Можливості роботи з казкою

1. Використання казки як метафори. Тексти й образи казок викликають вільні асоціації, що стосуються особистого життя клієнта, потім ці метафори й асоціації можна обговорити.

2. Малювання за мотивами казки. У малюнку виявляються вільні асоціації, надалі можливий аналіз отриманого графічного матеріалу.

3. Обговорення поведінки й мотивів дії персонажа. Про­читання казки служить приводом для обговорення цінностей поведінки клієнта, виявляє його систему оцінок у категоріях «добре — погано».

4. Програвання епізодів казки. Можна здійснити постанов­ку казки групою дітей. Програючи ті або інші її епізоди, дати кожному учасникові можливість відчути емоційно значущі для себе ситуації і програти власні емоції.

Так само можна програти казку в піску або здійснити її по­становку за допомогою ляльок. Робота з ляльками допомагає дитині коректувати свої рухи й робити поведінку ляльки макси­мально виразною, дозволяє вдосконалювати й проявляти через неї ті емоції, які дитина зазвичай не демонструє.

5. Використання казки як притчі-моралі, що підказує клі­єнтові за допомогою метафори варіант вирішення проблеми.

Творча робота за мотивами казки Аналіз

Мета: усвідомлення, інтерпретація того, що стоїть за кожною казковою ситуацією, конструювання сюжету й поведінки героїв. Читачеві пропонують відповісти на запитання:

• Про що ця казка?

• Хто з героїв більше подобається і чому?

• Чому герой вчинив так чи інакше?

• Що сталося б із героями, якби вони не зробили тих вчин­ків, які описані в казці?

• Що було б якби в казці були тільки хороші або тільки погані герої?

Основне завдання: поставити питання так, щоб вони під­штовхували до роздуму. Цю форму роботи застосовують для дітей у віці від 5 років, для підлітків і дорослих.

Розповідь казки

Використання цього прийому сприяє розвитку фантазії, уяви.

Дитині або групі дітей пропонують розповісти казку від пер­шої або від третьої особи, можна від імені інших дійових осіб, що беруть (або не беруть участь) у казці.

Переписування казки

Переписувати і дописувати авторські й народні казки варто тоді, коли дитині підліткові або дорослому чимось не подоба­ється сюжет, поворот подій, кінець казки тощо. Ця робота дає важливий діагностичний матеріал. Переписуючи казку, допи­суючи свій кінець або вставляючи необхідні персонажі, учень сам вибирає найбільш відповідний його внутрішньому стану сюжет і знаходить той варіант вирішення ситуації, який дозво­ляє звільнитися йому від внутрішнього напруження — в цьому полягає психокорекційний сенс переписування казки.

Створення казки

У кожній чарівній казці є певна закономірність розвитку сюжету. Головний герой з'являється в сім'ї, росте, при певнихобставинах покидає будинок, відправляючись у подорож. Під час мандрів він набуває і втрачає друзів, долає перешкоди, бореться і перемагає зло, повертається додому, досягнувши мети.

Таким чином у казках описується не просто життя героя, а в образній формі розповідається про основні етапи становлення й розвитку особистості.

Додаток 8

ТОЛЕРАНТНІСТЬ

Заняття з елементами тренінгу

Підлітковий вік — найважливіший період у психо-соціаль-ному розвитку людини. Підліток — уже не дитина, але ще й не дорослий. Він активно включається в доросле життя, формує свою ідентичність, освоює різні соціальні ролі. Його глобаль­на життєва орієнтація залежить від того, як він ставитиметься до світу загалом, до себе й до інших у цьому світі.

Позиція терпимості й довіри — це основа для здійснення ви­бору майбутніх поколінь на користь світу, а не війни, мирного співіснування людства, а не конфліктів. Укорінення в школі духу толерантності, формування ставлення до неї як до най­важливішої цінності суспільства — значущий внесок шкільної освіти в розвиток культури миру на Землі.

Мета заняття: ознайомити учасників із поняттям «толерант­ність»; навчити конкретних прийомів, що дозволяють розвинути у себе якості толерантної особистості; стимулювати уяву для пошуків власного розуміння толерантності трьома способами:

• через «наукове визначення»;

• за допомогою експресивної форми;

• використовуючи асоціативний ряд.

Хід заняття

Інформаційне повідомлення

Мета: ознайомити учасників із відомими формулюваннями поняття «толерантність».

