2. Назвіть основні нормативно-правові документи, які регулюють нарахування та сплату податків

На сьогоднішній день існує безліч нормативно-правових документів, які регулюють податкову систему

У 1991 р. був прийнятий Закон України «Про систему оподаткування», який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів.

Джерела сплати податків і зборів встановлюються відповідними законами про податки, збори. Нормативною базою системи оподаткування нині є:

• Закон України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.97 р.

• Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283-97 ВР від 22.05.97 р.

• Декрет Кабінету Міністрів України, Про прибутковий податок з громадян” № 13 від 26.12.92 р. (з подальшими змінами і доповненнями).

• Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” № 400/97-ВР від 26.06.97 р.

• Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” № 402/97 від 26.06.97 р.

• Закон країни “Про фіксований сільськогосподарський податок” № 320 – ХІV від 17.12.98 р.

• Закон України “Про внесення змін до ст ІІ Закону України “Про податок на додану вартість” № 943-ХІV від 14.07.99 р.

• Закону України “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування грального бізнесу” № 1160-ХІV від 19 жовтня 1999 р. (набрав чинності з 13.11.99 р.).

• Закон України “Про страхування”.

• Закон України “Про внесення змін зо Закону України “Про страхування”.

• Указ Президента України “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р. “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва за № 746/99 від 28.06.99 р.

Закон України «Про систему оподаткування» визначає наступні принципи побудови системи оподаткування:

• стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

• стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

• обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

• рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

• рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

• соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

• стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

• економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

• рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

• компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

• єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

• доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

• Податкова система є більш вужчим поняттям, під ним розуміють сукупність встановлених у державі податків і платежів, що надходять до централізованих фондів держави.

• Податкова система є різновидом динамічної відкритої системи. Її відкритість означає необхідність аналізу передусім зовнішніх чинників, під впливом яких відбувається її становлення.

Податкове законодавство - це система законодавчих актів, що містять правові норми, які встановлюють правила поведінки сторін у податковій сфері. Податкове законодавство виступає формою реалізації податкового права і містить достатньо широке коло нормативних актів, які регулюють оподаткування.

Принципи податкового законодавства:

- об'єднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування та платників;

- установлення податків лише законами;

- пріоритет податкового закону над неподатковим;

- захист від незаконного оподаткування платників;

- наявність усіх елементів податкового механізму в податковому законі.

Податкове законодавство має персоніфікований і строковий характер.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства

Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Податкове законодавство України складається з Конституції України ( 254к/96-ВР ); цього Кодексу; Митного кодексу України ( 92-15 ) та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Слід зазначити, що важливою умовою створення якісно нової системи оподаткування України є усунення колізій та конкуренції норм законодавства, які регулюють податкові правовідносини, розробка податкових законів, які не містять двозначних положень, удосконалення правового механізму регулювання податкових правовідносин, а також взаємний контроль за виконанням покладених функцій у рамках установлених принципів.

Закріплений у ст. З Закону України "Про систему оподаткування в Україні" принцип єдиного підходу, який передбачає забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку та збору, податкового періоду, ставок податку і збору, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг. Тобто податкові правовідносини виникають лише на підставі законодавчого акту, прийнятого відповідно до ст. 92 Конституції України і Законом України "Про систему оподаткування", в якому обов'язково повинні бути визначені наведені вище елементи.

Податкове право містить досить велику сукупність фінансових норм, що об'єднані в певну систему. Остання розбита на групи, що мають специфічні особливості, логічну структуру, об’єктивний склад. Система податкового права — об’єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру податкового права, зміст і особливості розміщення норм, які регулюють податкові правовідносини.

Норми податкового права залежно від особливостей відносин, ним урегульованих, розподіляють на окремі структурні підрозділи. У системі складного інституту податкового права існує кілька підсистем інститутів, які можна згрупувати в розділи.

Загальна частина податкового права акумулює інститути, які закріплюють загальні підходи до регулювання системи оподаткування, що стосуються всіх видів податків і зборів, всіх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, винесені, так би мовити, за дужки. У дужках — інститути Особливої частини, саме до яких застосовуються положення Загальної частини, але вже в конкретному випадку, зумовленому певним податком чи збором. До Загальної частини віднесено норми, які визначають характер інституту податкового права, зміст податкової системи, податку, елементи правового механізму податку, підстави відповідальності за порушення податкового законодавства, усунення подвійного оподаткування тощо.

Особлива частина податкового права містить систему інститутів, які деталізують податкову систему в цілому та визначають конкретні механізми окремих податків і зборів. Саме Особлива частина й охоплює правові механізми елементів податкової системи.

Джерела податкового права

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами.

I. За владно-територіальною ознакою (в основному це стосується видів нормативних актів):

1)загальнодержавні нормативні акти;

2)республіканські (Автономна Республіка Крим);

3)місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм:

1)нормативні — акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку;

2)ненормативні — акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:

1.Звичай, який санкціонують компетентні органи у встановленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, на який є посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування податкових актів, межі компетенції державних органів у сфері оподаткування.

