Начало формы

1. Предмет економічної теорії. Економічна теорія і економічна наука.

Матеріальні потреби і економічні ресурси. Життя суспільства потребує задоволення його матеріальних потреб, тобто товарів і послуг. Серед них виділяють предмети першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло) і предмети розкоші (дорогоцінні прикраси, власні засоби пересування). Закономірно, що з розвитком економіки те, що колись було предметом розкоші, стає необхідністю. Саме таку метаморфозу здійснили радіоприймачі, телевізори, відеомагнітофони, комп'ютери та багато інших товарів. Важливою закономірністю є те, що з розвитком суспільства роль послуг у задоволенні потреб людей випереджає споживання матеріальних благ. І це зрозуміло, адже споживання, наприклад, продуктів харчування має певні межі. Людина не може з'їсти більше, ніж дозволяє її шлунок. Певні межі має й споживання одягу, забезпечення житлом. А ось потреби людини в освіті весь час зростають. Те саме можна сказати про культурні запити (телебачення, кіно, книги, журнали, газети), потреби в охороні здоров'я та багатьох інших послугах. Саме це й визначає більш швидкий розвиток сфери послуг порівняно з матеріальним виробництвом. Нарешті, важливо підкреслити, що потреби суспільства безмежні, а отже, повністю задовольнити потреби і суспільства в цілому, і окремих індивідів чи інституцій неможливо. Справа в тому, що потреби зростають і примножуються, задоволення однієї з них породжує іншу. Для створення матеріальних благ і послуг необхідні певні економічні ресурси. Економічні ресурси — це природні багатства, що є сировиною для виробництва товарів і послуг, та люди, які за допомогою різних засобів праці переробляють сировину, виготовляють продукцію. Економічні ресурси мають таку структуру. Передусім це матеріальні ресурси — земля або сировинні матеріали і капітал, тобто те, за допомогою чого переробляється сировина чи обробляється земля і виробляються товари. Це означає, що крім споживчих товарів існують інвестиційні, тобто такі, які забезпечують розвиток виробництва (засоби виробництва). Окремою важливою частиною ресурсів є людські ресурси, тобто праця людей та їхні підприємницькі здібності. Праця — це фізичні та розумові здібності людини, за допомогою яких вона приводить у дію засоби виробництва. Підприємницькі здібності займають особливе місце у понятті «людські ресурси». Адже саме підприємець поєднує матеріальні ресурси з працею людей, організує виробництво товарів і послуг. До того ж саме він приймає рішення щодо організації та вдосконалення виробництва, виявляє новаторство, впроваджуючи нові техніку і технологію, організацію виробництва. Приймаючи рішення, підприємець неминуче ризикує, прагнучи одержати більший?прибуток. Усі економічні ресурси, тобто чинники виробництва, мають одну головну властивість — вони рідкісні й існують в обмеженій кількості. Орні землі, корисні копалини, устаткування, робоча сила завжди певною мірою обмежені або рідкісні. Звідси реальна суперечність економіки: у той час як потреби суспільства безмежні, економічні ресурси, за допомогою яких виробляються товари і послуги для задоволення потреб, обмежені й рідкісні. Покликання економічної науки полягає в тому, щоб забезпечити найкраще, найефективніше використання виробничих ресурсів з метою задоволення багатоманітних матеріальних потреб суспільства, що швидко зростають, усіх його/індивідівfтаdінституцій. Саме тому предметом науки економікс, як її прийнято називати на Заході, є ефективне застосування того, що має у своєму розпорядженні суспільство, найраціональніше використання ресурсів. «Економікс — пишуть автори відомого підручника, — це дослідження поведінки людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів... Економікс досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини». Економічна ефективність вимірюється співвідношенням використаних ресурсів та ефективним результатом, тобто співвідношенням «витрати— випуск». Чим більше одержано продукції на одиницю ресурсів, тим вища ефективність економіки. Проте ця залежність не така вже й проста. Обмеженість ресурсів неминуче зумовлює за інших однакових умов обмеженість випуску продукції. Однак людина, наприклад, може посіяти ті культури і там, де для них кращі умови, і домогтися набагато кращих