Час проведення: 10—15 хвилин.

Ведучий. Сьогодні ми з вами поговоримо про толерантність. У різних культурах розуміння толерантності неоднозначне й за­лежить від історичного досвіду народу:

• Про Петрика сказали: добре задачі розв'язує. Мишко вірша на­писав. Марійка й Наталя малюють — он які ж гарні малюнки показував учитель. Степан із дерева соловейка ножиком зробив... Василько — пустун великий: по трубі виліз і не побоявся пройти від краю до краю...

• А про Миколку що-небудь говорив учитель? — питає схвильо­вано мама.

• Про Миколку нічого не сказав учитель, — зітхнув батько.

• Не журіться, тату, — каже Миколка. — Завтра я вилізу на най­вище дерево...

Як Федько робив уроки

Не хочеться Федькові домашнє завдання виконувати. Прийде зі школи, покладе книжки, пообідає та іде гуляти до вечора. Увечері сяде, швиденько сяк-так перепише вправи. А задачу, буває, й не розв'яже.

А то якось Федько прийшов, пообідав. Хотів іти гуляти, а мама йому:

— Пороби уроки, тоді гуляй.

Федько сів за стіл, переписав мерщій вправу, розв'язав задачу, бо легенька була. Бачить мама, що Федько написав дуже погано.

— Перепиши красиво, — каже йому.

Не хочеться Федькові писати, та нічого не поробиш. Переписав він ту вправу й задачу, а мама не задоволена.

— Ти знову поспіхом нашкрябав. Зроби як слід, бо гуляти сьогодні не підеш.

Федько довго плакав, так не хотілось йому ще раз переписува­ти. Але подумав: «Як напишу погано, мама знову змусить переро­бити».

Постарався. Написав-таки красиво. Увечері повернувся батько з роботи й питає маму:

• Ну, як Федько вчиться? Як він уроки сьогодні готував?

• Добре працює наш Федько, — похвалила мама. — Написав раз — не сподобалось йому, написав удруге — не сподобалось. Він переписав утретє — чисто, красиво. Покажи, Федьку.

Федько поклав зошити батькові на стіл.

— Молодець, Федьку, — мовить батько. — Ти стаєш справжньою людиною.

Федько почервонів.

РОБОТА З БАТЬКАМИ.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ «ДОТРИМУЄМОСЯ ПРАВ ДИТИНИ»

Правові документи, на яких базується добірка консультацій

Конвенція ООН про права дитини (набрала чинності для України 27.02.91):

1. Право на життя. (Ст. 6)

2. Я — індивідуальність. (Ст. 7, 8, 16)

3. Право на свободу думки, совісті, релігії. (Ст. 12—14)

4. Відповідальність батьків за виховання дитини. (Ст. 18)

5. Право на соціальне забезпечення і належний рівень життя.

(Ст. 26—27)

6. Право дитини на захист від негуманного поводження з нею.

(Ст. 35—39)

7. Спрямованість освіти дитини. (Ст. 29) Конституція України від 28.05.96.

Державна програма «Освіта» («Україна XXI століття») від 03.11.93.

Національна програма «Діти України» від 18.01.96.

Закон України «Про освіту» від 23.03.96.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні від 28.10.98.

Закон України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001.

Закон України «Про охорону дитинства» від 27.04.2001.

Розділ І Психічне здоров'я вашого малюка Перелік консультацій для батьків

1. Правила батьківської поведінки.

2. Методика встановлення обмежень.

3. Правила покарання.

4. Щоб не червоніти в гостях.

5. Що варто знати батькам про дитячу впертість і капризність.

6. Виявлення нечесної поведінки.

7. Схильність до агресивності.

8. Схильність до тривожності.

9. Сором'язливі та невпевнені.

10. «Десять «не можна». «Дев'ять негідних речей» за В. Сухо-млинським.

11. Дорослі проблеми дитячого розвитку.

12. Вас діти слухаються?

13. Чому дитина не слухається?

14. Інформація для роздумів: дитину не карають!

15. Зізнавайтесь дитині в любові.

16. Поради для виховання.

17. Темперамент і характер.

18. Характер.

19. Мир із миром — пироги із сиром.

20. «Криза трьох років».

21. Як захистити дитину.

22. Чи мають батьки диктувати дитині свою думку?

