Глобально-стадіальна теорія цивілізації

Глобальний підхід характеризує цивілізацію як етап лінійно-прогресивного розвитку людства, що становить єдине ціле. Під цивілізацією він розуміє такий етап історичного поступу людства, на якому основою життєдіяльності людини стають штучно створені засоби та умови життя. Ця основа включає матеріально-технічні, виробничо-технологічні та соціально-організаційні способи життєдіяльності суспільства. Отже, цей підхід розглядає суспільство в його історичному розвитку, але бере лише його техногенний аспект. Тому, за цим підходом, цивілізація постає як постійна зміна техніки й технології, завдяки систематичному використанню наукових знань у виробництві. Штучний світ експансує життєвий світ людства.

Глобальний підхід стверджує, що цивілізація історично виникає на певному етапі розвитку культури, який пов`язаний з виділенням у традиційному суспільстві ремесел та застосуванням металевих знарядь. О. Тоффлер, аналізуючи цивілізаційний розвиток, виділяє в ньому три етапи, що послідовно змінюють один одного  це аграрний, індустріальний та інформаційний.

Аграрна цивілізація виникає на узбережжі Середземного моря (Єгипет, Вавилон, Месопотамія, Греція) приблизно в ІІІ тисячолітті до н.е. Основним економічним ресурсом тут є земля, обробка якої ґрунтується на силі м`язів людини з використанням енергії природних стихій: води, сонця, вітру. Саме в цей період зароджуються початки науки та освіти, які мали елітарний характер.

Індустріальна цивілізація виникає на Атлантичному узбережжі (Англія, Іспанія, Португалія) у ХVІІ ст. Перехід до неї означає зміну матеріально-технічних засад функціонування цивілізації. Тут земля як ресурс поступається місцем капіталові та технічним засобам матеріального виробництва. Цей етап цивілізації супроводжують технічні та науково-технічні революції, а тому людина більше покладається не на фізичну силу, а на розум. У зв’язку з цим виникає потреба в масовій інституалізованій освіті, яка стає дійсністю у ХVІІІ ст. Факт інституалізації освіти та науки, а також їх зрощення стали могутнім джерелом прискорення індустріальної цивілізації.

Інформаційна цивілізація виникає лише в 50-х роках ХХ ст. на Тикоокеанському узбережжі (США, Японія), а згодом у 60-70-х роках утверджується в Західній Європі. Основним ресурсом тут є інформація та знання, на основі яких здійснюється її експансія з вище зазначених країн в країни Центральної Європи та Азії.

Інформаційна цивілізація стала дійсністю завдяки якісному стрибку в нагромадженні, інтелектуальній обробці, збереженні та передачі інформації. Ця інтелектуальна революція зумовлена появою персональних комп’ютерів, мереж колективного користування та індустрії знання. Інформація, знання перетворилися в найважливіший ресурс економіки, що став товаром, який продають та купують. Інформація сприяє впровадженню інновацій, які слугують джерелом додаткових прибутків, а володіння релевантною інформацією легко трансформується в економічні переваги, що забезпечують перерозподіл природних ресурсів, праці та капіталу.

Комп’ютерна революція як стрибок у розвитку техніко-технологічної основи інформаційної цивілізації бере свій розгін після Другої світової війни. Перші електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) були створені в Англії (1943 р.), США (1946 р.) та в Україні (1951 р.). Україна, на жаль, утратила свої пріоритети в створенні комп’ютерної техніки й сьогодні опинилася в числі аутсайдерів комп’ютерної революції.

Темп комп’ютерної революції характеризується швидкою зміною поколінь ЕОМ. В основу класифікації поколінь ЕОМ покладають елементну базу, швидкодію, обсяг пам’яті, способи обробляння інформації та управління нею. Належність ЕОМ до конкретного покоління певною мірою умовна, оскільки ті чи інші моделі ЕОМ не завжди можна точно віднести до одного покоління. Але, незважаючи на умовність класифікації, покоління наочно демонструють якісні стрибки в її розвитку. За життя однієї генерації людей (40 років!) змінилося чотири покоління ЕОМ, які докорінно різняться елементною базою. На місце електронних ламп ЕОМ першого покоління прийшли напівпровідники в елементній базі другого покоління, а ЕОМ третього покоління вже розроблялися на інтегральних схемах (чіпах), що зумовило стрибок у напрямі мініатюризації та появу персональних комп’ютерів (ПК). Комп’ютери четвертого покоління базуються на великих і надвеликих інтегральних схемах. Відповідно змінюється і швидкодія ЕОМ. Якщо ЕОМ другого покоління виконувала один мільйон операцій за секунду, то четвертого  сотні мільйонів операцій.

90-і роки ХХ ст. стали ерою комп’ютерів п’ятого покоління, які мають нову архітектуру, що полягає в паралельному оброблянні інформації. Зараз триває процес мікромініатюризації пам’яті. На дисках (носіях пам’яті) на одному кв. мм записуються десятки тисяч біт інформації. (Біт – мінімальна одиниця інформації. Для кодування одного знаку потрібно 8 біт, що дорівнює байту.) А це означає, що на одному кв. см диска можна зберігати сотні сторінок тексту. Швидкість зчитування інформації з диска  1 мегабіт/cек, що дорівнює близько 50 сторінкам тексту. Так само вдосконалюються і периферійні пристрої вводу-виводу інформації, зокрема дисплеї. На сьогодні вже розв’язано проблему поблокового вводу інформації через автоматизовані пристрої  сканери. Швидкість вводу однієї сторінки в ПК 30 – 40 сек.

