Методика встановлення обмежень

1. Деколи батьки змушені встановлювати обмеження щодо дій Дітей. Водночас обмеження не повинні призводити до депривації по­треби, викликати в дитини почуття неповноцінності, незрілості

2. Передусім необхідно показати дитині, що батьки розуміють по­чуття дитини й важливість бажання для неї: «Я розумію твоє бажання це справді важливо для тебе, але...»

3. Далі батьки встановлюють обмеження, пояснюючи причину «Але цього робити не слід тому, що...»

4. Нарешті батьки пропонують дитині альтернативу, яка не пі изво-дить до небажаних наслідків і водночас дозволяє їй реалізувати . вою активність, задовольнити певні бажання. Важливо, щоб альтернаі ива зацікавила дитину й була певним замінником неадекватних дій.

5. Якщо й після цього дитина намагається вдаватись до дій, а.кі можуть зашкодити їй самій або оточенню, то дорослий дає їй право вибору: або вона припиняє свої дії, або... (тут батьки повинні перебра­ти умову, яка наисильніше впливає на дитину, відповідно до сімейних традицій, віку дитини, її психологічних особливостей).

Вади особистісного розвитку

Схильність до агресивності

Основи неадекватної поведінки закладаються в ранньому дитин­стві. Велике значення має те, як ставляться дорослі до дитини. У 3—4 ро­ки в «репертуарі» майже всіх дітей з'являються штурхани, «носаки» тощо. Це нормальне явище, таким чином дитина самостверджується, розвиває в собі здатність настояти на своєму, а це необхідно для ста­новлення особистості. Інша справа, якщо така поведінка стає для ди­тини нормою, якщо будь-який конфлікт вона вирішує тільки за допо­могою сили, спеціально робить іншому боляче, псує речі.

Що, ця дитина — зла? Ні! Як би не поводилася дитина, під її ма­скою завжди приховані глибока невпевненість, нещасна особистість. У неї єдине бажання — привернути до себе увагу. Такій дитині насам­перед бракує почуття гідності та самоповаги.

Наука єдина у своїй думці: агресія народжується від неповаги, недостатньої уваги до особистості.

АГРЕСИВНІ діти відрізняються конфліктністю, їх поведінка спрямована на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди іншій людині й супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті та ін.

Ознаки агресивності:

• впертість, прагнення заперечувати, відмовлятися;

• забіякуватість, дратівливість;

• напади гніву, вибухи злості, обурення;

• намагання образити, принизити;

• владність, наполягання на своєму;

• невміння зрозуміти інтереси іншого;

• самовпевненість, завищена самооцінка.

Причини агресивності

1. Реакція на приниження гідності дитини, підсміювання, знущання з неї.

2. Наслідок обмеження самостійності дитини, надмірної опіки, відкидання дорослими всілякої ініціативи малюка.

3. Яскраво виражена екстравертованість (спрямованість на спілку­вання з іншими).

4. Прояв Ешдового комплексу (переважне спрямування агресивнос­ті на дорослого, однієї з дитиною статі).

5. Прояв суперництва між дітьми в сім'ї з метою добитися переваги над братами чи сестрами.

6. Комплекс неповноцінності, намагання довести свою вищість.

7. Результат фрустрації — гнітючого переживання невдачі в задо­воленні потреб і досягненні цілей дитини.

Загальні рекомендації щодо послаблення агресивності

• Зверніться до психолога за порадою.

• У спілкуванні з агресивною дитиною треба виявляти стриманість, терпіння.

• Пам'ятайте! Тероризуючи інших, дитина страждає сама.

• Дайте зрозуміти дитині, що ви—її союзник.

Тактовно й послідовно навчайте дитину самоконтролю, внутріш­ньої зібраності, витриманості. Як це зробити — вам порадить психо­лог.

Виявлення нечесної поведінки Нечесна поведінка передбачає брехню, тобто свідоме утвер­дження людиною неправди, або заперечення того, що відповідає дійсності

Мотиви брехні:

• уникнення покарання;

• прагнення добитися чогось;

• самозахист або захист іншої людини;

• прагнення завоювати визнання та інтерес із боку інших;

• бажання не створювати незручної ситуації;

• уникання сорому;

• захист особистого життя і своєї власності;

• прагнення довести свою перевагу над тим, у чиїх руках влада;

• самоствердження.

Загальні рекомендації щодо спілкування з дитиною, схильною до поганої поведінки

1. Зверніться за порадою до психолога.

2. Дитині треба пояснювати, що вам приємно, коли вона говорить правду, а брехня вас засмучує.

3. Хваліть її, коли вона чесно зізналась у заподіяній шкоді.

4. Пом'якшуйте покарання в разі каяття й переживання дитиною провини чи сорому за навмисну брехню.

5. Запевняйте дитину, що чемні діти й хороші дорослі не обманюють, тому їм можна вірити. Вони поважають інших людей і не принижують себе брехнею.

Схильність до тривожності

Тривога — емоційний стан, який проявляється в ситуаціях невизначеності й небезпеки та проявляється в очікуванні не­сприятливого розвитку подій. Тривожність у дітей проявляється в емоційній вразливості, легкій спалахуваності емоцій, боязні спілкуватися з незнайомими людьми, плаксивості, нитті

Ознаки тривожності:

• підвищена збудливість, напруженість, скутість;

• страх перед усім новим, незнайомим, незвичайним;

• невпевненість, занижена самооцінка;

• очікування неприємностей, невдач, осуду старших;

• старанність, розвинуте почуття відповідальності;

• безініціативність, пасивність, боязкість;

• схильність краще пам'ятати погане, ніж хороше. Причини тривожності:

• меланхолійний темперамент, особливість нервової системи;

• компонент невротичного стану;

• загальне нервово-психічне виснаження;

• результат залякування дорослими з метою добитися послуху (за­бере міліціонер, якщо не будеш слухняним);

• побічний продукт багатої емоційної уяви дитини;

• природний страх перед новим, незвичайним, вияв інстинкту само­збереження;

• результат гіперсоціалізуючого виховання з надмірною кількістю заборон, правил, оцінок, вимог поєднується з комплексом провини за свою неспроможність бути на рівні жорстких соціальних стандартів;

• один із симптомів аутизму.