результатів. Вона може застосувати більш ефективні сучасні технології, що також забезпечить зростання кінцевого результату, ефективності виробництва. Важливим показником ефективного використання людських ресурсів є забезпечення повної зайнятості працездатного населення. У колишньому Радянському Союзі при формальній повній зайнятості населення у виробництві фактично існувало приховане безробіття, коли люди рахувались на роботі, але потенціал їхньої праці використовувався далеко не повно, що знаходило вираження у значно нижчій продуктивності праці порівняно з розвиненимиfкраїнамиcсвіту. Або такий факт. Україна виробляє мало енергоресурсів, особливо нафти й газу, і змушена закуповувати їх в інших країнах, передусім у Росії. Закуплені за високими світовими цінами енергоресурси до того ж неефективно використовуються. Наприклад, Франція споживає 30 млрд. м3 газу, тобто втричі менше, ніж Україна, але при цьому виробляє продукції у 5 разів більше. Сьогодні весь світ широко використовує енергозберігаючі технології, послідовно проводить режим ефективного використання газу, чого в Україні немає. Ефективне використання ресурсів — це дійовий чинник не тільки зменшення витрат валюти на закупівлю енергоресурсів, зовнішньоекономічної незалежності країни, а й виходу її на передові позиції сучасноїdенергозберігаючоїwтехнології. Усе це засвідчує, що економікс — суспільна наука, наука про ефективність використання рідкісних та обмежених ресурсів в інтересах найповнішого, максимального задоволення безмежних потреб суспільства. Такий підхід до визначення предмета економічної теорії є обґрунтований та істотний, оскільки забезпечує розв'язання докорінних проблем життєдіяльності суспільства. Однак він реалістичний і дійовий для суспільства, яке вже сформувалось і розвивається на прогресивних економічних та політичних засадах. Як ми вже зауважували, проблема ефективного використання ресурсів безпосередньо стосується і України, яка йде шляхом глибоких реформацій до утвердження ринкової економіки. Водночас не можна не бачити, що для здійснення соціально-економічних перетворень слід чітко уявляти, які сторони суспільства і в яких напрямах мають перебудовуватися. Тут потрібне набагато повніше розуміння структури економіки країни і суспільства в цілому. З цього погляду вкрай важливо розкрити сутність і основні риси методологічного підходу до визначенняdпредметаdекономічноїdтеорії. Продуктивні сили і виробничі відносини суспільства. Класична методологія виходить з того, що суспільство і його економіка мають складну структуру. Вона включає продуктивні сили, виробничі відносини і надбудову. Ці елементи глибоко взаємозалежні та взаємодіють. Розкривши складові елементи суспільства та його економіки, можна визначити предмет економічноїdтеорії. Особисті та матеріально-речові чинники виробництва у своїй сукупності та взаємодії становлять продуктивні сили суспільства. Це означає, що «кістково-мускульна система» (виробниче устаткування), «судинна система» (транспорт, трубопроводи), енергетична й інформаційна системи, виробнича і соціальна інфраструктура, нарешті, багатомільйонна та багатогранна за своєю спеціалізацією та кваліфікацією робоча сила в сукупності становлять продуктивні сили суспільства. Зміст продуктивних сил не можна спрощувати. їхній розвиток характеризує ступінь оволодіння людиною силами і явищами природи. Рівень розвитку продуктивних сил знаходить вираження у продуктивності суспільної праці, яка означає збільшення маси одержаного продукту порівняно з витратами праці на його виготовлення. Ось чому рівень розвитку продуктивних сил, продуктивності суспільної праці є важливим критерієм і показником суспільного прогресу. Розвиток продуктивних сил — це єдиний процес історичного розвитку людства. Кожний новий ступінь суспільного прогресу, спираючись на досягнення попереднього етапу, підносить продуктивні сили на новий більш високий рівень розвитку. Саме продуктивні сили втілюють у собі загальнолюдські цінності, які характеризують наступність, спадкоємність у суспільномуdрозвитку. Продуктивні сили, відбиваючи ставлення людини, суспільства до природи, характеризують важливий, але лише один бік суспільного виробництва. Адже продуктивні сили, ставлення людини до природи опосередковуються відносинами між людьми. А це