Породження і сприйняття мовлення

Академік Л. В. Щерба звертав увагу на те, що у мов­ній діяльності ми маємо справу з зовсім різними, хоч і тісно пов'язаними між собою речами. З одного боку, ма­ємо факти говоріння, озвучення наших думок, почуттів, побажань тощо, а з другого, – факти розуміння вимовленого. "Саме разом узяті ці процеси утворюють єдиний процес спілкування, останній є спочатку відцентровим, він починається в головному мозку мовця, продовжується у його периферійних органах мовлення, переходить у повітряне середовище у вигляді коливального руху, що діє на органи слуху співрозмовника, де виникає вже доцентровий процес, який завер­шується знову ж таки в головному мозку, тільки слуха­ючого". Хоч процеси говоріння і розуміння самі по собі е чисто психофізіологічними, та вони набувають зна­чення лише за умов суспільного життя носіїв мови.

Дитина спочатку навчається розуміти чуже мовлення ї лише по тому починає говорити. Звичайно говоріння і розуміння – це не чисто послідовні процеси, але для того, щоб заговорити; дитина повинна спочатку зіставити по­чуті мовні засоби вираження з конкретними враженнями від сприйняття навколишнього світу. Лише на базі нагро­мадження елементарних фактів такого зіставлення та їх аналізу в дитини виникає мовний досвід, і вона починає розуміти мовлення оточуючих її осіб, що зумовлює мож­ливість самого процесу говоріння.

У сучасній психолінгвістиці породженням мов­лення називають сукупність процесів переходу від мовленевого наміру (мовленевої інтенції) до звукового чи писемного тексту, доступного для сприйняття. Серед американських психолінгвістів побутували погляди, згід­но яких процеси породження мовлення – це результат емпіричної організації мовленнєвих реакцій або ж запов­нення такими реакціями вродженої багаторівневої пси­хофізіологічної системи. Н. Хомський вважає, що пород­ження мовлення – це послідовна реалізація семантичних граматичних та прагматичних правил, які формуються у мовця на базі вроджених пізнавальних структур.

Європейські психолінгвісти пов'язують породження мовлення з процесом діяльності, отже, вони передбача­ють існування етапів орієнтування планування, реаліза­ції плану та контролю за його виконанням. У такому розумінні породження мовлення є послідовною ієрар­хічною системою різних процесів. Європейських психо­лінгвістів відрізняє від американських визнання обо­в'язкової умотивованості і цілеспрямованості процесу породження мовлення та евристичний його характер (мовець за умови усвідомлення мети може довільно (свідомо чи несвідомо) обирати оптимальний спосіб досягнення мети).

Ще Л. С. Виготський проаналізував фази породжен­ня мовлення, які об'єднують "дограматичний" етап внут­рішнього програмування висловлення і етап мовного оформлення висловлення, який здійснюється за допо­могою імовірнісного механізму вибору слів та механізму граматичного конструювання. Процеси породження мов­лення не обмежуються рамками окремих висловлень, а охоплюють цілий текст. У мовах різної граматичної структури процеси породження мовлення не повторю­ються механічно, так, наприклад, в ізолюючих мовах практично відсутній механізм граматичного констру­ювання.

Своєрідне розуміння терміну "породження мовлен­ня" існує в експериментальній фонетиці. Зрозуміло, що тут він означає утворення звукових послідовностей, які є формою вираження значущих величин мови. Фонетисти-експериментатори розрізняють у процесі породження мовлення одиниці різного рівня – склад, фонетичне сло­во, синтагму. Сукупність правил породження мовлення певною мовою називається артикуляційною базою цієї мови.

Терміну "породження мовлення" в експерименталь­ній фонетиці протистоїть – "сприйняття мовлення" (сукупність механізмів, які забезпечують перехід від фо­нетичного опису звучання до його інтерпретації як пев­ної одиниці мовної системи). Фонетисти відзначають, що розподіл інформації про певну одиницю мови не збігається з тим, що передбачено правилами парадиг­матичного протиставлення цих одиниць.

У психофізіології та фізіології мовлення "сприйнят­тям мовлення" називають процеси обробки мовленнєвого сигналу від первісного слухового аналізу до фонетичної інтерпретації. Але найчастіше цей термін вживають у психолінгвістиці, називаючи ним систему процесів ін­формаційної обробки тексту, що ведуть до його розу­міння. Найменшою одиницею сприйняття мовлення тут вважають слово. Але при сприйнятті графічного тексту оперативною одиницею може бути словосполучення, висловлення, абзаци.

Сприйняття мовлення завершується відтворенням об­разу змісту тексту, що залежить не лише від об'єктивної характеристики останнього, а й від психіки сприйма­ючого. Лише частково процеси сприйняття мовлення відбуваються на рівні свідомого контролю. Так, поміче­но, що усвідомленню недоступні процеси вибору і син­тезування опорних елементів при перегляді графічного тексту.