Символічне тлумачення культури е. Кассірером

Представник Марбурзької школи неокантіанства Е. Кассірер (1874 – 1945) розробив символічну концепцію культури, яку виклав у роботі “Есе про людину” (1945 р.). Він визначає її як форму розумової діяльності, що спрямована на створення та усвідомлення символів. Теоретичне обґрунтування символічної природи культури він здійснює шляхом аналізу специфіки людського світу. Наукове підґрунтя цього дослідження становлять висновки біолога Й. Ікскюля, зокрема щодо внутрішньої біологічної схеми організму. Вона, за Й. Ікскюлем, є “функціональним колом”, завдяки якому кожен живий організм адаптується й пристосовується до природного середовища. Функціональне коло зумовлене анатомічною структурою організму і включає систему рецепторів (Merknetz) й ефекторів (Wirknetz). Кооперування й урівноваження цих двох систем забезпечує виживання організму. Система рецепторів отримує зовнішні стимули, а ефектори забезпечують систему реакцій на ці подразники. На базі функціонального кола формується індивідуальний досвід організму та його життєве оточення.

Очевидно, пише Е. Кассірер, що людський світ формується за тими ж самими біологічними правилами, що й життєва ніша тварин. Проте функціональне коло людини значно ширше не лише кількісно, а й якісно, оскільки людина має цілком новий спосіб пристосування до навколишнього середовища. Особливість цього пристосування полягає в тому, що в людини між системою рецепторів і системою ефекторів, які є в усіх тварин, є ще третя ланка  символічна.

Символічна система зумовила докорінну відмінність між органічними реакціями та людськими відповідями на дію зовнішнього стимулу. Якщо тварина реагує на стимул безпосередньо, то людина  опосередковано, через символічну систему, якої нема у тварин. Людина не протистоїть фізичній реальності безпосередньо. Фізична реальність опосередкована для людини її діяльністю, яка за своєю сутністю символічна. Перш ніж звертатися до речі, людина передовсім звертається до себе, тобто до символічної системи. Людина через свою практичну й теоретичну діяльність укорінена в структуру символічного світу. Без цього світу вона не має ні знання, ні людського погляду на речі. Отже, за Е. Кассірером, лише людина є справжнім носієм символічного бачення світу, його творцем. Цей світ і є світом людської культури.

До структурних компонентів символічної системи Е. Кассірер передовсім відносить мову, міф, релігію, мистецтво. Ці елементи виражають унікальність людського досвіду, який спрямував людське життя у зовсім іншому від природного напрямі. Порівняно з твариною людина не просто живе у більш широкій реальності, а має новий її вимір, бо живе не лише в фізичному, але головно в символічному універсумі. Мова, міф, мистецтво, релігія  це частини цього універсуму, ті нитки, з яких сплітається складне мереживо людського досвіду. Набувши цей досвід, людина стає залежною від нього, вона не може без нього жити, а може лише прийняти культурні умови свого власного життя.

Отже, за Е. Кассірером, людина сприймає світ, ставиться до нього виключно в символічних формах, інакше вона не змогла б віднайти смисли “ідеального світу”, що відкриває їй релігія, філософія, мистецтво, наука. Символ є єдиним інструментом культурного освоєння світу. Виділивши символічні форми, Е. Кассірер визнає за ними право на автономність і самодостатність. Це й дозволяє йому розуміти культуру як символічно значуще конструювання світу й багатоманітність способів його побудови, де поряд з наукою так само реально функціонує мова, міф, мистецтво, релігія. Культуру як багатопланове, багатовимірне утворення не можна розглядати за шаблоном однієї з вище зазначених її форм. На думку Е. Кассірера, світ науки, світ мови та міфу є трьома способами символічного карбування буття. А тому філософія символічних форм охоплює три рівні конструювання світу культури  мовний, міфологічний та науковий. На прикладі фундаментальних проблем простору, часу, числа, понять тощо Е. Кассірер аналізує функцію їх символічної репрезентації на відзначених вище трьох рівнях культури. Рівні символічної інтепретації буття не залежать одне від одного, що виявне, наприклад, у чіткому розрізненні фізико-математичного конструювання простору та часу, від специфіки просторово-часової інтерпретації міфомисленням, а також лінгвістичної форми їх виразу. Отже, світ культури  це світ, наповнений людськими смислами, а її завдання полягає в смисловій організації дійсності, тобто її символізації.