Поділ Речі Посполитої та українські землі

У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Феодально-кріпосницький лад і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни.

Над територією Польщі у 40-60-х роках ХVІІІ століття пронеслися бурі двох великих війн, які зіштовхнули інтереси багатьох держав Центральної Європи - За австрійську спадщину 1742-1748 p.p. та Семилітньої 1756-1763 p.p. І хоча знесилена Польща участі в них уже брати не могла, її населення зазнавало величезних розорень та господарських втрат, бо частина військових дій провадилася на території Польщі.

Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Пруссія та Австрія. Вони планували розчленувати Польщу, прагнули розширити за рахунок її території свої володіння. їх лякали також прогресивні реформи, що здійснювались в Польській державі, та поширення ідей Великої французької революції.

Підсумком хаосу, в який були втягнуті широкі маси шляхти, а водночас обурені безцеремонністю російського хазяйнування в краї, стала найбільша зі шляхетських конфедерацій - Барська. її проголосили в лютому 1768 р. у м. Барі [нині райцентр Вінницької обл.], а до осені 1769 р. паралельно організувалося ще 35 конфедерацій решти воєводств і земель, ставлячи за мету оборону золотих вольностей старопольського республіканізму.

Відповіддю на Барську конфедерацію стала інтервенція російської армії. Розпорошені кінні загони добровольців до 1772 р. протидіяли їй у спосіб партизанської війни по всій території Речі Посполитої - від Литви до підгір'їв Татр, доки врешті не були поодинці розгромлені російським воєначальником Олександром Суворовим.

Розгром конфедератів став формальною підставою для першого поділу країни: 5 серпня 1772 р. у Петербурзі представники Росії, Пруссії і Австрії підписали угоду, за якою відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої.

Скликаний у вересні 1773 р. сейм під загрозою ще більших територіальних втрат ратифікував угоду. Парадоксально, але цей же сейм започаткував серію радикальних спроб врятування держави шляхом реформ. Так званий Чотирилітній, або Великий сейм пішов шляхом спроби встановлення централізованої конституційної монархії з рівними громадянськими правами шляхти й міщан та збалансованою представницькою системою. Він засідав з осені 1788 до весни 1792 p. І хоча жодній з ухвалених тут прогресивних реформ уже не судилося втілитися в життя, ці роки дійсно сколихнули громадсько-політичну думку в краї. Кульмінаційним пунктом Чотирилітнього сейму стала ухвала Конституції 3 травня 1791 р. Вона проголошувала волю народу найвищим сувереном суспільного життя і визначала нові засади державного устрою Речі Посполитої: спадковість монархічної влади, регульованої законом; зрівняння в правах шляхти й городян; нормалізацію архаїчних сеймових практик, утворення централізованих органів виконавчої влади тощо.

Внаслідок поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла тери­торія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брац-лавське і Київське воєводства). Через два роки (1795 р.) від­бувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли також західні землі Волині та Білорусі.

Відповіддю на цю - вже останню – спробу рятування Речі Посполитої, в якій не була зацікавлена жодна з великих сусідніх держав, стала так звана Війна за другий поділ. Формально її ініціювали лідери магнатської опозиції Станіслав Щасний Потоцький, Ксаверій Браницький і Северин Жевуський, котрі спершу в Петербурзі, а далі в містечку Торговиця [нині Уманського р-ну Київської обл.] у травні 1792 р. проголосили конфедерацію, спрямовану проти нової Конституції (вже через кілька днів до конфедератів приєдналися російські війська). Військові дії російської армії проти шляхетських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня 1792 р. Королівська армія опору майже не чинила. Одні за одним здавалися польські гарнізони краю. Незначні сутички відбу­лися лише під Любаром, Шепетівкою та Острогом. На середину 1792 р. військові операції практично припинилися. Але про­йшов майже рік, перш ніж були реалізовані плани царського уряду. 27 березня 1793 р. з'явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна включалась до складу Росії. Незабаром розпочалося складання присяги населенням краю (крім селян, за яких її складали поміщики). Воно відбува­лося досить швидко і без особливих ускладнень.

Останнім спалахом опору стало повстання березня-листопада 1794 p., очолене польським національним героєм Тадеушем Костюшком. Хоча формально Річ Посполита ще продовжувала існувати, дні її були лічені, тож повстанці закликали увесь народ до зброї, щоб або загинути під руїнами власного краю, або звільнити батьківську землю від насильства і ганебного ярма. 7 травня Костюшко видав знаменитий Полянецький універсал, яким селян було звільнено від підданської залежності і закликано до активних військових дій. Найактивнішу участь у війні взяли й городяни, особливо мешканці Кракова, Варшави та Вільна.

Придушенням повстання зайнялися прусська і російська армії. У червні 1794 р. царські загони оволоділи Краковом, у серпні - Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу - передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис, рятуючись, втонули у Віслі.

25 листопада 1795 р. король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав відречення від престолу. У липні 1796 р. було погоджено, а 27 січня 1797 р. підписано остаточний текст трактату між Росією, Пруссією і Австрією про третій поділ Речі Посполитої.

Царський уряд після приєднання і не помишляв про від­новлення на Правобережжі козацьких полків. Протягом 90-х рр. XVIII ст. на її територію були поширені загально-імперські адміністративні органи та установи. В краї почали діяти намісницькі, а згодом губернські правління, царські судові органи тощо. Становище народних мас майже не зміни­лося. Вони, як і раніше, відробляли панщину у маєтках феода­лів та сплачували численні державні податки. Одночасно польські магнати одержали від царських властей нові чини, звання, права російського дворянства.

Отже, наприкінці XVIII ст. нарешті була виправлена та політична помилка, яку допустив російський царизм щодо населення Правобережної України у 1667 р., передавши її за Андрусівським договором Польщі. Але проблема возз'єд­нання всіх українських земель в одне ціле вирішена до кінця так і не була. Вони потрапили під владу двох імперій — Російської та Австрійської. Попереду було ще багато десяти­літь політичної роз'єднаності, бездержавності, національних переслідувань українців.

Дата	Територіальні надбання держав-учасниць
	Австрія	Пруссія	Росія
1772 р.	Руське (без Холмщини), Белзьке, західні частини Волинського і Подільського воєводств	Територія Помор'я без Ґданська	Латгалія і частина Східної Білорусії
1793 р.	—	Ґданськ, Торунь і значна частина Великої Польщі	Правобережна Україна і Центральна частина Білорусії
1795 р.	Малопольські землі з Любліном і Краковом	Основна частина Великої Польщі з Варшавою	Західна Волинь, Західна Білорусія, Литва і Курляндія
Усього, у %: територія населення	18,32	20,23	62,45