Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 05 лекція.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
13.08.2019
Размер:
276.99 Кб
Скачать

Тема 5. Правове регулювання реорганізації та ліквідації банків

1. Види та умови реорганізації банків

2. Процедура реорганізації банків

3. Поняття, види та підстави ліквідації банків

4. Правове становище ліквідатора банку

5. Процедура ліквідації банків

1. Види та умови реорганізації банків

1.1. Види реорганізації банків

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» питання реорганізації банків врегульовані Главою 5 «Реорганізація банків». Зокрема, вказується, що способами реорганізації банків є злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення (ст. 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Визначення способів реорганізації банків приведені у п. 1.2 «Положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників», що затверджене постановою Правління НБУ від 27 червня 2008 р. № 189, де зазначено, що:

- виділення банку – створення одного чи кількох банків-правонаступників із передаванням йому (їм) згідно з розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків банку, з якого здійснюється виділення, без припинення такого банку;

- злиття банків – це виникнення нового банку-правонаступника з передаванням йому згідно з передавальними актами всього майна, всіх прав та обов'язків двох або більше банків одночасно з їх припиненням;

- перетворення банку – це зміна його організаційно-правової форми без застосування норм законодавства щодо припинення юридичної особи;

- поділ банку – припинення банку з передаванням усього його майна прав та обов'язків більше ніж одному новому банку-правонаступнику згідно з розподільчим балансом;

- приєднання банків – припинення одного або більше банків з передаванням ним/ними згідно з передавальним актом усього його/їх майна прав та обов'язків іншому банку-правонаступнику.

Звернемо увагу на те, що згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність» реорганізація банку здійснюється або за рішенням його власників, або у разі призначення тимчасової адміністрації - за рішенням НБУ чи тимчасового адміністратора, погодженим з НБУ.

У першому випадку рішення про проведення реорганізації приймає вищий орган управління банку (в акціонерних банках це загальні збори акціонерів, в кооперативних банках – загальні збори учасників (пайовиків), а стосовно державних банків – це КМУ (ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність», і при цьому КМУ зобов'язаний отримати позитивний висновок НБУ з приводу наміру зміни розміру статутного капіталу державного банку, оскільки зміна розміру статутного капіталу має місце у кожному із способів реорганізації, за винятком перетворення).

Детально питання добровільної реорганізації банків врегульовані у вищевказаному «Положенні про особливості реорганізації банку за рішенням його власників». Довгий час найбільш детально підстави, види та процедуру реорганізації банків описували «Методичні рекомендації про порядок реорганізації, реструктуризації комерційних банків», що були затверджені постановою Правління НБУ від 9 жовтня 2000 р. № 395, що по тексту цієї лекції іменуються як Методичні рекомендації. Однак слід вказати, що цей документ значним чином застарів та не враховує змін у законодавстві про цінні папери (зокрема, прийняття Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» і низки відповідних нормативно-правових актів ДКЦПФР); також він не відповідає законодавству про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (з 1 липня 2004 р. діє Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»). Тому застосовувати Методичні рекомендації допустимо лише в тій їх частині, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Наприклад, у Методичних рекомендаціях, поряд із процедурою реорганізації банків, описується так звана реструктуризація банку, яка розуміється як більш широкий, порівняно із реорганізацією, комплекс заходів. Зокрема, реструктуризація банку - це комплекс організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на покращення фінансового стану, підвищення ліквідності та платоспроможності банку, зокрема шляхом реорганізації банку, повної або часткової зміни власника з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи-інвестора, яка не підлягає санації, що сприятиме фінансовому оздоровленню банку та дозволить задовольнити вимоги кредиторів. З іншої сторони, можливість реструктуризації передбачається лише для тих банків, що ліквідуються, а сама реструктуризація розуміється як продаж (санація) неплатоспроможного банку під час провадження справи про банкрутство з метою задоволення вимог кредиторів і вкладників. Такий підхід не відповідає чинній редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність» (Главам 15 «Тимчасова адміністрація» та 16 «Ліквідація банків»).

У випадку реорганізації банку за рішенням НБУ чи тимчасового адміністратора має місце примусова реорганізація, що є заходом впливу на банк зі сторони НБУ (підпункт «і» п. 1.2 Глави 1 «Заходи впливу, що застосовуються Національним банком» «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства», що затверджене постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 369). Здійснюється вона у разі істотної загрози платоспроможності банку, під якою слід розуміти ситуацію, коли банк за рівнем достатності капіталу віднесений до значно недокапіталізованих або критично недокапіталізованих банків1. Порядок здійснення примусової реорганізації банків встановлено у Законі України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами НБУ.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]