3. Організації з управління операціями франчайзингу

Комерційна концесія (франчайзинг) – це фінансово-економічні відносини, що полягають в наданні однією стороною (як правило, більшим підприємством) іншій прав на використання певних нематеріальних активів і комплексу специфічних послуг, пов’язаних із цими правами, в обмін на разову грошову винагороду та/або періодичні грошові виплати (роялті) на засадах партнерства та взаємовигідних умовах.

На сьогоднішній день ціна франшизи, яку пропонують іноземні компанії-франчайзери, варіюється у межах 10-200 тисяч доларів (наприклад, першочергові інвестиції франчайзі у заклади харчування можуть скласти порядку 10-50 тис. дол.., вартість франшизи сучасної АЗС складає мінімум 150 тис. дол..). Що стосується суми щомісячного роялті, то вона залежить від багатьох факторів і може бути встановлена як у відсотковому відношенні до прибутку (8-40%), так і у вигляді грошової премії (в середньому близько 500 доларів).

Вітчизняні й зарубіжні економісти відмічають наступні схеми участі комерційних банків у фінансуванні суб’єктів комерційної концесії:

1. Кредитування операторів комерційним банком з використанням державних гарантій. У відповідності з даним механізмом, держава виступає поручителем по кредитам, наданим концесійним підприємствам, і, у випадку неповернення одержаних фінансових ресурсів останніми, за рахунок коштів бюджету або позабюджетних фондів повертає банку його збитки.

Слід відмітити, що за надання гарантій державним органом стягується комісія у розмірі 2,5 – 5% від суми кредиту. Діяльність ряду країн, в тому числі Великобританії, показала, що загальний розмір комісій значно перевищує витрати на сплату збитків комерційних банків і складає вельми суттєвий дохід держави.

Проте, в Україні ця модель фінансування на сьогодні не може бути застосована через низку проблем, пов’язаних із недостатньою розробленістю відповідного законодавства, та, передусім, у зв’язку з не дуже стабільним положенням і невисоким ступенем довіри до суб’єктів підприємницької діяльності з боку державних органів.

Рис. 21. Структура фінансових джерел франчайзингу у країнах СНД

2. Кредитування компаній-правовласників під заставу брендів, що належать їм. При використанні цієї схеми вартість бренду має оцінюватись компаніями, що спеціалізуються у даній сфері (наприклад, „Інтербренд”).

У цьому випадку торгова марка повинна бути достатньо відомою і мати вартість, близьку до розмірів запитуваного кредиту. При неповерненні кредиту актив може бути реалізований шляхом проведення аукціону або перейти у власність банку. В останньому випадку кредитна організація набуває права збору роялті з діючих операторів даної мережі. Перевагою даного механізму є те, що при реалізації бренду або регулярному стягненні роялті з операторів франшизи комерційний банк має можливість одержати значно більшу суму, аніж розмір виданого кредиту і відсотків за ним.

3. Кредитування підприємств з використанням механізму факторингу. В цьому випадку відсоткові платежі за використання кредиту правовласник не сплачує безпосередньо банку, а надає останньому право вимоги роялті з одного або декількох користувачів. При цьому обсяг роялті має відповідати розмірам відсоткових платежів за користування кредитними ресурсами.

4. Кредитування користувачів комерційним банком під поручительство правовласника або асоціацій операторів, тобто структур, що об’єднують користувачів однієї або декількох систем і намагаються захистити їх інтереси, надати інформаційні та консалтингові послуги, взаємне кредитування за рахунок коштів спільно створеного фонду, поручительство по кредитним договорам і договорам позики.

5. Використання механізму венчурного інвестування, що здійснюється банком для забезпечення концесійних компаній фінансовими ресурсами. Дані інвестиції здійснюються з метою отримати дохід від росту капіталізації компанії – реципієнта фінансових ресурсів. Необхідно відмітити, що зростання капіталізації франшиз відбувається значно швидше у порівнянні з незалежними фірмами. Світовими лідерами за ростом капіталізації є компанії, які активно використовують комерційну концесію у своїй діяльності, такі як Coca-Cola, PepsiCo, McDonalds, Burger King, збутові підрозділи нафтових компаній та ряд авіакомпаній.

Відмітимо, що, не дивлячись на простоту і привабливість описаного вище механізму венчурного інвестування і велику вірогідність росту капіталізації відповідних компаній, дана схема застосовується тільки у відношенні компаній-правовласників. Це відбувається тому, що можливості підприємства-оператора бути публічним та відповідно емітувати акції жорстко обмежені по ряду причин.

6. Кредитування суб’єктів комерційної концесії під заставу із приватної власності з використанням гарантій третіх осіб.

7. Надання кредитів суб’єктам концесії з використанням схем страхування кредитних ризиків великими страховими компаніями.

На думку вчених, в комерційних банках Східної Європи у найближчі часи з’явиться необхідність організації відділів обслуговування суб’єктів пільгового підприємництва. Такий відділ називають „супермаркетом послуг для суб’єктів франчайзингу”.

Визначення „супермаркет” у даному випадку базується на багатофункціональності подібного підрозділу. А саме, до функцій такого „супермаркету послуг” відносяться наступні:

1. Консалтинг інформаційного характеру, що заключається в наданні потенційним і діючим операторам детальної інформації щодо ринку комерційної концесії.

2. Консультування і структурування діяльності підприємств в області розробки бізнес-плану; надання корпоративного програмного забезпечення для розробки бізнес-планів.

3. Посередницькі послуги в області встановлення контактів між правовласником і потенційними користувачами; програми підбору операторів.

4. Консультування юридичного характеру в галузі законодавства (в тому числі іноземного), в сфері комерційної концесії, параметрів концесійного контракту та інших правовідносин.

5. Забезпечення фінансовими ресурсами підприємств-операторів та власників: розробка програм, визначення інструментів і джерел боргового та акціонерного фінансування, участь у складанні та оптимізації внутрішньобанківських програм контролю і хеджування операційних ризиків.

6. Проведення виставок, презентацій і конференцій з питань комерційної концесії, популяризація основоположних принципів комерційної концесії серед підприємців; проведення тренінгових та освітніх програм в області, консультування з питань кадрового менеджменту.

7. Організація зв’язків із засобами масової інформації (ЗМІ); підготовка та маркетинг пропозицій з внесення змін і доповнень до законодавства у сфері комерційної концесії.

Політика різних кредитних організацій в області надання фінансових ресурсів мережам підприємств схожа. Її основними аспектами є:

x встановлення більш низьких відсоткових ставок у порівнянні з даним параметром, що застосовується при кредитуванні самостійних підприємств;

x можливість прив’язки відсоткових ставок по кредитам до базових галузевих показників. Наприклад, при кредитуванні операторів нафтових компаній, відсоткова ставка по кредитам співвідноситься з індексом зміни цін на сиру нафту або кінцеві нафтопродукти. При коливаннях даного індексу відсоткова ставка коригується;

x більш поширене використання механізму відстрочки виплат як відсотків за користування кредитними ресурсами, так і основного тіла кредиту;

x надання суб’єктам концесії безкоштовного обслуговування в банку на протязі першого року. Даний механізм надає можливість операторам та правовласникові користуватись усім спектром банківських послуг без необхідності сплати комісій та винагород. Деякі банки за умови значного постійного річного обороту коштів за розрахунковим рахунком збільшують даний період.

x стягування більш низького розміру плати за організацію кредитування, що складає в середньому 1% від суми кредиту без урахування відсотків (при кредитуванні незалежних компаній даний показник складає до 3% від розміру кредиту).