1. Подаю за : Гольдберг л.І., Королевич н.Ф. Українська мова: Бібліографічний покажчик (1918 -1961). - к., 1963.

Г. Удовиченко), Лесі Українки (Г. Аврахов, І. Білодід, М. Бойко, Л. Бондарчук, П. Гаврилов, Н. Давиденко, І. Дацюк, В. Заханевич, А. Кабайда, Л. Кулинська, К.Ленець, Л. Лисиченко, І. Олійник, С. Плямовата, В. Покальчук, А. Ружинський, Т. Степанець, П. Тимошенко), Ю. Федьковича (О. Романець, М. Ставінський), Івана Франка (Ф. Арват, І. Білодід, Б. Бондар, А. Бодник, І. Булашенко, А. Бурячок, В. Ващенко, Д. Ганич, В. Голяк, А. Григорук, І. Грицютенко, Є. Дмитровський, Ф. Жилко, М. Жовтобрюх,

Я. Закревська, О. Захарків, І. Керницький, А. Коваль, Н. Корнієнко, М. Леонова, Ф. Медведєв, П. Моргун, В. Моренець, І. Олійник,

І. Ощипко, І. Петличний, Л. Полюга, Є. Регушевський, Н. Родзевич, С. Самійленко, О. Фінкель, 3. Франко, Л. Худаш, І. Чередниченко тощо), М. Черемшини (Ф. Жилко, Б. Кобилянський, І. Петличний), М. Шашкевича (Л.Терешко), Т. Шевченка (А. Барзилович, С. Бевзенко, М. Бойко, Л. Булаховський, В. Ващенко, А. Деркач, Я. Дзира, Л. Добржанська, К. Дорошенко, І. Журба, Т. Зайцева, В. Ільїн, Б. Кобилянський, О. Корчик, П. Коструба, Л. Кулинська, Г. Левченко, П. Лизанець, В. Масальський, Ф. Медведєв, В. Моренець, І. Ощипко, П. Петрова, П. Плющ, О. Пура, Є. Регушевський, В. Рубан, С. Самійленко, І. Тараненко, П. Тимошенко, В. Цебенко, М. Чемерисов, В. Шадура) тощо.

З'являються словопокажчики і словники мови письменників: "Словник мови Тараса Шевченка": У 2-ох томах.- К.,1964, "Словник мови Г. Квітки-Основ'яненка": У 3 - ох томах. - Харків, 1970 - 1979, Бойко М. "Словопокажчик драматичних творів Лесі Українки ". - К., 1961; Ковалик І., Ощипко І. "Художнє слово Василя Стефаника".-Львів, 1972, Ковалик І., Ощипко І., Полюга Л. видали у 1990 році словопокажчик "Лексика поетичних творів Івана Франка" тощо.

Ми зумисне зупинилися на переліку письменників-класиків, бо охопити увесь матеріал, що знаходиться у кількох бібліографічних покажчиках, в одній статті просто неможливо. Однак навіть короткий перелік свідчить, що лінгвістичний аналіз тексту у цей період виокремлюється як наукова та навчальна дисципліна, розвивається і вдосконалюється.

Підґрунтя для неї заклали видатні українські науковці О. Потебня, Л. Булаховський. Зокрема О. Потебня наголошував на тому, що естетико-стилістичний аналіз словесно-художніх творів є першим

5

щаблем загального вивчення літературної мови.² Л. Булаховський стверджував, що мовні портрети окремих письменників. їхня індивідуально-художня манера письма вплітаються у мовний контекст усієї епохи. Мовна специфіка того чи іншого автора зумовлена не лише рівнем розвитку літературної мови, а й певною жанрово-мовною своєрідністю, соціально-мовниими смаками. На думку ученого, вирішальна роль у створенні художнього образу зокрема і того ідейно-образного цілого, яким є художній твір, належить мові .³

Як відомо, кожна наука проходить три періоди: а) хаотичне накопичення матеріалу; б) перші класифікації та узагальнення; в) виокремлення наукової бази і стабілізація набутих знань.

З 70-х років спостерігається другий період, який триває і по сьогодні.

Уперше про лінгвістичний аналіз тексту як окрему наукову дисципліну в українському мовознавстві почали говорити у 60-70 -х роках. 1968 року в Одесі доц. В.В. Дроздовський уклав матеріали до семінарських занять під назвою "Мовностилістичний аналіз художнього твору", пізніше з'являються роботи В. Ващенка ("Про становлення й самовизначення лінгвостилістики як науки " // Українська народна лексика. - Дніпропетровськ, 1973), Л.П. Рожило (''Загальні основи лінгвістичного аналізу тексту"/ УМЛШ.-1978.-№ 2).