означає, що продуктивні сили завжди мають певну суспільну форму, яку утворюють відносини між людьми в процесі виробництва, тобто виробничі відносини. Люди виробляють життєві блага не ізольовано, не поодинці, а співпрацюючи у процесі виробництва. Тому виробничі відносини — це друга органічна складова суспільного виробництва. Виробничі відносини мають складну структуру. Передусім це єдність організаційно-економічних і соціально-економічних відносин. Організаційно-економічні та соціально-економічні відносини. Тривалий час виробничі відносини зводилися виключно до соціально-економічних. Це було пов'язано з пануванням методології, яка ґрунтувалася на ігноруванні загального, загальнолюдського і абсолютизації особливого, класового, специфічного. Однобічність у трактуванні виробничих відносин і звужене розуміння їх не могли не призвести до негативних наслідків. Відомо, що усуспільнення виробництва на основі поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва охоплює не тільки розвиток продуктивних сил, технологічного способу виробництва, а й форми організації виробництва і праці, систему відносин спільної праці та взаємного обміну діяльністю у самому процесі виробництва. Організаційно-економічні відносини і форми характеризують власне процес виробництва, комбінацію чинників виробництва незалежно від соціально-економічної форми виробництва. Ці відносини є тим загальним, що властиве різним способам виробництва і, як і продуктивні сили, забезпечують наступність і спадкоємність у розвитку економіки і суспільства в цілому. Соціально-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу присвоєння ними засобів і результатів виробництва, суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Ядром соціально-економічних відносин є відносини власності на засоби виробництва. Вони визначають характер економічних відносин між людьми в процесі виробництва, форми розподілу суспільного продукту, його обміну і споживання. Організаційно-економічні відносини і форми, спеціалізація і кооперація праці, концентрація виробництва нерозривно пов'язані з соціально-економічними відносинами, з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання як з відносинами присвоєння засобів і результатів виробництва. У сукупності вони являють собою діалектичну єдність, яка нерідко виступає в одних категоріях і поняттях. Саме це було підставою для ототожнення організаційно-економічних та соціально-економічних відносин, для зведення економічної системи до сукупності соціально-економічних відносин. Дійсно соціально-економічним відносинам належить визначальна роль у характеристиці економічної системи. Здавалося б, що такий підхід методологічно виправданий. Однак досвід показує, що обмеження сфери виробничих відносин їхнім соціально-економічним аспектом, хоча й головним і визначальним, не виявляє структури економіки повною мірою і до того ж призводить до надмірної ідеологізації виробничих відносин. Внаслідок цього ігнорується загальний характер організаційно-економічних відносин і форм, спільність їх для різних способів виробництва. Багато їхніх елементів необґрунтовано відносилось до специфічних соціально-економічних відносин і форм, що спричиняло помилкові висновки у теорії та невиправдані дії на практиці. Усе це наочно засвідчує, наскільки важливо розкривати структуру виробничих відносин як єдність організаційно-економічних та соціально-економічних відносин і форм, адже система виробничих відносин визначає економічний лад суспільства на певному етапі розвитку. Соціально-економічні відносини — це суспільна форма розвитку продуктивних сил, які визначають їх стимули і характер розвитку. Сукупність виробничих відносин є базисом, який визначає надбудову суспільства, що виступає у вигляді політичних, правових, ідеологічних, національних, сімейних та інших суспільних відносин та інституцій, що їм відповідають. Надбудова — це не пасивний елемент. Вона справляє активний зворотний вплив і на базис (виробничі відносини), і на продуктивні сили суспільства. Особливо це стосується такого елемента надбудови, як держава. Отже, за класичним, у тому числі марксистським підходом, предметом економічної теорії є дослідження виробничих відносин у тісній взаємодії з продуктивними силами та надбудовою, передусім з економічною роллю держави.

