Структура темпераменту в теорії в.М. Русалова)
Найбільш теоретично пропрацювала з сучасних концепцій представляється вчення про темперамент, що розвивається школою В.М. Русалова (8, 16, 17, 18). Згідно цьому ученню, темперамент – психосоціобіологічна категорія, одне з незалежних базових утворень психіки що визначає все багатство змістовних характеристик людини. Темперамент, проте, не співпадає з індивідуальністю і особою в цілому, оскільки остання складає сукупність всіх форм соціальних зв'язків і відносин людини. Він формується під впливом загальної конституції в процесі тих конкретних деятельностей, в які людина включена з самого дитинства. І якщо раніше існуючі теорії темпераменту грунтувалися або на гуморальній детерміації (подібно до Гіппократа), або на соматичній (прив'язаною до особливостей будови тіла, як це робили Э. Кречмер, У. Шелдон, А.Ф. Лазурській), то в даний час частіше говорять про психобіологічну детерміацію, оскільки темперамент задається властивостями нервової системи і виражається в психологічній зовнішності людини.
Від природи людина отримує норми реакції біохімічних, біомеханічних, нейрофізіологічних і інших властивостей, внаслідок чого у нього формується індивідуальний рівень обміну, м'язового розвитку і т.д. Ці властивості включаються у виконання різних видів діяльності – від смоктальних і хапальних рефлексів до гри, учення і т.д. У міру дозрівання людини, завдяки генетичній стійкості, у нього складається якась властива йому узагальнена швидкість, узагальнена пластичність, узагальнена емоційність і інші характеристики темпераменту. Ці характеристики не тільки офарблюють діяльність, але і задають межі, оберігають організм від надмірно великого або малого витрачання енергії, зберігаючи його здатність виживати. Таким чином, головне пристосовне завдання темпераменту полягає в енергетичному регулюванні.
Виходячи з цього розуміння суті темпераменту, зрозуміло, що до темпераментальным проявів можна віднести тільки ті психологічні властивості, які задовольняють наступним вимогам (17, 18, 19). Темперамент 1) відображає формальний аспект діяльності і не залежить від її мети, сенсу, мотиву; 2) характеризує індивідуально-типову міру енергетичної напруги і відношення до світу і собі; 3) універсальний і виявляється у всіх сферах життєдіяльності; 4) може виявлятися вже в дитинстві; 5) стійкий протягом тривалого періоду життя людини; 6) високо корелює з властивостями біологічних підсистем (нервовою, гуморальною, тілесною і т.д.); 7) передається по спадку.
В.М. Русалов при створенні своєї теорії темпераменту спирався на учення П.К. Анохина про акцептор дії (функціональній системі породження і корекції будь-якого поведінкового акту) і дані нейропсихофизиологии (17). Нові теоретичні уявлення дозволили трактувати темперамент як систему формальних поведінкових вимірювань, що відображають найбільш фундаментальні особливості різних блоків функціональної системи, як її розумів П.К. Анохин. Якщо розглядати всю людську життєдіяльність у вигляді континууму поведінкових актів, то кожний з них можна представити як структуру з чотирьох блоків: аферентного синтезу (збору сенсорної інформації по всіх каналах), програмування (ухвалення рішення), виконання і зворотного зв'язку. Оскільки темперамент і є результат системного узагальнення біологічних властивостей (про що детально мовилося в спеціальній теорії індивідуальності), то повинна існувати відповідність між блоками теорії функціональних систем і формальними аспектами поведінки людини, тобто складовими темпераменту.
В.М. Русалов наполягає на тому, що взаємодія з світом наочним (суб’єкт-об’єктне) і миром соціальними (суб’єкт-суб’єктне) володіють абсолютно різним сенсом і змістом, у зв'язку з чим ці аспекти людської активності можуть мати і різні формально-динамічні характеристики. Тому чотирьом блокам П.К. Анохина пропонується ставити у відповідність не чотири, а вісім блоків, створюючих структуру темпераменту (17, 18).
У узагальненому вигляді вчення про темперамент представлене в таблиці 8.
Охарактеризуємо стисло середній рядок таблиці. Перший блок (аферентний синтез) описує ступінь напруженості взаємодії організму з середовищем. Другою відображає ступінь трудності перемикання з одних програм поведінки на інші. Третій показує ступінь швидкості виконання тієї або іншої програми поведінки. Четвертий блок відображає зворотний зв'язок – чутливість до можливого неспівпадання реального результату дії з тим, який передбачався (акцептором).
Про що говорять відповідні шкали темпераменту? Наочна эргичностъ характеризує бажання розумової і фізичної напруги, надлишок або недолік сил.
Соціальна эргичностъ визначає відвертість для спілкування, широту контактів, легкість у встановленні зв'язків. Наочна пластичність означає в'язкість або гнучкість мислення, здатність перемикатися з одного виду діяльності на іншій, прагнення до різноманітності. Соціальна пластичність – це стриманість або расторможенность в спілкуванні, широта соціальних програм, природність взаємодії. Наочний темп – це швидкість моторний-рухових операцій. Соціальний темп – речедвигательная активність, здатність вербализации.
Наочна емоційність – це міра чутливості до розбіжності реального результату і бажаного. Висока чутливість до неспівпадання виражається в переважанні негативних емоцій, а низька чутливість – у присутності позитивних емоційних переживань. Соціальна емоційність характеризує відчуття упевненості в процесі спілкування, емоційну сензитивность, міру тривоги з приводу невдач в спілкуванні.
Пронумеровані блоки позначають якості темпераменту, що виявляються у сфері наочної і комунікативної діяльності. Дана концепція детально розроблена і має в своєму розпорядженні діагностичний метод – опитувальника структури темпераменту (ОСТ) (18).
Дослідження внеску середовища і спадковості в темперамент виявило сильний материнський вплив на такі його характеристики, як екстраверсія, невротизм і психотизм, тобто найбільш істотне в структурі особи (орієнтованість на зовнішній або внутрішній світ, рівень тривожності і психічного здоров'я) в основному переходить до дитини будь-якої підлоги від матері. Але статеві відмінності все ж таки існують: такі особливості, як м'якість-жорсткість, сексуальна задоволеність, успадковуються жінками частіше, ніж чоловіками. Тобто дівчатка більше схожі на своїх матерів за цими ознаками, чим хлопчики, хоч і ті та інші по темпераменту ближче до матері чим до батька (15).