Опришківський рух у першій половині XVIII ст.

Слово «опришок» походить від латинського opressor — знищувач, порушник і означає порушник спокою, борець проти багатіїв. Уперше з'явилося в офіційних документах першої половини XVI ст.

У Західній Україні це була традиційна форма відкритої боротьби.

Цей рух мав багато спільного з діями на Поділля Устима Кармелюка. Невеликі загони нападали на панські двори та державні маєтки, відбирали або знищували майно, руйнували поміщицькі садиби, розправлялися з адміністрацією. Нападали опришки й на всіх інших, хто мав гроші. Особливого розмаху цей рух набув у 1810-1825 роках. Найбільшу популярність серед ватажків мав Мирон Штолюк. Лише у 1830 році його загін все ж розгромили, а його самого стратили.

Найвищого піднесення опришківський рух досяг під керів­ництвом Олекси Довбуша. Він народився у селі Печеніжині (тепер Коломийський район Івано-Франківської обл.) в сім'ї бідного селянина. З дитинства пізнав злидні, безправ'я, неспра­ведливість. Разом з вірними побратимами Олекса стає на шлях боротьби проти панів. Очолюваний ним загін громив панські маєтки, розправлявся з сільськими глитаями. Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин, Надвірну й інші міста. Про виняткову хоробрість народного героя, його винахідливість складалися легенди. Олекса Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився грішми, що їх обіцяла шляхта. Незважаючи на смерть народного ватажка, рух опришків продовжувався. Повстанські загони очолили його вірні побратими.

Для придушення руху опришків австрійський уряд запровадив польові суди, використовував військо, загони так званих гірських стрільців, прикордонну варту, охорону солеварень, тютюнових складів тощо. Все це призвело до поступового ослаблення руху у 30-х роках, хоч окремі виступи тривали майже до 1848 р.

ОПРИШКОВИЙ РУХ
↓		↓
Рушійні сили		Характер
Безземельне і малоземельне селянство, міська біднота		Національно-визвольний, спрямований проти соціального гноблення
↓		↓
Територія поширення
Галицьке Прикарпаття, Буковина, Закарпаття
↓		↓
1700—1737 рр		1738—1745 рр
Окремі загони народних месників-опришків громили шляхетські маєтки, двори міських багатіїв і лихварів, тримали в постійному напруженні польську адміністрацію. Ватажки опришків: І. Пискливий, І. Шугай, В. Солонинка, І. Панчишин, І. Лютий, П. Сабат, Г. Драпка. Численні каральні загони й спеціально зібране загальне ополчення не змогли придушити опришківств		Набув найбільшого поширення під проводом 0. Довбуша. Загін налічував 30-50 осіб. Опорним пунктом загону була Чорногора в Карпатах. У період найбільшої активності опришків коронний гетьман для боротьби з ними надіслав на Прикарпаття 2,5 тис. осіб королівського війська. Після загибелі 0. Довбуша боротьбу продовжували його соратники і побратими
↓		↓
Історичне значення
• Опришківство стало яскравою сторінкою національно-визвольного руху на західноукраїнських землях і мало тісний зв'язок із гайдамацьким рухом • Боротьба опришків сприяла захисту селян від гноблення шляхтою та орендарями, послаблювала позиції польської влади на західноукраїнських землях • Вироблена опришками партизанська тактика боротьби і підтримка їх місцевим населенням дозволяли повстанцям тривалий час залишатися невловимими і грізними для шляхти • В очах народу опришки та їхні ватажки (особливо 0. Довбуш) були справедливими героями, подвиги яких прославляли в піснях, легендах і казках