Фактори, що сприяли ліквідації російською владою української державності

Фактори

• Відсутність природних кордонів української території, її відкритість з усіх боків • Відірваність більшості українських суспільних верств від військового устрою Гетьманщини • Слабкість міщанства як соціального стану через незначний розвиток урбанізації • Невизначеність більшості українського населення між українським патріотизмом і лояльністю до російської влади • Нездатність козацької старшини відігравати роль соціальної еліти й переважання серед неї угодовського ставлення до російської влади

Українське суспільство: чоловіче населення Гетьманщини в 60-х рр. XVII ст. (за підрахунками 3. Когута)

Група населення	Кількість
Нова шляхта (старшина і знать)	2400
Духовенство, російські та іноземні дворяни, інші особи, звільнені від податків	11 000
Козаки	455 000
Міщани	34 000
Селяни У тому числі: у приватних маєтках на «посполитих землях» інші (слуги, наймити тощо)	515 000 465 000 25 000 25 000
Усього	1 017 000

Історичне значення Української козацької держави — Гетьманщини

Значення Української козацької держави

• Гетьманщина проіснувала 115 років, відіграла важливу роль в історії і державотворчих змаганнях українського народу • Створення власної державності захистило український народ від асиміляції, соціального визиску і національно-релігійних утисків з боку польської влади • Переважну частину свого існування Гетьманщина перебувала під контролем царської влади, яка постійно втручалася в її внутрішні справи і зовнішньополітичні зв'язки. Проте управління та соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалася самими українцями, яким належали ключові позиції в судочинстві, фінансах та армії • Створення Гетьманщини стало складовою загальноєвропейських процесів творення національних держав, які розгорнулися у Нові часи • Гетьманщина забезпечила умови для остаточного становлення українського народу, створила можливості для розвитку його мови і культури • Історична спадщина Української козацької держави надихала майбутні покоління борців за визволення України. Із нащадків козацької старшини вийшло багато українських діячів, що розгорнули національно-визвольну боротьбу в наступні роки, поєднуючи історичні традиції з новими західноєвропейськими ідеями

Південна Україна

Після того як пройшло об'єднання України з Росією, Запорізька Січ зберегла своє самостійне положення, козацьке самоврядування, право прийому в козаки всіх бажаючих.

Політика царської влади була спрямована на встановлення контролю, а потім і повного підпорядкування Січі своїй владі. Для цього затримувалися виплати жалування, поставки хліба, крім того, на запорізьких землях були побудовані 2 фортеці - Богородська (1688 р.) и Кам'яний Замок (1703 р.) і були розміщені війська.

Після переходу Мазепи й кошового отамана Гордієнко на сторону Карла XII, 14 травня 1709 р. царські війська захопили Січ, зруйнували її зміцнення, вивезли артилерію й військове майно. Частина запорізьких козаків переселилася на територію Кримського ханства в місто Олешки.

В 1714 р. козаки Олешківської Січі звернулися із проханням дозволити їм повернутися, і в 1728 почалося їхнє масове переселення. У зв'язку з назріванням війни з Туреччиною в 1733 р. їм офіційно було дозволено заснувати Нову Січ на річці Підпільна. У березні 1734 р. почалося будівництво Нової Січі, що проіснувала до 1775 р.

Нова Січ стала центром Запорізького війська. Його територія ділилася на 8 адміністративно-територіальних округів - паланки. Козаки кожної паланки були приписані до одного з 38 куренів.

ДО 1770 р. на запорізьких землях проживало 200 тис. чоловік. Пануюче положення займав старшина. Так, останньому кошовому отаманові П. Калнишевскому належало 14 тис. голів худоби. Між старшиною й незаможною голотою постійно спалахували гострі соціальні конфлікти.

У квітні 1775 р. російська армія під командуванням генерала П. Текелия, вертаючись з війни, виконала наказ Катерини II: захопила зміцнення Нової Січі й зруйнувала їх. Артилерія, військові регалії, січовий архів і матеріальні цінності були вивезені. Щоб знищити економічний фундамент Запоріжжя, царські влади ліквідували 25 тисяч багатих козачих господарств, що були оплотом волелюбності й незалежності від державних структур імперії.

Трагічна доля козацьких проводирів. Кошового отамана П. Калнишевского й ін. керівників заарештували й відправили до Сибіру. Калнишевский просидів у кам'яній ямі на Соловках 25 років і помер в 1808 році у віці 113 років. У царському маніфесті вказувалося: «Січ Запорізька вкрай уже зруйнована з винищуванням на майбутнє й саму назву запорізьких казаків...».

Ліквідація Запорізької Січі - одне з ланок репресивної політики царату, спрямованої на анулювання самоврядування в етнічних районах країни й придушення антифеодального руху.