3.Аналіз дій

Всяка взаємодія має соціальний і психологічний рівні. У явній взаємодії ці рівні збігаються, в прихованому – не збігаються.

Всі взаємодії з самим собою, між двома, а також великою кількістю людей можна описати шістьма варіантами або типами взаємодій:

- відхід в себе;

- процедура (серія простих, додаткових Дорослих взаємодій, направлених на отримання передбачуваного або передбаченого результату);

- операція (серія простих, додаткових комунікацій із заздалегідь відомими цілями, де задіяні не тільки Дорослі стани);

- ритуали (стереотипна серія простих, додаткових, заданих зовнішніми обставинами і контрольованих Батьківськими станами взаємодій, знак взаємного визнання);

- розвага, або проведення часу (серія простих додаткових взаємодій, згрупованих навколо однієї теми з метою структуризації певного інтервалу часу. Людина, початківець те або інша розвага, розраховує на підтримку цікавих для нього співбесідників. Коли ж хтось один в групі починає суперечити що влаштовує інших розвазі, то його обов'язково не приймуть в інші форми взаємодії);

- близькість (це вільний від ігор, щирий обмін відчуттями, без експлуатації, що виключає витягання вигоди).

Всі три стани «Я» насторожено відносяться до близькості. Батьківський стан боїться бути скомпрометованим близькістю, вважає, ніби близькість розцінюється такими, що оточують як прояв слабкості. Воно допускає близькість тільки у приватному житті. Дорослий розуміє, що близькість – це такий стан, в якому людина особливо незахищена і яким легко зловжити зловмисникові. Дитячий стан боїться розплати за близькість.

Близькості нелегко дати визначення, проте можна вказати ряд умов, що сприяють її виникненню: виключення ігор, розкріпачення Дорослого, проходження установці "Я — о'кей, ви — о'кей". (Т. Харріс).

Можливо, тому в нашому житті так мало близькості. А для того, щоб уникнути небезпеки близькості і нестерпної нудьги, люди і заповнюють іграми найцікавіший годинник життя.

4. Аналіз неусвідомлюваних планів життя, або життєвих сценаріїв

Неусвідомлюваний план життя отримав назву життєвого сценарію.

Формула закладки сценарію:

Сценарій дорівнює сценарним заборонам плюс сценарним розпорядженням і рішенням, які приймає по їх приводу дитина. Розпорядження повідомляють дитину, що він повинен робити, заборони – від чого він повинен утриматися. Виконання розпоряджень винагороджується, порушення заборон карається. Ця «сімейна програма модифікації поведінки» допомагає батькам контролювати дії своїх дітей.

Заборони + Розпорядження > Рішення = Сценарій

(що не робити) (що робити) (дитина приймає одну (один з 6-ти по Берну) з 4-х позицій «+» «-»)

Відповідно, виходячи з сценарію, людина вибирає ігри, в які гратиме.

Пророцтва, що самі реалізуються, – це один з варіантів конструювання майбутнього. Їх закріпленням і контролем реалізації може служити щоденник майбутнього, коли клієнт записує в щоденнику ті події, які повинні відбутися.

Автономні рішенням є самостійні рішення, ухвалення Дорослим станом за наслідками аналізу інформації, наявної у всіх трьох станах особи людини. Чим більше автономних рішень, тим більше людина вільна від свого сценарію.

Звичайна поведінка в буденному житті може визначатися здоровим глуздом або автономним рішенням. А ухвалення відповідальних рішень або поведінка в стресовій ситуації визначається сценаріями. І багато людей проживають життя, одурюючи мир і самих себе.

Сценарії ґрунтуються на заборонах і розпорядженнях.

Розпорядження

У книзі Яна Стюарта і Вен Джойнс «Життєвий сценарій», розглядаються директиви, які психолог Тейбі Кейлер виявив, спостерігаючи поведінкові реакцій, незмінно демонстровані людьми відразу перед тим, як включитися в якусь сценарну поведінку.

Кейлер і його колеги склали список з п’яти таких посекундно розписаних поведінкових послідовностей, які вони назвали директивними («драйверами», «тим, що веде»).

П'ять директив виявилися також особливим чином пов'язані з шістьма схемами розвитку сценарію. Спостерігаючи директивні стереотипи поведінки людини, можна з упевненістю передбачити, по якій схемі розвиватиметься його сценарій.

