Поради батькам

. Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам'ятати такі правила.

1. Доручення для тривожної дитинимають відповідати віку. Склад­ні завдацня прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

2. Підтримуйте її, говоріть про свою впевненість у тому, що дити­на зможе виконати завдання.

3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важ­ливими є оптимістичні прогнози на завтра.

1. Не припускайте Ситуації змагання, публічного виступу дитини.

2. Дуже ефективними є вправи на релаксацію, психогімнастика.

6. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільник»! на за допомогою:

• малювання;

• лялькового, настільного театру;.

• ігрової терапії; музикотерапії;

• психологічних ігор;.

• фізичних вправ; етюдів; ,

• читання художньої літератури.

Завдання для батьків

1. Намалюйте на аркуші паперу те, чого ви боїтесь, що Вас - жить. Після виконання малюнку, порвіть його на дрібні шмато

викиньте, позбавтесь своїх переживань.

2. Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв; повіді: «Котигорошко», «Коза-дереза», «Котик і півник»,, О. Толстой «Пригоди Буратіно»; Дж. Родарі «Цибуліно»; С. Маршака, С. Михалкова та ін.)

3. Вправа «Закінчи речення». Я хочу... Я вмію... Я зможу...

4. Намалюйте себе у майбутньому (бажано, щоб зображення, радісним, позитивним). Потім розкажіть про себе у майбу му, якими будуть ваші досягнення, успіхи, про що ви мрі Домашнє завдання. Проведіть ці завдання з дитиною для

шення рівня тривожності та страхів.

ППЕРАКТИВНІ ДІТИ

Кожна дитина має свій темперамент, який характеризує де індивідуальність дитини, насамперед динаміку нервово-психі процесів і станів, їхньої інтенсивності, швидкості, ритму, три: та перебігу. Якщо взяти до уваги всі чотири типи темпераме найчастіше гіперактивність виявляють діти з холеричним темментом. Будуючи взаємини з цими дітьми, доводиться застосспеціальну тактику, яка враховувала б притаманну їм запалі

різкість, нестриманість. Це стосується насамперед ситуацій,перед дорослим виникає потреба зробити дитині-холерикові крне зауваження. Тут діяти слід надзвичайно обережно і йдумлЗагальною передумовою корекції гіперактивної поведінкиуважати спокійне, розмірене поводження вихователя, бать*дітьми. Адже діти схильні до наслідування. Якщо дорослий ві*чається метушливістю, імпульсивністю, подразливістю, його ді.вихованцям значною мірою також властиві ці якості, і навВоруч із урівноваженими, розсудливими дорослими зростають діти, дкі відзначаються спокійною, врівноваженою поведінкою.

У багатьох випадках гіперактивність є наслідком тривожності, щка., у свою чергу, може бути зумовлена дефіцитом батьківської лю­бові й піклування. Тому, коли дорослий так чи інакше цей дефіцит Ваповнює (зокрема, дає дитині можливість поділитись своїми турбо­тами й переживаннями), це заспокійливо впливає на неї.

Іншою важливою складовою диференційованого підходу до гі-Оерактивних учнів, вихованців є пробудження в них напруженого Інтересу до змісту занять. Якщо заняття, справа, якою займається дитина, нецікаві, дитина виконує те чи інше завдання примусово, То в неї виникає підвищена збудливість, а це, у свою чергу, призво­дить до порушення дисципліни.

Для подолання гіперактивності слід застосувати такі заходи, які допомогли б дитині усвідомити свою ваду — свою слабку саморегу­ляцію поведінки. Особливо ефективними є бесіди: у м'якій, тактов­ній формі дорослий пояснює дитині сутність недоліку, говорить про бажаність і можливість його подолання. У деяких випадках можна доповнити особистим проханням («Я впевнена, Сергійко, що ти на­вчишся поводитися стриманіше, спокійніше. Адже тине хочеш ме­не засмутити»). Обов'язковими є позитивне оцінювання, заохочен­ня найменших змін, проявів врівноваженості, підкріплення їх.

Непосидюща дитина — це не тільки постійний галас і метушня 8 домі, це й постійний страх за її життя і здоров'я. Немає такої щі­лини чи отвору, куди вона не сунула б носа чи пальця, немає забо­рон, яких вона не порушувала б.

Причиною такої нестриманості, як правило, є тимчасове пере­живання сили збудження нервової системи над силою гальмування. Цей дисбаланс компенсується у 10-14-річному віці, коли дитина вже здатна контролювати себе. Проте якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших, то­ді вона не стане використовувати цю здатність, тому що не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків гіперактивної дитини — не нав'язувати їй негативного ставлення до себе і світу. Чим можуть допомогти батьки та вихователі

1. Не варто сподіватись, що бурхлива фізична активність звільнить енергію малюка. Навпаки, коли він перевтомлений, то стає пе-резбудженим і ще менш керованим. Тому краще уникати ситу- . ацій, що перезбуджують дитину, а її енергію варто спрямовува­ти в необхідне русло.

2. Намагайтеся зайняти дитину тим, що її цікавить. Поки; вона за­хоплена улюбленими справами, ризик, що в неї виникнуть не­бажані імпульси, є мінімальним.

8. (^пробуйте запобігати порушенню ваших вимог, адже дотрима-тися їх вона ще не здатна, а чим більшим буде досвід «неслухня­ності» , тим глибшою стане переконаність дитини в тому, що во­на погана. 4. Для того щоб зупинити енергійну дитину, доцільно перевести її увагу на щось емоційно значуще для неї: «Ой, дивись!», «Я зга­дала!»

Агресія — це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх . прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама АГРЕ­СІЯ, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обу­рення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й ви-і словити протестні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчи-1 теля), у неї може виникати «безпредметна агресивність» — розпо­всюдження почуття злості на слабші та безпечні об'єкти — на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також мо­жуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажу­ють її, підвищують збудженість та імпульсивність. Чим можуть допомогти батьки

1. Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпе ки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням й повагою: д' поможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас. "

2. Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом! нею вдалу форму висловлювання претензій.

3. Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє ] дратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкі: яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчас¹

. помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принис' ти дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволеш

4. Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчит^- усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе св* мо обирати мирні форми боротьби і захисту.