Прийоми і способи наукової класифікації

Отримані дані (незалежно від каналу) можуть об'єднуватися (9). Припустимо, що ми обстежували деяку обширну вибірку випробовуваних (Іванов, Сидоров, Петров, Федоров) по психологічних проявах, які ми можемо умовно позначити як А, В, З, Про, і звели їх в єдину таблицю.

Неважко відмітити, що результати Іванова нагадують результати Федорова. Ми можемо об'єднати їх в один стовпчик замість двох і дати назву введеному нами типу особи (наприклад, Івафедороїд). Всіх, хто нагадує по своїх психологічних якостях Іванова з Федоровим, ми можемо тепер відносити до одного типу. Тобто тип – це узагальнення, зроблене по групі випробовуваних з схожими якостями. При цьому, зрозуміло, в результаті такого узагальнення ми втрачаємо індивідуальні відмінності Іванова і Федорова (наприклад, ми ігноруємо неспівпадання показників за ознакою В).

Далі ми можемо звернути увагу і на те, що ознаки А і З, В і В приймають практично одні і ті ж значення. Це може бути пов'язано з тим, що за цими проявами коштує загальний чинник. І ми можемо об'єднати стовпці нашої матриці, привласнивши нові назви психологічним якостям — наприклад, замість А і З ас, а замість В і В – bc. Стійкий спосіб поведінки в різних ситуаціях і умовах називається межею особи.

І таблиця скорочується, а психолог отримує даних про типи осіб і рисах особи (у строгому дослідженні ці процедури, зрозуміло, здійснюються за допомогою факторного аналізу).

Кінець кінцем не дуже важливо, яка методика була вибрана для вивчення індивідуальних властивостей людини, головне, щоб вона коректно застосовувалася і виявилася корисною для приросту нового наукового знання. А щоб це відбулося, отримані результати необхідно узагальнювати (процедура ділення деякої множини на підмножини називається таксономією, або класифікацією).

У психології індивідуальних відмінностей не всі типології складалися з урахуванням цих вимог. Проте серед емпіричних (ненаукових) класифікацій є дуже цікаві, а строго наукова може виявитися цілком даремною.

Отже, очевидно, що для вивчення ознак використовуються одні методи, а для дослідження індивідуальності – інші. Тому для складання програми наукового або практичного дослідження потрібно послідовно визначити наступні моменти: 1. Що є предметом розгляду – ознака або індивідуальність? 2. До якого рівня індивідуальності відноситься дане явище? 3. Якої парадигми дотримується дослідник – природничонауковою або гуманітарною? 4. Що переважно застосовувати – якісні або кількісні методи? 5. Нарешті, конкретні методики якого роду слід ввести в програму?