2.4. Загальна характеристика соціально- економічного розвитку країн з перехідною економікою

До країн з перехідною економікою належить більшість колишніх соціалістичних країн, що здійснюють перехід від соціалістичних до ринкових методів господарювання. Це колишні союзні республіки j СРСР: Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Латвія, Литва, Естонія, Грузія, Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменистан, Таджикистан; колишні соціалістичні країни Централь­ної та Східної Європи: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Руму- j нія, Болгарія, Сербія і Чорногорія, Хорватія, Словенія, Боснія і Гер­цеговина, Македонія, Албанія; азійські країни: Китай, Монголія та В'єтнам. Країни з перехідною економікою також називають транзи-j тивними перехідними економіками, або емерджентними (англ. emergence і виникнення, поява нового) країнами, де з'являються ознаки, не притаманні їх попередньому стану.

Перехідна економіка означає трансформацію централізованої неринкової моделі економічного розвитку з жорсткими командно- адміністративними методами управління в економіці, в якій ринковий механізм функціонування поєднується з методами державного регу-

лювання. Перехідні економіки як регіон світової економіки мають за мету визначення свого місця і функцій у міжнародній економіці, зо­крема в інтенсивних процесах глобалізації та інтернаціоналізації, що розгортаються у світі.

Країни з перехідною економікою є неоднорідними за своїм соціально-економічним розвитком (рівнем технології, структурою економіки, рівнем життя населення) та політичними уподобаннями. Реформування економіки на ринкових засадах стимулює постсоці- алістичні країни до економічної інтеграції, що все більше набуває глобального характеру. Проте вектори інтеграції в різних країнах не­однакові. Усі європейські держави перехідної економіки (крім Росії) стратегічною метою вважають вступ до ЄС. У Центральній Європі в 1992 р. була підписана Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю. її підписали Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина («Вишеградська четвірка»); згодом до них приєдналися Румунія і Болгарія. Ця організація стала проміжною моделлю, яка полегши­ла вступ цієї групи країн до ЄС. Ще в 1989 р. ЄС розробив програ­му PHARE (економічна допомога реформуванню) для Польщі і Угор­щини; згодом вона поширилася на Чехію і Словаччину. Нині ці країни вже є членами ЄС.

На теренах колишнього СРСР у 1991 р. утворилася Співдружність Незалежних Держав (СНД'), яка поєднала 12 з 15 колишніх радян­ських республік (Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Казах­стан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменистан, Узбе­кистан та Україну). Головною метою СНД передбачалося співробіт­ництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та куль­турній сферах для всебічного і збалансованого економічного та со­ціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має пере­творитися на Економічний союз, угоду про його створення підписано в 1993 p., але до реалізації цієї мети ще далеко. Для успішної інтегра­ції на просторі СНД є чимало об'єктивних умов. На початку 90-х років ще зберігалися виробничі зв'язки між підприємствами колиш­ніх республік СРСР. Тривалий процес територіального поділу праці в межах Союзу утворив механізм доповнення, кооперації між еконо­міками союзних республік.

Необхідно було пристосувати цей механізм до нових Ща пов'язаних 3 переходом ДО ринкової економіки. До ТОГО Ж відсутність мовного бар'єру, культурні, навіть родинні зв'язки сприяли, здавав ся б, успішному розвитку інтеграції. Однак насправді цей процес Ц з великими труднощами. Метою задекларованого Економічного со­юзу є стабільний розвиток економіки країн-членів, утворення спіль­ного економічного простору, спільне здійснення економічних про­ектів, розв'язання екологічних проблем. Функціонування Економіч- ного союзу означало б вільний рух товарів, послуг, капіталів та робо-| чої сили між країнами СНД.

Передбачається здійснення узгодженої політики у сферах грошово- кредитних відносин, бюджету, цін і оподаткування, митних тарифів.! Зараз економічна інтеграція в СНД по суті перебує на стадії зони преференційної торгівлі. Тому шлях до Економічного союзу пролягає! через проміжні стадії: зону вільної торгівлі —митний союз —спільний! ринок товарів, послуг, капіталів та робочої сили — валютний союз.! У 1994 р. було підписано Договір про утворення зони вільної торгів­лі. Він передбачає поступове скорочення митних зборів і утворення в майбутньому міждержавної економічної ради. Було підписано низ-! ку документів, які конкретизували цілі Економічного союзу і розроб» ляли механізм його дії в різних сферах. Проте багато з важливих] рішень про зміцнення інтеграційного процесу в межах СНД залиша­ються тільки на папері.

Країни з перехідною економікою входять також до деяких еконо­мічних організацій Азійсько-Тихоокеанського регіону. Так, членами Азійсько-Тихоокеанського співробітництва (АТЕС) є Китай і Росія.' В Організацію економічного співробітництва (ОЕС) Азербайджан,! Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан вхо­дять спільно з Афганістаном, Іраном, Пакистаном та Туреччиною.] Основними напрямами співробітництва країн-членів цієї органі-і зації, яка утворилася ще в 1985 р., є: промислове і технічне співро­бітництво; енергетика; сільське господарство; транспорт і комунікації; навколишнє середовище і охорона здоров'я; освіта, наука та культура; боротьба з наркоманією. В'єтнам і Монголія входять до Азійської організації з питань продуктивності (АОП). В'єтнам є також членом Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).