Тема 1. Загальні поняття про лікарський контроль (лекція 1 год, самостійна робота 2 год)

Спортивна медицина як складова частина системи охоро­ни здоров'я. Основні напрями спортивної медицини. Лікарсь­кий контроль як клінічна дисципліна. Цілі та завдання лікар­сько-фізкультурної служби. Форми роботи з лікарського кон­тролю. Система організації лікарсько-фізкультурної служби. Лікарсько-фізкультурний диспансер.

Лікарсько-фізкультурна служба і, зокрема, лікарський контроль ма­ють такі цілі:

1) медичне забезпечення високих спортивних досягнень, оздоровчої фізичної культури, а також організації та проведення віднов­ній лікувальних заходів;

2) збереження здоров'я спортсменів та підви­щення їх спортивної майстерності в умовах максимальних і надмаксимальних навантажень, всебічне сприяння ефективності фізичної культури як засобу зміцнення здоров'я населення.

Головні завдання лікарсько-фізкультурної служби:

1) визначення ста­ну та рівня здоров'я, а також відповідності фізичних навантажень функ­ціональним можливостям організму на різних етапах тренувального про­цесу;

2) надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги у разі виявлення відхилень у стані здоров'я, що пов'язані із заняттям спортом;

3) участь в управлінні тренувальним процесом;

4) санітарно-гігієнічне та медичне забезпечення спортивно-масових заходів і навчально-трену­вальних зборів;

5) проведення відновного лікування спортсменів після захворювання і травм;

6) координація діяльності відділень і кабінетів реабілітації лікувально-профілактичних закладів.

Робота з лікарського контролю має такі форми:

1. Поглиблені лікарські обстеження контингентів населення, котрі зай­маються фізичною культурою та спортом.

2. Диспансеризація спортсменів.

3. Визначення рівня та резерву здоров'я, адаптаційного потенціалу організму з метою прогнозування стану здоров'я.

4. Консультація лікаря з питань фізкультури і спорту.

5. Медичне забезпечення спортивно-масових заходів та навчально-тренувальних зборів.

6. Профілактика спортивного травматизму і патологічного стану, що виникає внаслідок нераціональних занять фізичною культурою та спортом.

7. Організація та проведення заходів щодо відновлення спортивної працездатності після змагань, важких тренувальних навантажень, реабі­літація спортсменів після травм і захворювань.

8. Лікарсько-педагогічний контроль у процесі навчально-тренувальних занять у групах фізкультури оздоровчого напряму, а також фізкультур­них занять за державними програмами у дитячих дошкільних установах, загальноосвітніх школах, СПТУ, ліцеях, середніх і вищих навчаль­них закладах.

9. Складання та проведення індивідуальних оздоровчих програм, аналіз їх ефективності.

10. Проведення відновного лікування (реабілітації) спортсменів.

11. Наукові дослідження в галузі медико-біологічних проблем фізич­ної культури і спорту.

12. Підвищення кваліфікації медичного персоналу з питань спортив­ної медицини.

13. Пропаганда оздоровчого впливу фізичної культури, здорового спо­собу життя серед населення, санітарно-освітня робота серед фізкультур­ників і спортсменів.

14. Аналіз захворювань, травматичних ушкоджень та нещасних ви­падків, а також випадків смерті під час занять спортом і фізкультурою, розробка рекомендацій щодо їх профілактики.

15. Вивчення ефективності засобів і методів лікування, що застосовує­ться з метою оздоровлення та реабілітації.

16. Надання методичної, консультаційної та практичної допомоги питань СМ, реабілітації та оздоровлення Іншим лікувально-профілактич­ним закладам і організаціям.

17. Забезпечення координації діяльності та послідовності в роботі з різними організаціями, відомствами та закладами охорони здоров'я (спорткомітети, спортивні клуби, профспілкові організації, фонди мило­сердя і здоров'я, асоціації та федерації з видів спорту).

18. Упровадження нових методів І методик для оцінки рівня здоров'я, функціонального та фізичного стану.

19. Підготовка інструктивних матеріалів щодо діяльності служби.

20. Організація і проведення семінарів, конференцій, нарад з питань СМ, реабілітації та оздоровлення населення.

21. Вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду роботи.

Створена в Україні система організації медичного забезпечення осіб, які займаються фізичною культурою і спортом, передбачає лікарський контроль фізкультурно-оздоровчої діяльності (у виробничій, навчально-виховній та соціально-побутовій сферах), а також занять у самодіяльно­му масовому спорті та спорті вищих досягнень. Це спортсмени, особи се­реднього і похилого віку, що займаються оздоровчою фізкультурою в групах здоров'я; діти дошкільних виховних закладів; учні середніх за­гальноосвітніх, професійних навчально-виховних закладів; студенти ви­щих навчальних закладів, а також інваліди (включаючи дітей з фізич­ними і розумовими вадами), що займаються фізичною культурою і спор­том, які є складовою частиною їх дозвілля, фізичної реабілітації та со­ціально-трудової адаптації.