«Що варто знати батькам про дитячу впертість і капризність»

• Період впертості та капризування починається приблизно з 18 місяців.

• Як правило, фаза ця закінчується у віці 4-х років. Випадкові при­ступи впертості у старшому віці — теж річ абсолютно нормальна.

• Пік упертості припадає на 3 роки.

• Хлопчики більш вперті, ніж дівчатка.

• У кризовий період приступи впертості та капризування трапля­ються в дітей по 5 разів на день, інколи — до 19.

• Якщо діти, яким виповнилося 4 роки, все ще продовжують часто впиратися й капризувати, то, найвірогідніше, йдеться про «фіксовану» впертість, істеричність як зручні для дитини методи маніпулювання своїми батьками. Найчастіше це результат поведінки батьків, які піддалися натискові з боку дитини, нерідко заради свого спокою.

Що можуть зробити батьки

• Не надавайте великого значення впертості та капризуванню. Візьміть до уваги приступ, але не показуйте свого хвилювання.

• Під час приступу дайте відчути дитині, що ви її розумієте.

• Будьте наполегливі, якщо ви сказали «ні» — не відступайте.

• Істеричність та капризність потребує глядачів, тому якщо це тра­пилося в людному місці, — візьміть дитину за руку й відведіть убік.

• Спробуйте маневри, які відволікають, — заговоріть про щось нове, пошепки, заінтригуйте капризулю.

• Мистецтва ладити з дитиною необхідно навчатись, тут вам зна­добляться фантазія, гумор.

Щоб не червоніти в гостях

Навіть якщо ви впевнені в тому, що ваша дитина вихована й чемна, перш ніж вирушити в гості, варто вкотре переконатися в цьому.

Адже будь-яка зміна обстановки—це стрес, на який малюк може зре­агувати неадекватно. До того ж у нього мало досвіду, і він може просто не знати деяких тонкощів поведінки в незнайомих йому місцях. Ваше завдан­ня — постаратися заздалегідь передбачити всі можливі непорозуміння, які можуть виникнути в дорозі, гостях або на новому місці.

Справити враження

• Поясніть дитині, що там, куди ви їдете, ніхто не знає, яка вона насправді хороша, тому вона має постаратися справити хороше вра­ження.

• Нагадайте їй, що в чужий монастир зі своїм уставом не ходять, а так само за яблуками в монастирський сад.

• Щоб допомогти дитині адаптуватися, візьміть із собою іграшки, книжки самі — не чекаючи, доки вона почне скиглити і смикати вас за рукав — розважте її бесідою чи грою.

Правила батьківської поведінки У стосунках із дитиною варто спиратися на позитивні якості осо­бистості. Не смикайте її зайвий раз і не влаштовуйте скандалу на людях.

Краще візьміть у вашу компанію інших дітей, щоб забезпечити дитині спілкування з однолітками.

Тактика дорослих у стосунках із важкою дитиною

1. Показуйте власний приклад позитивної поведінки, не допу­скайте розходження між словами і власними діями, «Роби, як я», а не «Роби, як я кажу».

2. Давайте оцінку не особистості, думкам, емоціям дитини а н поведінці. '

3. Навіюйте дитині позитивне.

4. Не згадуйте без особливої потреби негативні ситуації з мину-

лого.

_ 5. Не живіть замість дитини, але будьте поряд, допомагайте ш у разі потреби.

Правила покарання

1. Насамперед подумайте, чого ви хочете домогтися покаранням г. Покарання не має шкодити здоров'ю — психічному,

3. Якщо є сумніви, карати чи не карати, краще не карайте

4. Існує термін давності. Краще не карати взагалі, аніж кара­ ти із запізненням (дитині важко встановити зв'язок між негативною поведінкою і покаранням).

5. Покараний — вибачений. Покарання — завершення негатив­ного етапу життя.

5. Покарання не має принижувати гідності дитини.

5. За один раз — одне покарання, а не «салат» покарань через різні проступки. ^р

6. Дитина не має боятися покарання, водночас вона має усвідом­лювати, що покарання — це неприємно, небажано.

7. Бажано, щоб дитина брала участь у виборі покарання Це підвищує її значущість у власних очах, дає певну свободу й'від­повідальність за своє життя.

8. Покарання — винятковий захід. Використовувати його слід У випадку, коли інші засоби усунення небажаної поведінки не дали результату.