Тема 10. Основи ризик-менеджменту у діяльності фінансових посередників

План:

10.1. Поняття ризику фінансування

10.2. Диверсифікація інвестицій і дисперсія доходу

10.3. Мінімізація ризику фінансового портфелю підприємства

10.4. Стратегічне фінансове планування і методи портфоліо-аналізу

Після вивчення теми студент зможе:

• надати визначення фінансового ризику;

• показати переваги диверсифікації інвестицій;

• описати методи мінімізації ризику фінансового портфеля;

• провести стратегічний аналіз інвестицій підприємства

Вибір будь-яким фінансовим посередником політики управління активами у першу чергу залежить від визначення рівня припустимого ризику, на який погоджується клієнт з огляду на заданий рівень очікуваної доходності. Варіативність доходності фінансових вкладень викликає необхідність ураховувати вірогідність настання тих чи інших значень, які можуть відхилятися від очікуваного, та їх величину.

Оскільки викладений нижче матеріал багато в чому перекликається і є повторенням матеріалу, вже засвоєного студентами під час вивчення попередніх дисциплін (таких як «Математика для економістів», «Економетрія», «Інвестування», «Фінанси», «Інвестиційний менеджмент», «Фінансовий менеджмент» тощо), дана тема не розглядається під час лекційного заняття, а виноситься для самостійної роботи студентів.

1. Поняття ризику фінансування

У фінансовому аналізі виробничих інвестицій ми обов’язково стикаємось із невизначеністю, неоднозначністю показників витрат і віддачі. У зв’язку з цим виникає проблема виміру ризику ті його впливу на результати інвестицій.

Широко розповсюджений термін «ризик», як відомо, розуміється неоднозначно. Його зміст визначається тією конкретною задачею, де цей термін використовується. Достатньо просто перерахувати такі поняття як кредитний, валютний, фінансовий, політичний, технологічний ризики, ризик ліквідності активів тощо. Відмітимо, що навіть найбільш узагальнене визначення цього поняття не залишалось незмінним у часі. Кажучи про перше в економіці наукове визначення ризику, звичайно посилаються на Ф. Найта (1921), який розрізняти ризик і невизначеність. Ризик має місце тоді, коли певна дія може привести до декількох взаємовиключних результатів з відомим розподілом їх ймовірностей. Якщо ж такий розподіл невідомий, то відповідна ситуація розглядається як невизначеність.

В економічній практиці, особливо фінансовій, звичайно не роблять різниці між ризиком і невизначеністю.

Найчастіше під ризиком розуміють деяку можливу втрату, викликану настанням випадкових несприятливих подій.

В деяких областях економічної діяльності склалися стійкі традиції розуміння й виміру ризику. Найбільшу увагу до виміру ризику проявлено у страхуванні. Пояснювати причину такої уваги немає необхідності. Вимірник ризику, як можлива втрата страховика, був використаний ще наприкінці 18 ст. В інших напрямах фінансової діяльності під ризиком також розуміється певна втрата. Вона може бути об’єктивною, тобто визначатись зовнішніми впливами на хід і результати діяльності господарюючого суб’єкта. Так, наприклад, втрата купівельної спроможності грошей (інфляційний ризик) не залежить від волі та дій їх власника. Однак часто ризик як можлива втрата може бути пов'язаний з вибором того чи іншого рішення, тієї чи іншої лінії поведінки.

Коли неможливі безпосередні виміри розмірів втрат або їх ймовірностей, ризик можна квантифікувати за допомогою ранжирування відповідних об’єктів, процесів або явищ у відношення можливих втрат. Ранжирування звичайно базується на експертних судженнях.

Природною реакцією на наявність ризику у фінансовій діяльності є намагання компенсувати його за допомогою так званих ризикових премій, які представляють собою різного роду надбавки (до ціни, рівня відсоткової ставки, тарифу тощо), які виступають у вигляді «плати за ризик».

Другий шлях послаблення впливу ризику заклечається в управлінні ризиком. Останнє здійснюється на основі різноманітних прийомів, наприклад, за допомогою укладання форвардних контрактів, купівлі валютних або відсоткових опціонів тощо.

Одним із прийомів скорочення ризику, що застосовується в фінансових рішеннях, є диверсифікація, під якою розуміють розподіл загальної фінансової суми поміж декількома об’єктами.

Диверсифікація – загальноприйнятий засіб скорочення будь-якого виду ризику. Зі зростанням числа елементів набору (портфеля) зменшується загальний розмір ризику. Однак тільки у випадку, коли ризик може бути виміряний я представлений у вигляді статистичного показника, управління ризиком одержує надійну основу, а наслідки диверсифікації піддаються аналізу із залученням методів математичної статистики.

В фінансовому аналізі і страховій справі ризик часто вимірюється за допомогою таких стандартних статистичних характеристик як дисперсія і середнє квадратичне (стандартне) відхилення. Обидві характеристики вимірюють коливання, у даному випадку – коливання доходу. Чим вони більші, тим вище розсіювання показників доходу навколо середньої та, отже, ступінь ризику.

Нагадаємо, що між дисперсією (D) і середнім квадратичним відхиленням (σ) існує наступне співвідношення:

(10.1)

У свою чергу дисперсія відносно вибіркової середньої знаходиться як:

(10.2)

, де п – кількість спостережень; – середня випадкової змінної х.

Як відомо, середнє квадратичне відхилення має ту безспірну властивість, що при близькості розподілу доходу від інвестицій до нормального, цей параметр може бути використаний для визначення меж, в яких з заданою ймовірністю слід очікувати значення випадкової змінної. Так, наприклад, з імовірністю 68% можна стверджувати, що значення випадкової змінної (в нашому випадку дохід) знаходиться в межах , а з імовірністю 95% – у межах тощо.