Відомо п'ять директив:

Будь досконалим/досконалою

Подобайся іншим

Наполегливо намагайся

Будь сильним/сильною

Поспішай

У житті вони можуть складатися з вказівок про те, що потрібно робити або не робити, а також думок про людей і мир в цілому. Ось декілька типових розпоряджень:

"Поводься пристойно!"

"Не вередуй!"

"Будь хорошою дівчинкою!"

"Багато працюй!"

"Ти маєш бути кращим в класі!"

"Брехати негарно!"

"Не винось сміття з хати!"

Кожна з них дає про себе знати певною сукупністю слів, інтонацій, жестів, положення тіла і виразу обличчя. Я. Стюарт і В. Джойнс детально описують як, і по яких конкретно діям, можна навчитися розпізнавати ці директиви.

Таким чином, уміючи розпізнавати п’ять форм директивної поведінки, за короткий час можна багато дізнатися про людину. Від кожної директиви є протиотрута, яка називається дозволом. Якщо вам повезло з батьками, деякі з цих дозволів ви отримали від них. Якщо немає, то можна дати їх собі самі.

Директива

Дозвіл

Будь досконалим/досконалою

Будь собою, ти і так непоганий

Подобайся іншим

Подобайся собі

Будь сильним/сильною

Будь відкритий і висловлюй свої бажання

Наполегливо намагайся

Зроби

Поспішай

Не поспішай

Кожного разу, коли ви свідомо зупиняєте свою директивну поведінку і поводитеся незалежно від директиви, ви невербально затверджуєте відповідний дозвіл.

Слідуючи директиві, людина вважає, що «Я ОК до тих пір, поки я… досконалий, подобаюся іншим і так далі». До тих пір, поки я слухаюся ув’язненого в директиві контрсценарної вказівки, я вважаю, що мені не потрібно слухатися заборони. Буває, проте, і так, що я не в силах діяти згідно директиві. Мені не вдається бути досконалим, подобатися іншим і так далі в тій мірі, яка б задовольнила мого Батька. А з цього, згідно моїм сценарним переконанням, витікає, що я повинен слухатися заборони.

В результаті людина починає переживати негативні почуття, оскільки стикається з раннім рішенням, прийнятим у зв'язку з даною забороною. Проробляючи ці кроки, він кожного разу відтворює свій сценарій в мініатюрі. Тим самим, підкріплюючи його.

Тейбі Кейлер представив цей процес у формі моделі, яку він назвав мінісценарієм.

1. ДИРЕКТИВА (Я + якщо) Ніяких відчуттів

2. СТУПОР (Я-ти + ) Типові форми здирства:

Відчуття провини, образи, неспокою, спантеличеної, збентеження, сконфуження

3. ЗВИНУВАЧЕННЯ (Я + ти) Типові форми здирства:

Відчуття засудження, торжества, захопленості, уїдливості, бездоганності, люті

4. ВІДЧАЙ (Я-ТИ) Типові форми здирства:

Відчуття нікчемності, непотрібності, безнадійності, загнаності в кут, «ніхто мене не любить», «все марно»

Виконуючи директиву людина не випробовує ніяких емоцій. Його дитина, що Пристосовується, вважає, що поки він керується директивою, він ОК.

Якщо людина не задовольняє умовам Окейності, які висуває його внутрішній Батько, – внутрішньо він судить себе: «Мені не вдалося бути досконалим. Означає я не - ОК». В термінах мінісценарію цю заборону, яку він чує, переходячи від директиви в позицію 2, називається ступором. При переході з директиви в стопор людина міняє життєву позицію. Він переходить від директивного «Я ОК, якщо» до «Я не - ОК, ти ОК».

Допустимо, в дитинстві людина вирішила, що за не - Окейні події зручніше винити інших, а не себе. В цьому випадку людина може швидко перейти в третю позицію мінісценарію, позицію звинувачення.

Якщо життєвий досвід в ранньому дитинстві привів людину до виводу, що «Я не - ОК, і ти теж», в ході мінісценарію я можу перейти в життєву позицію Я-Т-. В цьому випадку я опиняюся в четвертій позиції мінісценарію – позиції відчаю. Я можу потрапити в неї прямо з позиції 2 або в обхід, через позицію 3.

Теорія мінісценарію не припускає якоїсь певної послідовності кроків при переміщенні з однієї позиції в іншу. Кожна людина має свою власну, типову для нього схему такого переміщення.

Заборони

Психотерапевти Боб і Мері Гулдінг звернули увагу, що в основі ранніх негативних рішень у різних людей знов і знов виявляються дванадцять заборонних тим.