Сьогодні комп’ютерний світ має два полюси: персональні комп’ютери і супер-ЕОМ (із швидкодією 1 млрд. операцій/сек). У США 1986 року створено супер-ЕОМ, яка має 65536 паралельних процесорів, що забезпечує швидкодію до 7 млрд операцій/cек. З`явилася ідея щодо створення комп’ютерів сьомого покоління на волоконній оптиці. Теоретично це дозволяє збільшити швидкодію до сотень трильйонів операцій за секунду.

Функціонування інформаційної цивілізації неможливе без мереж колективного користування інформацією. Спочатку це були локальні мережі, а потім створено глобальну мережу Internet. Зараз вона об’єднує близько 30 тис. локальних комп`ютерних мереж, які взаємодіють між собою, а населення Internet становить майже 30 млн. користувачів, що мають близько 10 млн. комп’ютерів.

Стан розвитку інформаційного ринку та технічних можливостей передачі інформації дозволяє з упевненістю говорити про зародження глобальної інформаційної інфраструктури. Очевидно, що її створення можливе лише за умови об’єднання зусиль світового співтовариства. При цьому кожна країна повинна розвивати свою національну інформаційну інфраструктуру як основу інформатизації всіх сфер суспільства. Щодо нашої держави, то Верховна Рада 1998 року прийняла Закон “Про національну програму інформатизації”.

Досвід розвитку світових відкритих мереж, таких, як Internet, дає підстави говорити про початок нової ери в розвиткові засобів і систем переробки інформації. При цьому під переробкою розуміють: збір, нагромадження, опрацювання, зберігання, передачу, поширення та захист інформації.

Використання комп’ютерів у мережах, або ”сітьовий комп’ютинг”, називають п`ятою інформаційною революцією (після чотирьох попередніх, які пов`язують з винайденням друкарського верстата, телефону, радіо та персонального комп’ютера). Вона інтегрує ефекти всіх попередніх, оскільки створює технологічну основу для поєднання інтелектуальних здібностей і духовної потуги людства. Уже зараз результати сітьової інформаційної революції починають суттєво впливати на всі сфери життя суспільства: політику, економіку та культуру.

Інформатизація суспільства покликала до життя нову галузь економіки: індустрію знання, яка здійснює розробляння програмних продуктів та забезпечує функціонування інформаційного космосу. Це принципово нове соціокультурне середовище життєдіяльності людини, яке називають віртуальним світом. Опосередковуючи взаємодію людини з природно-соціальним світом, він зумовлює сутнісні трансформації функціонування як суспільства, так і культури.

Інформаційне суспільство  це співіснування двох світів: звичного фізичного та віртуального, створеного людиною, що існує в штучному комп’ютерному середовищі. У доінформаційних суспільствах, окрім фізичного світу, існував лише світ, створений уявою та творчістю людини як фольклор, твори літератури та мистецтва. Цей уявний світ не мав універсального глобального характеру і справляв на фізичний світ лише обмежений опосередкований вплив через морально-виховні або соціально-культурні механізми.

Віртуальний світ, або віртуальна реальність, містить у собі й частку фізичного світу, представлену в пам’яті комп’ютерів, причому величина цієї частки стрімко зростає. Принципово важливим є не просте співіснування цих двох світів, а їх постійна взаємодія та взаємовплив. Річ у тім, що в інформаційній ері фізичний світ не може існувати й розвиватися без віртуального світу.

Сучасні телекомунікаційні та сітьові технології, забезпечуючи зв`язок глобальних і локальних мереж, сприяють тому, що окремі “острівки віртуальності” об’єднуються в єдине ціле. Як наслідок, формується єдиний, інтегрований на програмно-апаратному рівні віртуальний світ, у якому змінюються звичні для фізичного світу просторово-часові відношення. Віддаль втрачає своє лімітуюче значення. Зв`язок і взаємодія суб’єктів та об’єктів у віртуальному світі не залежить від того, чи вони перебувають у безпосередній близькості, а чи на різних континентах.

Віртуальна реальність все активніше проникає в сфери культури, освіти, дозвілля та побуту. З’являються віртуальні музеї, віртуальні бібліотеки, віртуальні фоно- та кінотеки, розвивається дистанційне та програмоване навчання. Поширеними стають віртуальні ігри, “домашній театр” тощо.

Таким чином, глобальний підхід до цивілізації, по суті, розглядає етапи техногенного розвитку західної цивілізації та екстраполяцію її здобутків на цілий світ. Справді, індустріальна, а тепер інформаційна цивілізація демонструють усьому світові свою техніко-технологічну потугу та експансивність. Проте темп освоєння цивілізаційних здобутків у різних суспільствах неоднаковий. Для традиційного суспільства властиві стійкі консервативні тенденції відтворення соціальних взаємин та способу життя. Звичайно, є й інновації у сфері виробництва та регуляції стосунків між людьми, але впровадження цивілізаційних здобутків іде дуже повільно порівняно з життям поколінь. У традиційному суспільстві може змінитися їх кілька, але структури суспільного життя, техніка та технологія лишаються незмінними.

Техногенному суспільству, навпаки, властива постійна перебудова основ попередніх способів життєдіяльності. Вартістю тут є сама інновація. Тому в техногенному суспільстві за життя одного покоління техніка та технологія змінюються кілька разів. Таке суспільство орієнтує кожного на те, що він може досягти визнання та успіхів через знання і власну творчість.