2.Міжнародний механізм захисту прав народів.

Слід відмітити, що "третє покоління прав людини" при його подальшій міжнародно-правовій розробці не повинне одержувати якогось переважного статусу в порівнянні з діючими міжнародно-правовими стандартами у сфері прав людини, оскільки всі ці права мають неподільний і взаємозв'язаний характер. Це виявляється у функціонуванні вже існуючих міжнародних механізмів захисту прав народів. Так, в 1947р. - в рамках ООН була створена Рада з опіки, завданням якої був розгляд звітів держав про управління підопічними територіями і народами. Рада з опіки була наділена функцією прийому і вивчення петицій як від окремих осіб, так і від представників населення підопічних територій.

В 1961 р. в ООН був створений допоміжний орган під назвою Спеціальний комітет, якому було поставлено в обов'язок займатися питаннями здійснення Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р. (Зараз їх залишилася незначна кількість.)

На основі договору — Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р. установлений Комітет з ліквідації расової дискримінації, що має право розглядати петиції від населення і народів.

Питаннями захисту прав народів може займатися і Комісія ООН з прав людини, хоча круг її діяльності більше пов'язаний із захистом прав меншин. В рамках цієї Комісії створена Підкомісія із запобігання дискримінації і захисту меншин. Саме завдяки діяльності останньої Генеральна Асамблея ООН в 1992 р. прийняла Декларацію про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин. Що стосується регіональних договірних органів, то слід назвати створену в 1987 р. Африканську комісію з прав людини і прав народів, діяльність якої передбачена Африканською Хартією прав людини і народів. Цей орган безпосередньо наділений правом розгляду питань порушення і захисту прав народів.

Названий перелік свідчить про те, що існуючих міжнародних механізмів із захисту прав народів явно недостатньо. Необхідна подальша співпраця держав з цього питання. Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні в 1993 р., вказала на те, що заохочення і захист всіх прав людини і основних свобод необхідно розглядати як першочергове завдання ООН відповідно до її цілей і принципів, включаючи цілі міжнародної співпраці.

Отже, з урахуванням того, що всі права людини універсальні, неподільні і взаємозв'язані, міжнародне співтовариство повинне відноситися до прав людини глобально, на справедливій і рівній основі.

Лекція 4. Права людини та питання громадянства.

1. Поняття громадянства.

2. Основні способи набуття громадянства. Втрата громадянства: поняття, способи.

3. Подвійне громадянство: поняття, переваги, проблеми.

1. Поняття громадянства.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави: ст. 12 — "Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави", ст. 25 — "Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами".

Дипломатичний захист своїх громадян на території іншої держави має відповідати міжнародним стандартам. Зокрема, він може застосовуватися за дотримання таких умов:

І) порушення прав громадян державними органами й установами на іншій території. Воно повинно мати наслідки (збитки, шкоду) матеріального чи морального характеру;

2) порушення щодо таких громадян фізичними і юридичними особами іноземної держави, яка не вжила заходів щодо відновлення порушених прав;

3) дії держави-порушника мають суперечити нормам міжнародного права, а не внутрішньодержавного права країни громадянства. На випадок порушення норм внутрішньодержавного права країни перебування мова може йти про адекватні контрзаходи;

4) до дипломатичного захисту слід удаватися, коли вичерпані національно-правові засоби захисту в країні перебування таких громадян.

Сучасне міжнародне право не забороняє дипломатичний захист державою прав і свобод негромадян, що постійно проживали в цій державі до тимчасового виїзду в іншу країну, де сталося порушення.