3. Новий час (15—–17 ст.)
Нікколо Макіавеллі (1469—1527 рр.)
В творі “Государ” ставив акцент не на структуру суспільства, а на поведінку політичного лідера.
Макіавеллі говорив, що правитель, охочий добитися успіху, повинен знати закони поведінки людей.
1-й закон свідчить, що нашими діями правлять честолюбство і мотив влади.
Спроможними людьми рухає страх втратити те, що вони накопичили, а бідняками – пристрасть придбати те, чого їх позбавили.
2-й закон: розумний правитель не повинен виконувати всі свої обіцянки, інакше
потрапиш в залежність від підлеглих. Заслужити ненависть за добрі справи так само легко, як і за злі, але зло — ознака твердості. Звідси порада: щоб завоювати владу, треба бути добрим, а щоб її утримати, треба бути злим.
3-й закон: творити зло треба відразу, а добро – поступово. Нагородами люди дорожать, коли вони рідкісні, покарання ж потрібно проводити відразу і у великих дозах. Одноразова жорстокість переноситься з меншим роздратуванням і вважається більш справедливою, ніж розтягнута в часі
Заслугою Макіавеллі є подолання теологічних ідей і дослідження держави як суспільного явища.
Томас Гоббс(1588—1679 рр.)
Розробив теорію суспільного договору, що послужила основою вчення про цивільне суспільство. Усі люди народжуються рівними, і кожен має однакове з другими "право на все". Взаємне побоювання спонукає людей створювати суспільство, допомагаючи вижити в конкуренції.
До виникнення держави люди перебували у стані загальної війни, постійного суперництва, жорстокої конкуренції. Догромадянське суспільство: війна всіх проти всіх або соціальна боротьба за виживання.
Громадянське суспільство: вищий етап розвитку. Воно покоїться на суспільному договорі і юридичних законах. Громадяни добровільно обмежують свою свободу, одержуючи замість захист держави
З появою держави припиняється війна всіх проти всіх.
Одним з перших в європейській науці до ідеї розмежування держави і суспільства прийшов Джон Локк (1632—1704рр.). Він вважав, що влада — це похідна від суспільства, яка покликана виконувати його волю. Якщо ж вона узурпує права, загрожує життю, майну громадян, то вона не тільки не потрібна, а й шкідлива. Тому народ має право на заміну такої влади на ту, яка йому до вподоби.
Сучасний етап (сер.19 – поч.20 ст.)
Класичний період в розвитку соціології. (2-а половина19ст. – поч.20ст.)
Європейське суспільство вступає на шлях капіталістичного розвитку. О. Конт і
К. Маркс застали початкову стадію капіталізму. Э. Дюркгейм і М. Вебер – просунуту. Природно, що перші і другі описували абсолютно різні суспільства. Звідси і відмінність їх поглядів.
Засновником соціології був відомий французький вчений Огюст Конт.
Огюст Конт (1798 – 1875) виразив в своїй творчості ідеали прогресу політичної і економічної свободи, надії на те, що за допомогою науки можна розв'язати всі соціальні проблеми. О. Конт вивів закон трьох стадій розвитку соціального розуму:
- теологічного;
- метафізичного;
- наукового (позитивного);
Це значить, що людський розум через свою природу користується спочатку теологічним, потім метафізичним і, нарешті, науковим методом мислення.
Саму соціологію Конт підрозділяв на 2 основні частини:
- соціальна статика покликана вивчати умови існування і закони функціонування соціальних систем (суспільств).
- соціальна динаміка вивчає закони розвитку і зміни суспільства.
Соціальна статика, по Конту – це анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, досягнення соціальної гармонії.
Соціальна динаміка – це позитивна теорія суспільного розвитку.
Характер суспільства на кожному історичному етапі і напрям його розвитку визначається у Конта “Станом людського розуму”.
У соціології англійського вченого Герберта Спенсера (1820 — 1883) суспільство уподібнюється біологічному організму, що розвивається за законами загальної еволюції. Спенсер розвиває вчення про соціальні інститути як про механізм самоорганізації спільного життя людей, розробляє типологію суспільств.
Спенсер – визнаний у світі теоретик органіцизму, еволюціонізму як напрямків у соціології та один із фундаторів структурно-функціонального підходу до аналізу суспільних явищ.
Вчений намагався створити систему синтетичної філософії, що поєднувала б сучасні на той час надбання усіх теоретичних наук, без чого, на його думку, соціологія існувати не може.
Одним із центральних понять в поглядах Спенсера є поняття еволюція. Він відстоює принцип вільного розвитку суспільства від втручання урядів та реформаторів. В основу своєї філософії мислитель поклав модні на той час дарвінівські та мальтузіанські ідеї про природний відбір і боротьбу за існування.
Вчений першим почав систематично використовувати у соціології поняття “система”, “функція”, “структура”, “інститут”.
Карл Маркс(1818 – 1883) висунув абсолютно інший підхід до розуміння суспільства. Його вважають винахідником теорії соціального конфлікту. Якщо для Конта і Дюркгейма головне – стабілізація суспільства, то для Маркса – його знищення і заміна на новий, більш справедливий. Маркс виступав за революційний спосіб зміни суспільства, а всі інші соціологи – за реформістський.
Еміль Дюркгейм(1858 – 1917) пропонував спиратися на соціальні факти і вивчати статистично. Під соціальними фактами він розумів колективні звички, традиції, звичаї, правила поведінки. Головним в людському суспільстві, що цементує і об'єднує його, Дюркгейм рахував соціальну солідарність, а силою, створюючої суспільне, вважав розподіл праці тобто спеціалізацію і розподіл людей по професіях.
Макс Вебер(1864 – 1920) над усе ставив індивіда, причиною розвитку суспільства називав культурні цінності, вірив в інтелігенцію. Згідно Веберу, тільки індивід володіє мотивами, цілями, інтересами і свідомістю. Мотиви інших людей розкриваються завдяки знанню того, що в схожих ситуаціях більшість людей поступає однаково.