8. Сократ

З ім'ям Сократа (469-399 рр.. До н е.) пов'язують виникнення об'єктивного ідеалізму Як і софісти, Сократ цікавився не стільки пізнанням зовнішнього світу, скільки пізнанням людини, громадськими та моральними проблемами.Він вимагає права вільного дослідження розумом загальноприйнятих вірувань, традицій, суспільних звичаїв і державних законів Але на противагу абсолютного релятивізму софістів Сократ відстоює абсолютну істину і абсолютну мораль, виступає, як і Демокріт, проти релятивізму й скептицизму, обгрунтовує положення, що об'єктивна істина розкривається у загальних поняттях Проти стихійного несвідомого догматизму перших філософських систем Сократ ставить вимогу, що насамперед необхідно пізнати шлях, який веде до істини. У Сократа на перший план висувається проблема методу.Сократовский метод виходить з ідеї, що істинне знання дається загальними поняттями. Це справжнє знання він мислить як задачу, яку належить ще вирішити. Тому філософія для нього є не володіння істиною, а любов до мудрості, пошуки істини, прагнення до неї. Сократ говорив: "Я знаю тільки те, що нічого не знаю".

Але, не вважаючи себе володарем справжнього знання, він вірив, що володіє методом, за допомогою якого можна досягти істинного знання. У чому ж полягав цей метод? Сократ вважав, що будь-який предмет може бути пізнаний лише в тому випадку, якщо його звести до загального поняття і судити про нього на основі цього поняття. Однак Сократ не розробляв теорію прийомів цього відомості, а лише Показав, як вони Безпосередньо застосовуються практично при вирішенні окремих проблем етики. Особливість логічних прийомів Сократа полягає в тому, що поняття розвивається із звичайних уявлень людей шляхом перевірки їх правильності та внесення в них все нових і нових виправлень.Сократовский метод вимагає передусім самоіспитанія, яке виявляє, що ми дійсно знаємо і щодо чого ми лише думаємо, що знаємо. Сутність сократівско прийому, який отримав назву "іронія", полягає в тому, що Сократ, усвідомлюючи своє незнання і спонукуваний потребою знати, звертається до інших, щоб у них повчитися тому, що вони знають, але при цьому виявляється неспроможність їх уявного знання. Проте відкриття власного та чужого незнання виявляється можливим лише завдяки тому, що Сократ порівнює те чи інше здається знання з ідеєю істинного знання.

Наступним моментом у філософському методі Сократа є спроба створення істинного знання. Цій меті служать два введених Сократом прийому дослідження: індукція і дефініція. Аристотель в "Метафізиці" (XIII, 4) повідомляє, що Сократ ввів прийом індукції, ведучий від одиничних речей до визначення загального поняття. У боротьбі з абсолютним релятивізмом і суб'єктивізмом софістів Сократ знаходить опору в понятті поняття, яке розуміється ним як перебуває вічно незмінним і залишається завжди однаковим для всіх індивідів. Сократівська індукція є процес утворення понять.Сократ виходить із звичайних уявлень людей, звертається до прикладів з повсякденного життя, до відомих усім загальновизнаних положень. У нього - випадковий, несистематичний підбір прикладів, немає повноти і критичності у його складанні. Цей Недолік він намагається компенсувати штучним зіставленням протилежних думок. За допомогою прийому індукції з'ясовується, що належить до сутності обговорюваного предмета і що не належить, і таким чином з уявлень утворюються поняття.

Таким чином, в діалектиці Сократа укладалися вже зачатки об'єктивного ідеалізму, які потім були розвинені Платоном. Оскільки у Сократа не було філософської системи, його учні стали розвивати окремі сторони його навчань і розбилися на кілька шкіл. Крім Платона, відомі чотири сократовца, що заснували свої філософські школи: Евклід, Федон, Антисфен і Арістіпп.