Локально-циклічна теорія цивілізації

Локально-культурологічний підхід репрезентують праці П. Сорокіна (1889 – 1960) та А. Тойнбі (1889 – 1975), які визначають цивілізацію як якісно відмінне етнічне чи історичне соціальне утворення. Тому цивілізаційний розвиток здійснюється не за єдиним зразком, а, навпаки, кожна йде своїм шляхом. Отже, історичний процес передбачає багатоваріантність цивілізаційного розвитку, до того ж представники одного й того самого типу суспільства по-різному реагують на виклик історії. З цього приводу А. Тойнбі у праці “Дослідження історії” зазначає, що одні гинуть, інші виживають, але такою ціною, що потім вже ні на що не гожі; треті так вдало протистоять викликові долі, що почуваються не лише не ослабленими, але навіть створюють досить сприятливі умови для переборення прийдешніх випробувань; є й такі, що йдуть за піонерами, як вівці за своїм ватажком. На думку А. Тойнбі, поступ окремих цивілізацій пов’язаний не з їх відбруньковуванням від попередніх спільнот того самого виду, а, скоріше з мутаціями спільнот-посестер суспільств. Як поступ, так і розпад суспільств здійснюється своєрідно й з різною швидкістю. В основі їхнього життя лежить життєва енергія, що є переплетінням енергій окремих людей.

На основі такого підходу А. Тойнбі нараховує 13 локальних цивілізацій. На його думку, п’ять головних цивілізацій визначають долю ХХ ст.  це китайська, індійська, ісламська, російська та західна. Щоправда, локально-культурологічний підхід багатоваріантний. Так, наприклад, С. Хантінґтон, ґрунтуючись на цьому підході, у праці “Зіткнення цивілізацій” пропонує дещо іншу класифікацію цивілізацій. Він вважає, що після періоду “холодної війни” на зміну націям-державам прийшли цивілізації. На його погляд, цивілізації  це культурні спільноти, що різняться своєю історією, мовою, традиціями, а найбільше релігіями. Він виокремлює вісім основних цивілізацій  західну, конфуціанську, японську, ісламську, індуїстську, слов`яно-православну, латино-американську та африканську.

Західну цивілізацію він описав у праці ”Зіткнення цивілізацій”⁶. На його думку, вона є спадкоємицею попередніх, а передусім античної. Серед багатьох здобутків античної цивілізації С. Хантінґтон відзначає грецьку філософію, раціоналізм, римське право, латинську мову та християнство.

Основні риси західної цивілізації

Західне християнство, насамперед католицизм, а пізніше протестантизм, він уважає чи не найважливішою характерною рисою західної цивілізації. Західні християнські народи мали добре розвинене почуття релігійної єдності, яке відокремлювало їх від турків, маврів, візантійців та інших. Коли люди Заходу у ХVІ ст. надумали підкорити світ, то робили це не лише задля золота, а й в ім`я Бога.

Другою характерною ознакою культурних спільнот, яка за своїм значенням у розмежуванні культур поступається лише релігії, є мова. Захід тут специфічний, бо, на відміну від переважної більшості цивілізацій, є багатомовним. Успадкована латина не зробила його одномовним, оскільки кожен народ волів спілкуватися національною мовою. Розвиток мов призвів до утворення в цивілізації Заходу двох мовних груп – романської та германської.

Важливою ознакою західної цивілізації було й те, що спочатку Церква як така, а потім кожна з церков існували окремо від держави. Бог і Цезар, церква й держава, духовна та світська влада становили дуалізм, що панував у західній культурі. Розмежування владних повноважень між церквою та державою, що характеризує західну цивілізацію, не притаманне жодній іншій. Це розмежування прижилося на Заході через успадковане від римлян уявлення про визначальну роль закону для цивілізованого існування спільноти. Середньовічні мисленники виробили ідею природного права, яким мали керуватися монархи, а Англія розвивала свою традицію звичаєвого права. Згодом традиція влади закону стала засадовою стосовно конституціонізму та захисту прав людини.

Особливість західної цивілізації полягає й у соціальному плюралізмі груп, класів, асоціацій та наявності громадянського суспільства. До складу більшості суспільств Західної Європи входили відносно сильна й автономна аристократія, значні маси селянства та невеликий, але важливий за значенням, клас ремісників і торгівців.

Соціальний плюралізм став основним принципом у західних країнах стосовно виникнення парламентів, зборів та інших інституцій, що репрезентували інтереси аристократії, духівництва, купецтва та інших соціальних груп. Ці органи забезпечували форми представництва, які в процесі модернізації розвинулися в інституції сучасної демократії. Жодна із сучасних цивілізацій, окрім західної, не має такої спадщини, як представницькі органи.

Вище наведені особливості західної цивілізації сприяли формуванню ідеології індивідуалізму й традиції пошанування індивідуальних прав та свобод, що було унікальним порівняно з іншими цивілізаціями. Індивідуалізм лишився невід`ємною рисою Заходу, тоді як іншим цивілізаціям ХХ ст. притаманний колективізм. Це стало підвалиною розвитку такої особливості Заходу, яка вирізняє його з-поміж інших цивілізацій, як пріоритетність свободи особистості серед інших вартостей громадянського суспільства.

Вище зазначені риси західної цивілізації не вичерпують усіх її особливостей, але вони завжди й скрізь були притаманні західному суспільству. Хоча майже кожна з особливостей сама по собі не є унікальним надбанням Заходу. Але їхнє поєднання й створило своєрідність цієї цивілізації, її традиційне підґрунтя.

На думку С. Хантінґтона, саме ці риси західної цивілізації дозволили їй відіграти провідну роль у процесі модернізації як свого розвитку, так і цілого світу. Вони надають їй унікальності, а вона цінна, стверджує С. Хантінґтон, не тим, що універсальна, а тим, що унікальна⁷.

Локально-культурологічний підхід дозволяє віднайти в близьких за своєю культурою державах-націях низку особливостей, що стають підставою для їх подальшого зближення в основних сферах соціального життя.

Питання сутності цивілізації та культури, їхня близькість та відмінність посідають чільне місце в новітній соціальній філософії Свій особливий погляд на культуру та цивілізацію висловив О. Шпенґлер, згідно з яким цивілізація є фатумом, долею кожної культури. (Детально його концепцію циклічного розвитку культур викладено в параграфі “Соціальна філософія в ірраціоналістичній традиції”.)

О. Шпенґлер стурбований тим, що цивілізація змертвлює культуру, позбавляє її життєвого джерела, й культура стає приреченою на продукування масових стандартів, стереотипів поведінки та життєдіяльності, культура перетворюється в ерзац культури. Виходом із цього глухого кута, на думку чільних американських футурологів (З. Бжезинський, О. Тоффлер) є зміна цивілізаційних основ культури, перехід до принципово іншої цивілізації. Такий перехід Західна Європа та США розпочали в 60-х роках.