1.2 Економічна теорія

В минулому люди, що починають вивчати економічну теорію, звичайно вимагали, щоб їм було дане стисле, в одній пропозиції, визначення цього предмету. І треба сказати, що цей сильний попит не зазнавав недоліку в пропозиції. От деякі з таких визначення:

1. Економічна теорія є наука про види діяльності, зв'язаних з обміном і грошовими угодами між людьми.

2. Економічна теорія є наука про використання людьми рідких або обмежених продуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад машини, і технічні знання) для виробництва різноманітних товарів (таких як пшениця, яловичина, пальто, концерти, дороги і яхты) і розподілу їхн між членами суспільства.

3. Економічна теорія є наука про повсякденну ділову життєдіяльність людей, витяги ними засобів до існування і використанні цих засобів.

4. Економічна теорія є наука про те, як людство справляется зі своїми задачами в області споживання і виробництва.

5. Економічна теорія є наука про багатство. Цей перелік достатньо великий сам по собі; однак провівши годину в відповідному відділі гарної бібліотеки, грамотна людина зможить в багато раз подовжити його. Втиснуть в декілька рядків точний опис будь-якого предмету, що чітко відділив би його від суміжних дисциплин і дав б подання що починає про всіх питання що охоплюються цим предметом, - діло надто нелегкое. Економічна теорія, певно, включає в себе всі елементи, означені як в цих визначеннях, так і в тих, що могли б війти в більш довгий перелік.

Якщо змусити фахівця вибрати з всіх наведених вище дефініцій лише одну, той в наш час він, по всій імовірності, зупинився б на другий.

Економічна теорія є наука про те, що з рідких продуктивних ресурсів люди і суспільство з течією часу, з допомогою грошей або без їхньої участі, обирають для виробництва різноманітних товарів і розподілу їхн в меті споживання в нинішньому і майбутньому між різноманітними людьми і групами суспільства.

Курс Загальної Економічної Теорії включає в себе вивчення економічних категорій і явищ притаманних суспільному виробництву незалежно від суспільно економічної формації, а також вивчає ці економічні закономірності людського суспільства і суспільного виробництва в загальнолюдському плані.

Життя людського образу різноманітне, складне і заплутане. Воно складається з численних і різноманітних виглядів діяльності людини в виробництві матеріальних благ і наданні послуг, в науці і культурі, в політиці і ідеології. Людство прагне розгадати таємницю відношень. Це прагнення не прагнення до самопізнання, а задоволення потреб в регулюванні економічного життя. А найголовніше бажання - впливати на економічні процеси в потрібних для людини напрямках.

Людство виявляло завжди великий інтерес основам управління економічними процесами. Багато які важливі економічні процеси розглядалися вченими стародавнього світу: Платоном, Аристотелем і т.д. Однак ці дослідження формувалися як окремі елементи економічних знань в рамках єдиної, ще не розчленованої науки. Значно пізніше відбувся процес розгалуження науки і виникла політична економія. Причому вона виникла в період зарождения капіталістичного засобу виробництва і являла собою науку для задоволення потреб теорії процесу перемога капіталізму над феодалізмом.

Економічна Теорія покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя, а для цього Економічна Теорія повинна проникати в суть глибинних процесів, розчиняти закони і завбачувати шляхи їхнього використання.

Предметом Загальною Економічною Теорією є економічні відношення (виробничі відношення) що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, незалежно від економічної формації суспільства.

Засіб Загальної Економічної Теорії - це засіб діалектичого матеріалізму. Наукові пізнання економічного життя в відзнаку від її безпосереднього сприймання дозволяє, використовуючи науковий засіб пізнання або дослідження, проникати вглиб економічних процесів і явищ, розкривати їхні зв'язки, виявляти причино-спадковий зв'язок явищ і розкривати движущие сили розвитку суспільства. Засіб пропонує процес від споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики.