У

Соціологічна концепція культури л. Уайта та Дж. Гекслі

культурі він виокремлює три підсистеми: технологічну (матеріали, інструменти, техніка), завдяки якій здійснюється взаємодія людини з природою; соціальну (економічні, професійні, політичні, військові, етичні взаємини між людьми), що зумовлює різні типи поведінки людей; ідеологічну (знання, віра, ідеї, міфи, релігія, філософія, наука, мистецтво, мораль, народна мудрість)³, яка визначає специфіку спілкування людей. Як бачимо, культуру Л. Уайт ототожнює з підсистемами суспільства, причому соціальну та ідеологічну підсистеми вважає похідними від технологічної.

Система культури утворюється з багатьох стійких автономних структур, організацій, кожній з яких притаманна певна сила й свої власні цілі. Ці структури Л. Уайт назвав “векторами”, за аналогією з фізикою. Таким чином, система культури включає автономні культурні вектори, що розвиваються та функціонують за власними законами. До векторів культури він відносить наукові співтовариства, банки, індустрію, сільське господарство, організовану злочинність тощо. Основною метою векторів культури є обслуговування їх інтересів. Ці вектори впливають один на одного й на культуру загалом. Цей вплив, за Л. Уайтом, можна встановити, виходячи з їхньої потуги. Так, потужність релігійних організацій можна виміряти числом їх членів, власністю, обсягом пропаганди тощо.

Вектори культури, за Л. Уайтом, живуть своїм власним життям і змагаються з іншими: кожен прагне до розширення сфери свого впливу, витіснення інших у ході конкуренції. Незважаючи на жорстке ставлення векторів один до одного, їх соціальна структура дозволяє їм адаптуватися до толерантного співжиття в межах єдиної цілісної культури. У результаті чого культура постає врівноваженою цілісною системою з установленим балансом векторів.

Способом існування кожної культури є постійне оновлення як її векторів, так і балансу між ними. Такий спосіб існування культури дозволяє новим життєздатним векторам, які несуть інновації, вносити дисбаланс у рівновагу, яка в ній усталилась. Відновлення рівноваги призводить до заміщення в культурі одних векторів іншими, що робить її більш життєздатною. Поява нових векторів не є раціонально спланованим процесом, а здійснюється стихійно, некеровано. У цій стихії виявляється орієнтованість культури на новації, на відтворення багатоманітності засобів колективного та індивідуального життя людей. Вони стимулюють, мотивують, програмують, реалізують і забезпечують соціальну активність як індивідів, так і окремих спільнот. Отже, за Л. Уайтом, культура постає цілісним адаптивним механізмом самозбереження людства як роду.

Таким чином, у 40-50-х роках ХХ ст. Л. Уайт на противагу репресивному розумінню культури в біхевіоризмі та класичному психоаналізі запропонував адаптивну інтерпретацію, розглядаючи її як “доброзичливого опікуна людства”. Таке розуміння культури сформувалося в нього під впливом дослідження первісних культур. Однак дослідження культур, що вступили в цивілізаційний етап, змусило Л. Уайта переглянути свій погляд на функції культури.

Незважаючи на те, що людина, завдячуючи культурі, забезпечує себе їжею та вогнем для її приготування, одягом і житлом, що оберігає її від зовнішніх несприятливих впливів, богами та міфами, що вводять її в оману, іграми й танцями для розваги, але водночас за допомогою засобів культури людина знищувала мільйони чоловіків, жінок і дітей у війнах, їх убивали та спалювали в часи інквізиції, їх знищували тоталітарні режими. Забезпечуючи своє життя, люди за допомогою засобів культури стирали з лиця землі різноманітні види тварин та птахів. Розвиток сільського господарства перетворив на пустелю значні за обсягом території Землі. Величезні ресурси океанів теж перебувають під загрозою індустріальної та комерційної практики. Все більше забруднюється атмосфера планети. На основі цього Л. Уайт робить висновок: культурні системи інтенсивно прямують до того, щоб зробити планету безлюдною⁴.

Виявивши суперечливий характер культури та притаманні їй деструктивні елементи, Л. Уайт робить такий висновок: культура є цілком незалежною від волі людини, фатальною некерованою силою, розвиток якої стосовно людини виконує ту ж роль, що й геологічні та космічні процеси. Слід зауважити, що соціологічний підхід Л. Уайта неминуче веде до ототожнення культури та цивілізації. Власне, саме індустріальна цивілізація в середині ХХ ст. стала деструктивною силою стосовно людини, її природного та культурного середовища.

Як приклад різновиду в соціологічному підході може слугувати концепція культури Д. Гекслі, який у структурі культури виділяє такі компоненти: матеріальну базу, підстави для комунікації, навички й технології, системи соціальної організації, соціальні взаємини тощо. Але культура не є статичною системою структурних компонентів. Вона воднораз і динамічна система, що складається з самовідтворюваних результатів ментальної діяльності індивідів, котрі живуть у суспільстві. Ці результати Д. Гекслі поділяє на такі три частини:

1) артефакти, тобто матеріальні об'єкти, створені для здійснення матеріальних функцій;

2) соціофакти, тобто інституції й організації для забезпечення структури соціальної або політичної єдності та для збереження соціальних взаємин між членами суспільства;

3) ментифакти, тобто розумові конструкції, які забезпечують психологічну структуру культури й виконують інтелектуальні, естетичні, духовні та інші функції⁵.

Отож, у соціологічному підході чітко простежується інструменталістська спрямованість культури. Її об’єктивовані феномени та існуючі стереотипи діяльності забезпечують ефективність функціонування суспільства. Культура, за Д. Гекслі, передовсім є цілісним адаптивним механізмом, який забезпечує самозбереження спільного життя людей. На думку Л. Уайта, культура несе в собі сильний адаптивний заряд і на перспективу. Воднораз, підкреслює Л. Уайт, культурні системи, вступаючи в етап цивілізації, замість адаптивної функції починають виконувати деструктивну функцію, що знайшло свій вияв у кризі індустріальної цивілізації в 60-70-х роках ХХ ст.

Ототожнення суспільства та культури  це традиція американської культурології, що не випадково. Адже американська нація не має етнічного коріння  етнокультури, вона є конгломератом народів та культур і вражає світ своїми цивілізаційними здобутками. Усе ж культурних традицій, що мають історичну тяглість, вона не має.