2.Прецедент дістав широкого поширення в правових системах англосаксонського типу, особливо за наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає в тому, що право-застосовний орган фактично є нормо творчої структурою. Багато процесуальних норм народилися в ході судових слухань з податкових справ. Наприклад, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п'яту поправку до Конституції США, що надавала право відмовитися від дачі показань, бо це могло призвести до «самозвинувачення» . Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використовувати п'яту поправку до Конституції уразі розгляду справ з податкових правопорушень.

Подібні ситуації приводять до необхідності систематизації найважливіших судових рішень. У США судову нормо-творчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди і податковий суд США.

3. Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела податкового права не завжди однозначне. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і до системи законодавства міжнародні договори включаються нарівні з законами США. Це зумовлює проблеми як забезпечення правового регулювання таких норм, так і системи гарантій їх забезпечення.

4. Правова доктрина притаманна для мусульманських країн, де вона як одне з важливих джерел шаріату заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини.

5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядають як похідні від нормативного акту.

Податкове законодавство

Податкове законодавство, як форма реалізації податкового права, містить досить широке коло нормативних актів, які регулюють оподаткування.

Основу податкового законодавства повинні становити тільки закони і найважливіші підзаконні акти (у більшості випадків — прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 — на початку 1993 року). Іншими словами, це нормативні акти, що встановлюють основні права й обов'язки платників, механізм дії окремого податкового важеля. С. Г. Пепєляєв вважає, що податкове законодавство містить тільки закони і рішення органів влади, які видають на основі Конституції.

Термін «законодавство» широко використовують у правовій системі переважно в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певних галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, п. 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: одні мають на увазі лише закони; інші, насамперед кодифіковані, до поняття «законодавство» включають як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках — також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Частиною національного законодавства відповідно до ст. 9 Конституції України є також чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України.

Отже, термін «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

Законодавчі акти, що є основою податкового законодавства, складають певну систему.

1. Загальні не фінансові закони — конституційні закони або закони, що належать до інших галузей права, які містять податкові норми.

Найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування тощо). В деяких випадках приймають спеціальні конституційні й органічні закони — Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 року; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії в сфері податків; Органічний закон 1979 року про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питан-ням. Законодавчі акти інших галузей права в основному стосуються деяких аспектів податкових платежів або додаткових ознак, які характеризують податковий механізм. Найчастіше таким чином регулюються пільги, надані платникам(акти, що характеризують режим іноземного інвестування вільних економічних зон, статус ветеранів Великої Вітчизняної війни тощо).

2. Загальні фінансові закони — це в основному бюджетні закони. Причому це і фундаментальні бюджетні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце податкових надходжень у доходах держави, і поточні бюджетні закони, якими щороку затверджується фінансовий план. Багато законів про державний бюджет України на рік більш ніж наполовину складають податкові норми.

3. Загальні податкові закони — законодавчі акти, які містять положення, що регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. У цих актах не деталізуються конкретні види податків. До загальних податкових законів в основному належать податкові кодекси, що поєднують матеріальні та процесуальні сторони податкової системи, а також основні закони загального характеру (закони України «Про Державну податкову службу в Україні» та «Про систему оподаткування»).

4. Спеціальні податкові закони — законодавчі акти, що регулюють окремі групи чи види податків. До них належать закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення і сплати.

У деяких працях виділяють специфічні риси, притаманні податковим законам:

а) персоніфікований характер, за якого механізм регулювання спрямований на певну групу платників;

б) терміновий характер, що означає дію його в часі протягом певного обмеженого періоду, оскільки основні елементи податкового механізму (платник, об'єкт, ставки) змінюються досить часто;

в) характер податкових законів, оснований на презумпції винності платника. Крім того, громіздкість податкового законодавства, роль податкових органів, які є арбітрами у спірних питаннях і ставлять платника в положення залежного.

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які відповідно до законодавчих актів, покладено обов’язок сплачувати податки і обов’язкові платежі. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України (ст. 2 Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування № 77/97 від 18 лютого 1997 р.).

Об’єктами оподаткування є доходи, додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані:

1) сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни;

2) вести бухгалтерських облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

3) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до Законів України декларації, бухгалтерську звітність та інші документи, відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів);

4) допускати посадових осіб державних податкових органів для перевірок, обчислення і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) мають право:

1) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їхніх посадових осіб;

2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, здійснених державними податковими органами;

3) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування у порядку, встановленому законами України.

Облік платників податків і зборів здійснюється податковими органами та іншими державними органами відповідно до законодавства України. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків і зборів (обов’язкових платежів) лише за умови пред’явлення ними документів, що підтверджують взяття їх на облік у державному податковому органі, і у триденний термін повідомляють про це державний податковий орган.