2. Соціально-правовий інституціоналізм Коммонса

Засновником соціально-правової течії є Джон Коммонс (1862—1945). Його праці - "Документована історія промислового суспільства" (10 томів), "Правові основи капіталізму", "Інституціональна економіка" та "Економіка колективних дій".

Інституціоналізм Коммонса різко відрізняється від ідей Веб­лена. Коммонс сприймав його через колективні дії, спрямовані на контроль за діями індивіда. Він вважав, що колективні дії є єдиним механізмом примирення суперечливих інтересів І дійшов висновку, що колективні прагнення в економіці знаходять своє вираження через суд. Такий шлях від зіткнення інтересів до прийнятного для всіх рішення полягає через юридичні процедури.

Будь-який процес повинен бути розглянутий з врахуванням його історичних коренів. Ідея колективних дій, попередньо дослі­джуваних Марксом та Прудоном, зумовлює необхідність вивчення судових рішень за кілька останніх століть для створення повного уявлення про те, як саме колективні дії обмежували дії індивідуальні ("Юридичні основи капіталізму"). А праці економістів необхідно вивчити для того, щоб встановити, якою мірою до їхніх теорій ввійшли поняття колективних дій ("Інституціональна економіка").

Ідеї видатних економістів останніх двох століть стали осно­вою, на якій Коммонс створив власне розуміння колективних дій. Теорія Коммонса - це "теорія спільної діяльності людей та їхніх оцінок у всіх угодах, за допомогою яких учасники цих угод спо­нукають один одного до досягнення єдності думок і дій". Його кінцева мета полягала в тому, щоб прослідкувати концепції взаємо­залежності людей, зіткнення їхніх інтересів та громадського порядку і те, як ці зіткнення в кінцевому випадку завершуються "розумною вартістю", встановленою через суд.

Особливої ролі Коммонс надавав рідкісності благ, яка є при­чиною конфліктів. Своєю чергою, проблема ефективності і рідкіс­ності обумовлює конфлікт між виробничим І підприємницьким підходами. Якщо Веблен вважав ці два підходи в принципі непри­миренними, то Коммонс припускав, що капіталізм спроможний за­безпечити задовільну рівновагу між обома силами. Поняття рідкіс­ності є також центральним у судових рішеннях.

Для Коммонса розум є потужною творчою силою, а розвиток мислення - активним процесом. На цій основі він розробив свою "вольову" психологію переговорів, у якій вважлива роль належить Ідеї згоди. Переговори (у Коммонса це процес залагодження будь-яких економічних відносин між людьми) ведуть до угоди. Так вперше у політекономії було створено систему, яка спиралася на соціальну психологію і в якій було зроблено спробу розглянути соціальні та економічні явища в сукупності. Дія, зіткнення інтересів, мета та її досягнення - все це об'єднано у Коммонса в поняття угод і переговорів, які ведуть до них.

Створений Коммонсом варіант оптимістичного інституціона­лізму якнайповніше відображено у книзі "Юридичні основи капіта­лізму". Як зауважив Б.Селігмен, Коммонсу не складно було стати інституціоналістом, оскільки він завжди намагався виявити історич­ні І культурні корені явищ, які розглядав. Метою інституційного аналізу він вважав з'ясування, як юридичні елементи проявляються у діючих колективних інститутах. Колективні інститути банківсь­кого капіталу об'єднані спільною метою і керуються спільними правилами. Вони безперервно здійснюють ланцюги угод відповідно до своїх власних правил діяльності. Ці організації можна назвати діючими колективними інститутами, оскільки вони керуються корисливими інтересами і згуртовуються на їх основі.

Коммонс вказує на відмінність між діючими виробничими підприємствами і діючими фірмами, об'єднуючи їх поняттям колек­тивних інститутів. Відмінність між ними полягає у тому, що перші (виробничі підприємства) є технічними організаціями, метою яких є підвищення ефективності виробництва і раціональне використання факторів виробництва. Фірми цікавляться передусім грошовими аспектами. Угоди, які здійснюють діючі фірми, не створюють нових цінностей і лише їх перерозподіляють. У цьому полягає джерело зіткнення інтересів, які, на думку Коммонса, можна врівноважити. "Найкраще виробниче підприємство таке, де технічні фактори вико­ристовуються найбільш пропорційно завдяки зусиллям менеджерів. Найкраща фірма та, де правильно співвимірюються купівлі і продажі шляхом ринкових угод. Найкращий діючий колективний інститут той, де у правильному співвідношенні перебувають техніка і бізнес".

На думку Коммонса, розумну вартість можна встановити добровільним співробітництвом обох основних груп - капіталістів і робітників через посередництво трьох основних інститутів - проф­спілок, корпорацій та політичних партій. Дію цих колективних Інститутів забезпечує вищий рівень свободи. Такий основний зміст "Економіки колективних дій". Встановивши поняття діючого колек­тивного інституту, можна виділити поняття економічної поведінки, до рівняння якої Коммонс повністю вводив елементи конфлікту, залежності і порядку. Результуючою величиною є угода, поняття якої проникає у право, політекономію і етику.

Коммонс виділяє три типи угод:

1. Ринкові, які стосуються принаймні п'яти учасників - покупця, продавця, потенційного покупця, потенційного продавця і суду, призна­ченого примирити сторони і змусити дотримуватися правил гри.

2. Адміністративні угоди, центральними в яких є проблеми керування і підпорядкування; вони виражають відносини керівників і підлеглих.

3. Розподільчі угоди, прикладами яких є податкова і бюджетна політика, рішення правління корпорацій, регулювання цін.

Оскільки ціна має два аспекти: гроші виплачуються не лише за матеріальні блага, а й за титули власності, для сучасної економіки характерні не лише виробництво і здирництво, а й постійне відчу­ження власності. Тому, оцінюючи природу угоди, суди повинні враховувати чотири економічні фактори, які є елементами угод:

1. Передавання власності.

2. Грошова оцінка.

3. Зобов'язання, яке треба виконати.

4. Платіж.

У кожному такому процесі Коммонс виділяв три етапи: переговори, прийняття зобов'язання та його виконання, а самі угоди розрізняв як негайні, короткотермінові та довготермінові.

Оскільки в процес укладання угоди Коммонс вводить суд (юридичну процедуру), він під'єднує до економічного аналізу дер­жавний вплив. Державна влада - це матеріальна сила, яка забезпечує виконання людьми раніше прийнятих зобов'язань. Це фактор, який дозволяє або забороняє використання сили у людських стосунках. Коммонс розкладає поняття державної влади на три головні еле­менти: законодавчу, виконавчу і судову владу. Державна влада була для Коммонса одним із п'яти основних принципів економічної поведінки. Інші чотири принципи - рідкісність, продуктивність, оцінка майбутніх благ і правила поведінки (діяльності).