У 70-х роках у Білорусії проходять наукові семінари під назвою " Лінгвістычны аналіз тэксту" (Мінськ, 1975, 1978). Аналогічні конференції відбуваються і на всесоюзному рівні, напр. "Стилистика художественной речи", М., 1974; "Лингвистический анализ текста", М., 1978 .

У 80-і з'являється праця І.Я. Лепешева "Лінгвістычны аналіз літературного твора" (Мінськ, 1981). В Іркутську виходить збірник наукових праць "Лингвистический анализ текста" (1985), в Барнаулі книжка ''Лингвистические средства текстообразования". У цей час з'являються перші посібники з лінгвістичного аналізу тексту, зокрема; Н. Купина "Лингвистический анализ художественного текста" (М., 1980) Н. Кутіної "Структурно-смысловой анализ художественного

2. Потебня О.О. Естетика і поетика слова.-.К., 1985

3. Булаховська Ю. Слово наукове - слово поетичне // Мовознавство.- 1983. - № 2.. -

С..37.

6

текста" (М., 1984), Шанського М.М. "Лингвистический анализ художественного текста" (Л., 1984).

В Україні виходять у світ такі наукові публікації з даної тематики: Мороховський ( "Деякі основні поняття стилістики й лінгвістика тексту".- К., 1981), Петровський В.І. "Про принципи і методику цілісного лінгвістичного аналізу поетичних творів" (Вісник ЛДУ, 1986); І. Ковалик ("Методика лінгвістичного аналізу тексту". - К., 1984). Остання праця написана у співавторстві з Л. Мацько та М.М. Плющ, однак професорові І. Ковалику належить частина, де висвітлюються теоретичні положення і поняття лінгвістичного аналізу тексту як окремої наукової та навчальної дисципліни. Учений у співавторстві з доцентом І. Ощипко уклав програму спецкурсу "Лінгвістичний аналіз тексту". Власне погляди ученого на текст та його інтерпретацію, а також його програма знайшли практичне застосування у даному курсі лекцій.

Мова творів сучасних письменників є актуальною і сьогодні. Зокрема мову І. Багряного досліджує Н. Сологуб; М. Бажана -Л.Ставицька; М. Вінграновського - Н. Данилюк, С. Єрмоленко;

О. Вишні - Г. Пришва; О. Гончара - С. Головащук, М. Пилинський, Н. Сологуб; I. Драча - С. Гречанюк, В. Калашник, Л. Масенко; Л. Костенко - Л.Ставицька; Д. Павличка - I. Карий, О. Непорожній, Л.Пустовіт; М Рильського - С. Єрмоленко, Н. Сидяченко, Л. Ставицька, Г. Колесник; М. Стельмаха - Н. Сидяченко, В. Ярмак; П. Тичини -

І. Білодід, М.Желєзняк, В. Занахевич; Г. Тютюнника - Л. Шевченко; М Хвильового - Л. Ставицька; В. Шевчука - О. Нечитайло, Л. Шевченко; В. Яворівського - В. Мінасян тощо.

У 90-х роках у Білорусії з'являється посібник Г.М. Малажай "Лінгвістычны аналіз тэксту" (Мінськ, 1992), у якому автор з'ясовує предмет і завдання курсу, пропонує різні методи і прийому лінгвістичного аналізу тексту, пропонує аналіз творів різних стилів і жанрів.

Дрогобицькі вчені М. Демський та Л. Краснова уклали "Словник метамови інтерпретатора художнього тексту" (К., 1994). Це перша вдала спроба спеціального словника. Однак він не охопив усіх термінів лінгвістичного аналізу тексту і, безперечно, вимагає доповнення й обов'язкового перевидання великим тиражем.

Тернопільські вчені видали збірник наукових праць "Теорія і практика лінгвістичного аналізу художнього, текстур (1997). А їх

7

колега професор Мельничайко В.Я. плідно працює в цьому напрямку, публікуючи на сторінках методичних видань статті з даної тематики.

У журналах "Українська мова та література в школі'' та "Культура слова" є спеціальні рубрики "Мова художнього твору" та "Слово у художньому творі", матеріали яких були використані у даному курсі лекцій.

Отже, лінгвістичний аналіз тексту в Україні вже виокремився у спеціальну навчальну дисципліну, має свою теоретичну і практичну базу і широкі перспективи розвитку. Актуальними на сьогодні є:

1) бібліографічні покажчики наукових праць з цього розділу мовознавства;

2. спеціальні словники,

3. навчальний посібник,

4. розширення спеціальних рубрик у фахових журналах.