Медичне забезпечення осіб, які займаються спортом і фізичною куль­турою, реабілітацію та оздоровлення здійснюють спеціалізовані лікуваль­но-профілактичні заклади, лікарсько-фізкультурні диспансери і під їх організаційно-методичним керівництвом - лікувально-профілактичні за­клади охорони здоров'я.

До складу лікарсько-фізкультурної служби входять: Київський дер­жавний центр спортивної медицини, обласні, міські, районні (міжрайонні) лікарсько-фізкультурні диспансери; відділення (кабінети) СМ та лікувальної фізкультури загальної лікувально-профілактичної мережі. Спеціалізовані медичні служби спортивних товариств, клубів, спортивних баз, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, училищ фізичної культури здійснюють свою роботу під організаційно-методичним керівництвом лікарсько-фіз­культурного диспансеру.

Медико-біологічне забезпечення та диспансеризація осіб, які займа­ються фізичною культурою та спортом, здійснюють у такому порядку:

1. Дітей дошкільного віку обстежують лікарі дитячих закладів (по­ліклінік).

2. Учнів загальноосвітніх шкіл, студентів вищих навчальних закладів, які займаються за державними програмами фізичного виховання, обсте­жують і раз протягом року лікарі, котрі обслуговують зазначені навчаль­ні заклади (на основі даних про стан здоров'я та фізичний розвиток їх розподіляють для занять фізичними вправами на медичні групи: основну, підготовчу, спеціальну).

3. Членів колективів фізкультури обстежують не рідше ніж 1 раз на рік лікарі зі СМ, які обслуговують ці колективи. Осіб, які обрали шлях спортивного вдосконалення, не розподіляють на медичні групи, їм дають індивідуальний висновок про допуск до занять у спортивних секціях.

4. Осіб, які займаються у госпрозрахункових секціях з видів спорту, оздоровчих кооперативах, професіональних спортивних клубах тощо, об­слуговують лікарсько-фізкультурні диспансери на госпрозрахунковій основі.

5. Особи середнього та похилого віку, які займаються фізичною куль­турою, можуть проходити медичне обстеження в поліклініках за місцем проживання.

6. Провідних спортсменів збірних команд, учнів дитячо-юнацьких спор­тивних шкіл, училищ олімпійського резерву, шкіл вищої спортивної май­стерності та ветеранів спорту мають обстежувати в лікарсько-фізкуль­турних диспансерах за територіальним принципом. Персональну відпо­відальність за допуск спортсмена до тренувань і змагань за станом здоров’я несе спортивний лікар.

Лікарсько-фізкультурний диспансер - це лікувально-профілактичний заклад, призначений для організаційно-методичного керівництва лікар­сько-фізкультурною службою в регіоні (області, місті, районі), медико-біологічного забезпечення збірних команд та їх резерву, медичного за­безпечення осіб, які займаються фізкультурою і спортом, оздоровлення населення. Керівництво лікарсько-фізкультурним диспансером і контроль за його діяльністю здійснюють органи управління охорони здоров'я за підпорядкованістю та Київський державний центр спортивної медицини. Загальне керівництво лікарсько-фізкультурними диспансерами здійснює Міністерство охорони здоров'я України. Діяльність диспансеру здійснює­ться в контакті з науково-дослідними інститутами, лікувально-профілак­тичними закладами, спортивними організаціями, асоціаціями і федера­ціями за видами спорту, комплексними науковими групами, кафедрами СМ та реабілітації медичних інститутів.

Залежно від потужності лікарсько-фізкультурний диспансер може мати такі підрозділи:

1) відділ (відділення, кабінет) СМ, медико-біологічного забезпечення збірних команд і резерву (країни, області, міста);

2. відділення (кабінет) СМ, медичного забезпечення тих, хто займається фізкультурою та спортом (у тому числі за державними програмами);

3. відділення діагностики і тестування, до якого входять: клініко-біохімічна лабораторія, кабінет функціональної діагностики, кабінет лікарів за фахом (отоларинголога, офтальмолога, травматолога-ортопеда, хірурга, невропатолога, акушера-гінеколога, стоматолога та ін.);

4. відділення реабілітації, до якого входять: кабінет лікувальної фізкультури, кабінет масажу і фізіотерапії, кабінет мануальної та голкорефлексотерапії та ін.;

5. організаційно-методичний кабінет, до складу якого входять статисти­ки;

6. адміністративно-господарська частина.

Література [1,3,4,9]