В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:

- асоціація - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів;

- корпорація - договірне об'єднання створене на основі поєднання виробничих, наукових, комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень ценралізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації;

- консорціум - тимчасове статутне об'єднання промисло­вого і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту; післі досягнення мети консорціум припиняє свою діяльність;

- концерн - статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічної, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності, виробничого розвитку. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.;

- холдинг - акціонерна компанія, що володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних підприємств для здійснення контролю над їхніми операціями, але активної участі в управлінні ними, як правило, не приймає.

- промислово-фінансова група - це об’єднання, яке створюється за рішення Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки. До складу ПФГ можуть входити промислові та інші підприємства, наукові та проектні установи й організації усіх форм власності. У складі ПФГ визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. ПФГ не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання.

Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись в залежності від умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства.

Є також інші форми інтеграції підприємств:

• кооперація – добровільне об’єднання підприємств предбачає прийняття спільних рішень для досягнення визначених цілей, без створення при цьому загального органа управління, при цьому підприємства не втрачають своєї господарської та юридичної самостійності.

• картель – форма союзу підприємців на основі картельної угоди, у якій встановлюється обов’язкові для всіх учасників умови: - по обсягу виробництва, - по цінах на товари і послуги, - обміну патентами, - частці квоти на ринках збуту. Як правило, у картель об’єднуються підприємства однієї галузі. Учасники зберігають юридичну і господарську самостійність.

• Синдикати – один з різновидів картелів, являють собою сукупність підприємств із централізованою функцією збуту чи постачання. Учасники синдикату втрачають при цьому комерційну незалежність, зберігаючи юридичну і виробничу.

• Трест – найбільш тісне об’єднання підприємств, які при об’єднанні втрачають свою юридичну і господарську самостійність і перетворюються в підрозділи тресту. Трести можуть об’єднувати підприємства однієї, або кількох галузей.

Ринок як сфера товарного обігу і пов’язана з ним сукупність товано-грошових відносин між виробниками і споживачами складається з певних елементів:

Основними видами ринків за суб’єктним складом є:

• Ринок виробників

• Ринок споживачів

• Ринок посередників

• Ринок державних установ

• Ринок міжнародних установ, покупців і споживачів.

За елементно-технологічним складом ринки поділяються на:

• Ринок засобів виробництва

• Ринок предметів споживання

• Ринок інвестицій

• Ринок фінансово-кредитних ресурсів

• Ринок інновацій та інформації

• Валютний ринок

За територіальною ознакою:

• Місцевий

• Регіональний

• Національний

• Транснаціональний

• Світовий

Функції ринкової інфраструктури виконують :

• Товарні біржі

• Фондові біржі

• Страхові компанії

• Венчурні фірми

• Інформаційні центри

• Транспортні мережі

• Банки.

Економіка сучасних вітчизняних підприємств має ряд особливостей, які пов'язані з неузгодженістю рішень на дер­жавному рівні, нестабільністю законодавчої бази, високим рівнем податків, "втечею" кваліфікованих кадрів. Такі нега­тивні моменти спричиняють низький рівень іноземного інвестивування в економіку України, обертання значної маси грошових коштів поза банками, "перелив" капіталів зі сфери виробництва у сферу торгового бізнесу через відсутність сти­мулів і пільг для вітчизняних товаровиробників і т. д.

Усунення таких негативних явищ дало б можливість по­кращити роботу вітчизняних підприємств, створити умови для стабілізації їх власного становища та для наповнення бюджету держави.