4. Музика, живопис та архітектура

Активно розвивається МУЗИКА. Як і раніше, у кінці 18 – на початку 19 століття побутують землеробські пісні календарного циклу, колядки, веснянки, колискові, весільні.

Широкою популярністю користувались пісні-романси “Їхав козак за Дунай”. “Віють вітри”, “Сонце низенько”, а також “Думи мої, думи” і “Заповіт” на слова Т.Шевченка.

З народного середовища висувались талановиті співаки-кобзарі: Остап Вересай, Гнат Гончаренко, Михайло Кравченко, Андрій Шут та інші.

Поширюється сімейне музикування, молодіжний розважальний спів. Діють церковні хори. У навчальних закладах вивчаються ноти і теорія музики.

За жанром пісні були різні: ліричні, жартівливі, романси. Виконувались соло, дуетом, хором. Акомпанемент – бандура, скрипка, гітара, фортепіано. Це, як правило, були авторські твори, які згодом ставали народними.

Створювались самодіяльні колективи, які давали у містах концерти. Серед інтелігенції були поширені літературно-музичні вечори, благодійні концерти.

С.С.Гулак-Артемовський у 60-х роках створює першу українську оперу “Запорожець за Дунаєм”.

Перлиною вокальної класики стали “Вечорниці” П.І.Нищинського, що малюють широку картину народного життя.

Відома і опера М.Аркаса “Катерина” за поемою Т.Шевченка.

Записував і обробляв народні пісні М.Лисенко. Він же створював власні музичні композиції. До віршів Т.Шевченка він написав близько 80 музичних творів. Музику створював також до творів І.Франка, Олександра Олеся, Лесі Українки, Б.Грінченка. Йому належать опери “Різдвяна ніч”, “Тарас Бульба”, опера-хвилинка “Сафо” (незакінчена) інші. Писав опери для дітей.

У 1904р. він заснував у Києві музично-драматичну школу.

Після М.Лисенка творять два великі композитори – Кирило Стеценко і Микола Леонтович. Вони залишили ряд обробок народних пісень, музику на слова відомих письменників тощо. У Галичині – Станіслав Людкевич

20 століття дало світові таких відомих оперних співаків, як Соломія Крушельницька і Олександр Мишута.

Значний крок уперед зробило і ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО.яке мало вплив на Московщину.

Відомі художники: Антін Лосенко(історичні картини), Дмитро Левицький(портретист), Володимир Боровиковський (портретист, іконописець), Т.Шевченко (зарисовки пам’яток мистецької старовини, портрети, повчально-проповідницькі ілюстрації), Кость Трутовський (картини з життя народу), Микола Ге (картини релігійної тематики), Ілля Рєпін (жанрові та історичні картин, кілька етюди з українською тематикою), Микола Пимоненка(заснував малярську школу у Києві) і Сергія Васильківського. (пейзажист).

Діють рисувальні школи у Одесі і Харкові.

Для розвитку малярства необхідні були мистецькі виставки. Перша виставка була проведена у 1903р.у Полтаві. Такі ж виставки були пізніше організовані у Чернівцях, Харкові, Києві та інших містах.

У АРХІТЕКТУРІ 19 століття відбувається відродження національного стилю. Цей стиль ще називають “давньоруський”. У цьому стилі ряд церков і світських будівель створив Василь Нагірний.

Особливою популярністю національні стилі не користувалися. Це змусило архітекторів шукати нові стилі. До того часу будинки проектувалися у всіх можливих стилях. Це була доба еклектизму. Вона панувала до кінця 19 століття.

У кінці 19 століття постав новий стиль – сецесія (перенесення пливкої декоративної лінії на цілісність будинків), за ним – модерн, а потім – конструктивізм (сувора ужитковість)

У 20 столітті відбувається націоналізація архітектури. Вона пішла двома шляхами: І-й – спроба перенести в сучасну архітектуру елементи “українського бароко”, ІІ-й – пересадження народної архітектури (сільське дерево) у міський камінь і бетон.

Талановиті архітектори: Василь Кричевський, Сергій Тимошенко, Євген Нагірний.

Розвивається палацово-паркова архітектура. Були створені палац Кирила Розумовського у Батурині, маєток Павла Галагана на Чернігівщині, дендропарк “Софіївка” в Умані.

Відомі скульптори: П.Забіла (автор пам’ятника М.Гоголю у Ніжині), А.Попель та М.Паращук (співавтори пам’ятника А.Міцкевичу у Львові), Л.Позен (автор пам’ятників М.Гоголю та І. Котляревському у Полтаві).