4. Мова і література 18-20 століття

Упродовж ІІ половини 18 століття письменники-українці збагатили плодами свого таланту російську літературу. Українська мова живе лише в устах селян. У таку пору з’являється І.Котляревський – зачинатель СУЛМ, автор “Енеїди” і “Наталки Полтавки”.

Слідом за ним з’являються твори Є.Гребінки, С.Гулака-Артемовського, Г.Квітки-Основ’яненка. Письменники а сторінках своїх творів виводять образ українського села, пишуть про його проблеми: неграмотність, бідність, глибоку прірву між панами і простолюдинами.

На західній Україні працюють М.Шашкевич, М.Устиянович.

Основоположником СУЛМ став Т.Шевченко. Він оживив літературу, повернув народній мові її права. Його творчість розбудила живий рух серед українців. Послідовниками Шевченка стали: П.Куліш, Марко Вовчок, Ганна Барвінок, Олекса Стороженко, Л.Глібов, С.Руданський та інші.

У ІІ половині 19 століття відбувається новий виток розвитку реалізму. Письменники звертаються до проблем інтелігенції та робітничого класу. Головними героями стають борці за свободу, бунтарі, месники і палії, а не нещасні кріпаки, які гинуть з розпуки. Інтелігенція стає на боротьбу, вона готова на самопожертву заради народу.

У цей період творили такі митці: І.Нечуй-Левицький, Старицький, Олена Пчілка, Панас Мирний, О.Кобилянська, І.Франко та інші.

У 20столітті великої популярності набув жанр новели. Виникли нові течії – модернізм, символізм, експресіонізм, імпресіонізм та інші. З’явився жанр політичної сатири. Письменники звертаються до філософських проблем.

В цей час пишуть Олександр Олесь, П.Тичина, М.Рильський, О.Теліга, О.Ольжич та інші.

На жаль, більшовизм не дав нашій літературі можливості вільно розвиватися. Потенціал наших письменників був настільки великий, що в короткому часі наша література могла б стати найсильнішою літературою в світі. Тоталітарна система знищила цвіт української нації.

4. Розвиток театрального мистецтва і драматургії.

Українська література дала поштовх розвитку ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА. Центрами театрального життя в Україні в цей період стали Харків і Полтава. Це був новий театр за європейськими зразками, але він не був український. У Харкові відбувались російські вистави, у Кам’янці-Подільському – польські.

У 1815р. у Полтаві було засновано аматорський театр, а його директором став І.Котляревський.

У кінці 20-х років директором харківського театру стає Г.Квітка-Основ’яненко. І хоч театр ставив російські п’єси, особливу популярність здобули тут вистави за творами Г.Квітки-Основ’яненка та І.Котляревського.

Розвиток театру на Україні сповільнювали царські укази і заборони.

19 століття створило усі передумови для виникнення нового театру – театру корифеїв. Його підвалини заклав М.Кропивницький, який створив трупу акторів і особливу увагу приділив режисурі. Він створив колектив, де кожен зберігав себе як особистість і в той же час своєю грою доповнював гру інших акторів.

М.Кропивницький сам шукав і вчив своїх акторів: М.Заньковецьку, П.Саксаганського, М.Садовську і М.Садовського та інших. Він вчив їх проникати у внутрішній світ своїх героїв, перевтілюватись у них.

Репертуар театру був невеликий (“Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник” І.Котляревського, “Сватання на Гончарівці”, “Шельменко-денщик” Г.Квітки-Основ’яненка та “Назар Стодоля” Т.Шевченка). І тому нові п’єси пишуть актори театру корифеїв (М.Старицький, І.Карпенко-Карий, М.Кропивницький).

У 1881р. театру дозволили ставити п’єси українською мовою. А у 1885р. трупа розділилась на дві частини, кожна з яких почала свій власний шлях.

Наш театр був настільки популярний, що конкурував з імператорським театром у Петербурзі..

Невдовзі кількість мандрівних театрів на Україні збільшується. У 1890р. їх уже понад 30. Деякі з них виїжджали і за межі України – у Московщину, Білорусь, Францію тощо.

На новий шлях український театр вступив у 1917р. Виникають нові театральні дружини з новим репертуаром. Головними діячами нового театру стали Лесь Курбас і Олекса Загаров.

Лесь Курбас заснував “Молодий театр” (згодом назвав “Березіль”) у Харкові.

Популярним був також галицький театр Бачинського, який ставив п’єси, перекладені з інших мов, а також п’єси молодих українських драматургів.

У 1918р. у Тернополі виникає “Український театр”, де душею товариства були Амвросій Бучма та Володимир Калин. Театр ставив оновлені п’єси українських митців, давав безкоштовні п’єси для війська, на користь Червоного Хреста тощо.

Важливу роль у розвитку театральної справи зіграв театр “Бесіда” у Львові. Його прославив артист О.Загаров.

У 20 столітті театр одержав нові можливості. Уже дозволено було ставити історичні п’єси, драми, перекладені з інших мов. Драми Лесі Українки, О.Олеся, Г.Хоткевича, А.Крушельницького порушували філософські і політичні проблеми.