1.4. Проблема встановлення нижньої межі Ґрунтового профілю

Одним із складних завдань ґрунтознавства є розуміння характеру системної організації ґрунту, яка визначає виконання ним багатьох екологічних функцій. Завдання це не просте, оскільки не має ще єдиного трактування багатьох вихідних понять. Так, не має єдиної думки щодо того, що вважати ґрунтом, де його нижня межа і які параметри визначають його поліфункціональність.

Твердження, що ґрунти формуються із гірських порід, не викликає сумніву. Однак виникають питання: що вважати ґрунтом, а що - гірською породою? де нижня границя ґрунтового профілю?

Відповісти на поставлені питання намагались Н. А. Богословський, В. В. Докучаєв, К. Д. Глінка, П. А. Костичев, П. С. Коссович, Г. М. Висоцький, С. А. Захаров, Б. Г. Розанов і інші. Проте вони не дали однозначних відповідей, оскільки по-різному вирішували дані проблеми.

Найбільш детально дана проблема розглянута в працях П. Н. Чижикова. Аналізуючи ознаки ґрунту (гумусованість, будову, потужність, хімічний склад, фізичні властивості, новоутворення, структуру і інші), вчений приходить до висновку, що ознак, які властиві лише ґрунтам, небагато. Серед них він виділяє п'ять ознак, за допомогою яких можна відрізнити ґрунт від материнської породи - це походження ґрунту, його будова, розташування горизонтів паралельно до поверхні землі, потужність профілю і особливий характер біологічних, фізико-хімічних і хімічних процесів, що протікають у ґрунті. Всі інші ознаки ґрунту в більшій чи меншій мірі вираженості зустрічаються і в материнських породах.

Для визначення нижньої границі ґрунту вчений використовує лише дві ознаки - будову профілю і процеси, що протікають у ньому.

На думку Є. М. Самойлової, ґрунт закінчується там, де закінчується дія рослинних і тваринних організмів на гірську породу. Якщо ґрунти формуються на щільних гірських породах, то визначити глибину їхньої дії нескладно, якщо ґрунти формуються на пухких породах і корі вивітрювання, то це практично неможливо.

В. А. Ковда зазначає, що ґрунт володіє рядом специфічних якостей і властивостей, більша частина яких відсутня або слабовиражена в гірських породах. До найбільш важливих загальних ознак ґрунтів, які відрізняють їх від гірських порід, він відносить: неоднорідність ґрунту по вертикалі, однотипність ґрунту в межах однакових форм рельєфу, закономірний взаємозв'язок ґрунтів і середовища існування, специфічні фізичні, хімічні і біологічні властивості, які обумовлюють родючість ґрунтів, а також зміни ґрунту в часі.

Ґрунт відрізняється від гірських порід своєю неоднорідністю і наявністю різних фаз - твердої, рідкої, газоподібної і біогенної. Тверда фаза ґрунту складається з органічної та неорганічної (мінеральної) частин. Мінеральна частина за об'ємом займає до 60 % ґрунту, а за масою - до 90-97 % і більше. Тільки в торфових ґрунтах її кількість знижується до 10 % і нижче (1-2 % у сфагнових мохах).

Нижню межу ґрунтового тіла рекомендують проводити за глибиною, де припиняється надходження речовин із власне ґрунту у підґрунтя.