і основних свобод. Ці підходи лягли в основу Програми, в якій захист і заохочення прав людини розглядаються як щонайперший і найголовніший обов'язок держав. У зв'язку з цим надання притулку біженцям є мирним гуманним актом, який не повинен розглядатися іншою державою як недружні дії. Програма спирається на принцип, згідно якому держави жодним чином не висилатимуть або не повертатимуть біженців на межу країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, релігії, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань. Програма також виходить з того, що особи, переміщені усередині країни, мають право на рівноправне здійснення тих же прав, захисту і свобод, що і решта громадян і осіб, які постійно проживають в даній країні.

Метою Програми є створення державних міграційних інститутів згідно принципам, визначеним Програмою. Першим таким кроком повинна бути розробка політики відносно недобровільних переміщень населення — в цілях захисту його прав, а також боротьба з незаконною міграцією, включаючи незаконну транзитну міграцію і незаконне переправлення мігрантів через кордон. По суті, державна політика повинна будуватися на принципах міжнародного захисту біженців. Зрештою, вона повинна включати заходи із усунення або пом'якшення причин, що викликають пересування біженців, для того, щоб створити умови для безпечного і добровільного їх повернення на батьківщину. З урахуванням цього Програма містить перелік заходів у сфері законодавства, адміністративної юрисдикції, оперативних дій, спрямованих на реалізацію поставлених країнами СНД цілей. Так, необхідно прийняти або переглянути законодавство з тим, щоб всі мігранти були захищені від довільного видворення. Тим більше це стосується колективного видворення, неприпустимого відповідно до міжнародного права. Програма рекомендує встановити за допомогою внутрішнього законодавства у області імміграції умови в'їзду, виїзду і перебування в країні іноземців, а також їх прав і обов'язків. У адміністративній сфері Програма виходить, зокрема, з необхідності створення або зміцнення належних адміністративних структур з регулюванню міграції. У ній пропонується створити на державному рівні урядове відомство високого рівня з питань міграції. Воно могло б займатися виробленням політики і координацією тих урядових органів, які займаються цими питання. Необхідно також чітко визначити функції всіх органів, що займаються питаннями міграційної політики і програм у області міграції.

Істотна увага приділена в Програмі оперативним питанням. Вони в першу чергу стосуються надання допомоги, включаючи термінову і надзвичайну, різним групам постраждалого населення: біженцям; особам, що знаходяться а ситуації, схожої з ситуацією біженців; особам, переміщеним усередині країни; особам, що недобровільно переселяються, і екологічним мігрантам, а також приймаючим общинам. Особи цих груп повинні, як мінімум, користуватися міжнародновизнаними цивільними правами і одержувати всю необхідну допомогу, пов'язану із забезпеченням підтримки життя, тобто забезпеченням продовольством, водою, житлом, основними санітарними і медичними послугами. Вони повинні розглядатися як суб'єкти права, дістаючи вільний доступ до судів і компетентної адміністративної влади. Повинні бути програми з надання допомоги, розробка і реалізація яких здійснюється країнами СНД в співпраці з міжнародним співтовариством, де ключову роль могли б грати неурядові організації. Міжнародні і неурядові організації повинні мати безперешкодний доступ до різних груп постраждалого населення. Програма дій включає також заходи із розвитку співпраці між країнами СНД у області міграції і пов'язаних з нею питань. Воно могло б виявитися корисним, наприклад, при рішенні проблем бажаючих повернутися на свою батьківщину осіб, які раніше належали до депортованих народів, в справі захисту прав мігрантів і особливо їх прав власності, при рішенні питань запобігання незаконній міграції. Програма дій — докладно розроблений документ, який, з урахуванням масштабності пересувань населення а країнах СНД, зорієнтований на співпрацю цих країн з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ); Міжнародною організацією з міграції (МОМ) і Організацією з безпеки і співпраці в Європі (ОБСЄ). УВКБ і МОМ як активні учасники Конференції, що виробила Програму дій, повинні розробити сумісну стратегію своєї діяльності на період з 1996 по 2000 рік, що враховує ключові положення цієї Програми. ОБСЄ також розгляне питання про виконання тих розділів Програми дій, які пов'язані із здійсненням принципів і зобов'язань даної організації.