- •!1 Філософія, її предмет та науковий статус
- •!2 Філософія. Світогляд. Культура
- •!3 Стародавня філософія: становлення філософських традицій
- •!6 Проблема субстанції та Абсолюту в новочасній філософії
- •!7 Некласична онтологія та її проблематика
- •!8 Філософські традиції в Україні
- •!9 Проблеми гносеології в історії філософії
- •!10 Моделі пізнання та наукового знання в сучасній філософії
- •!15 Соціальна філософія: історія та сучасність
- •!16 Філософія національної ідеї в Україні (хіх–ххі ст.)
- •!17 Культура і цивілізація
- •!18 Глобалізація та перспективи сталого розвитку людства
!3 Стародавня філософія: становлення філософських традицій
(-----------) від світу – головна світоглядна орієнтація давньоіндійської філософії
Стан згасання примарних пристрастей, який досягається лише через духовне самовдосконалення – це (нірвана)
Давньоіндійський міфологічний світогляд викладений у збірниках, що мають назву (веди)
(Даосизм) – школа давньокитайської філософії, яка заперечувала позитивний вплив освіти оскільки народом, що має багато знань, важко керувати
Метод філософування Сократа – (діалектичний)
У світогляді індусів (брахман) є ірраціональною та неосяжною духовною першоосновою світу
Головною проблемою філософських вчень Давньої Індії було розуміння “життя як (страждання)
(--------) до світу – головна світоглядна орієнтація давньокитайської філософії
Раціонально-теоретичну традицію філософування У Давній Греції започаткував (Сократ)
Основна проблематика досократівської античної філософії – це (пошук першопричини світу)
За Сократом (принцип пізнання) є способом народження істини в дискусії
(Платон) – автор праці “Апологія Сократа”
(Діалектика) – це мистецтво вести бесіду
Сократ на афінських вулицях відкрив (------) як інтелектуальний інструментарій пізнання
!4 Буття світу та людини в античній філософії
Ученим-енциклопедистом античності вважається (Аристотель)
Атомістичне розуміння світу в давньогрецькій філософії розвивав (Демокріт)
(Аристотель) – автор праць “Метафізика”, “Категорії”, “Органон”
За Аристотелем, будь-яка річ як самодостатнє буття – це (субстанція)
(Епікур) є автором концепції насолоди
(---------------) – це вчення про незворушність
Давньогрецький філософ (Геракріт) вважав світ вічним вогнем
Принцип “panta rei” (все тече, все змінюється) сформулював давньогрецький філософ (Геракліт)
(Піфагор) вважав основою світу гармонію чисел
За Гераклітом, світ є вічно живий (-----------), що мірою спалахує і мірою згасає
(Геракліт) першим увів у філософію поняття “буття” і “небуття”:
Давньогрецький філософ (Платон) вважав, що істинним буттям володіє світ ідей
За Платоном, субстрат, тобто те, з чого виникають тіла – це (матерія)
Давньогрецький філософ (Платон) є автором концепції ідеальної держави
(Аристотель) – автор вислову: “Платон мені друг, але істина дорожча”
!5 Буття Бога, світу та людини у філософії доби Середньовіччя та Відродження
Розквіт європейської схоластики припадає на (13) сторіччя
(Реалізм) – це онтологічне вчення, згідно з яким істинним буттям володіють речі
(Номінізм) – це онтологічне вчення, згідно з яким істинним буттям володіють універсалії
Онтологічна позиція, яка ставить виникнення та існування світу в залежність від Бога – це (теїзм)
Ідея непричетності Бога до зла на землі називається (------------)
(Патристика) – це вчення отців церкви спрямоване на систематизацію християнських догматів
(Схоластика) – ранній етап патристики, завданням якого є захист християнського віровчення від єресей
(--------------) – автор праці “Сповідь”
П’ять доведень буття Бога дав середньовічний філософ і теолог (Пєр Абеляр)
(--------------) сформулював принцип апологетичної патристики: “Вірую, бо це абсурдно”?
(Аврелій Авгестин) – найвідоміший систематизатор західної патристики
У розвитку середньовічної філософії виділяють три періоди: рання схоластика, (-----------) схоластики, пізня схоластика
Середньовічна філософія має ще одну назву – (----------), оскільки вона була безпосередньо пов’язана з викладанням і навчанням
В добу Ренесансу мірилом людини вперше стає її творча (-------------)
(------------) віри й розуму – це принцип середньовічної філософії, обґрунтований Томасом Аквінський