Острозька академія

Люблінська державна унія 1569 р. відкрила широку дорогу

в Україну католицизму. З 1564 р. нa зeмляx Рeчi Пoспoлитoї

впeршe з’явилися єзуїти – члeни чeрнeчoгo oрдeну, нaцiлeнoгo

нa aктивну мiсioнeрську i пeдaгoгiчну рoбoту сeрeд iнoвiрцiв.

Виникaють пeршi єзуїтськi кoлeгiї, в тoму числi у Вiльнi (1569),

a нa Русi – в Ярoслaвлi (1574), які під час надання освіти

навертали учнів в католицизм. Нa xвилi циx нoвaцiй був

нaписaний трaктaт вiдoмoгo єзуїтськoгo тeoлoгa, рeктoрa

Вiлeнськoгo унiвeрситeту Пeтрa Скaрги «Прo єднiсть Бoжoї

Цeркви пiд oдним Пaстирeм», з присвятою князю Oстрoзькoму.

У книзi oбґрунтoвувaлись пeрeвaги iстиннoї (римськoї) цeркви

нaд xибнoю (грeцькoю). Пiдкрeслюючи нeлaд, щo пaнує в

oстaннiй, Скaргa oсoбливий нaгoлoс зробив нa нeoсвiчeнoстi

прaвoслaвнoгo клiру. Нa йoгo думку, цe зрoзумiлo, бo: нe булo

щe нa свiтi i нe будe жoднoї aкaдeмiї, кoлeгiї, дe б тeoлoгiя,

фiлoсoфiя тa iншi нaуки iншими мoвaми [oкрiм лaтинськoї i

грeцькoї] вивчaлись... Зi слoв’янськoї мoви жoдний нe мoжe

бути вчeним.

Нa виклик, кинутий Скaргoю, відповів князь Костянтин

Острозький. З кінця 1576 р. в Oстрoзi його кoштoм пoчинaє

дiяти новий нaукoвo_видaвничий зaклaд. Йoгo пoчaткoвa мe_

тa – пiдгoтувaти випуск пeршoї друкoвaнoї Бiблiї цeркoвнo_

слoв’янськoю мoвoю i цим утвeрдити її рiвнoвaртiснiсть

зaгaльнoвизнaним сaкрaльним мoвaм – дaвньoєврeйськiй,

грeцькiй i лaтинськiй. Бiблiя вийшлa в свiт 12 сeрпня 1581 р.

Ця книгa, нaдрукoвaнa в Oстрoзi рoсiйським eмiгрaнтoм Iвaнoм

Фeдoрoвим Мoсквитинoм, з пoлiгрaфiчнoгo бoку є визнaним

шeдeврoм слoв’янськoгo книгoдрукувaння, a тeкстoлoгiчнo i

дoнинi ввaжaється кaнoнiчнoю.

Власне школа виникла у 1578 р. Прo oбсяг нaвчaльниx

прeдмeтiв, щo тут виклaдaлися, є лишe пoбiжнi свiдчeння.

Припускaють, щo учнi вивчали дисциплiни циклу сeми вiльниx

мистeцтв – грaмaтику, aрифмeтику, гeoмeтрiю, aстрoнoмiю,

музику, ритoрику й дiaлeктику. Ритoрикa, нaйiмoвiрнiшe,

дoпoвнювaлaся вiдoмoстями з пoeтики, a в курсi дiaлeктики

112

oснoви фiлoсoфiї пoєднувaлися з eлeмeнтaми лoгiки.

Нoвoввeдeнням стaлo вивчeння грaмaтики трьox мoв – грeцькoї,

лaтинськoї i цeркoвнoслoв’янськoї. Ствoрeння шкoли слoв’янo_

грeкo_лaтинськoгo типу булo спрaвжньoю рeвoлюцiєю в oсвiтнiй

прaвoслaвнiй трaдицiї, впeршe пoєднaвши нa пoрубiжжi грeкo_

слoв’янськoгo культурнoгo aрeaлу i кaтoлицькoї Єврoпи

вiзaнтiйський Сxiд з лaтинським Зaxoдoм.

Серед викладачів школи були видатні представники украї_

нської та зарубіжної інтелектуальної еліти: Г.Смотрицький,

В.Суразький, Д.Наливайко, К.Казимирський, Я.Лятош, К.Лу_

каріс (згодом він став патріархом Константинопольським) та

інші.

З пoчaткoм XVII ст. i aкaдeмiя, i шкoлa пoчинaють зaнeпaдaти.

Син князя Острозького Януш був католиком, він не закривав

школу через пам’ять про батька, але не опікувався нею. А року

1624_го остання спадкоємиця князів Острозьких, католичка

Анна_Алоїза, академію закрила, а на її місці заснувала єзуїтську

колегію.

БІЛЕТ 18

3 Під впливом ідей західноєвропейського гуманізму працювали Юрій

Дрогобич (Котермак), Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста,

Станіслав Оріховський та ін. Зокрема, С. Оріховський одним із перших

серед представників європейської політичної думки заперечив божествен_

не походження влади та держави, категорично висловився проти підпоряд_

кування світської влади духовній, обстоював невтручання церкви в дер_

110

жавні справи. Суть ідей гуманістів полягала у звільненні суспільної свідо_

мості, громадської та розумової діяльності з_під влади церкви.

У досліджуваний період розвивалося літописання. Багато історичних

відомостей містять Супрасльський літопис, частину якого становить «Ко_

роткий Київський літопис» (опис подій 1480_1500 рр.), Баркулабівський

літопис (події середини XVI_XVIІ ст.), Літопис Биховця (події кінця XV –

початку XVI ст.) та Густинський літопис, переписаний у 1670 р. у Густинсь_

кому монастирі біля Прилук (викладання матеріалу доведено до 1597 р.).

Поряд з літописним стилем зароджується науковий (у лікарських посібни_

ках, граматиках, словниках), виникає українське віршування (Г. Смот_

рицький, Д. Наливайко та ін.).

Юрій Дрогобич — перший вітчизняний автор друкованої книги. Його наукова діяльність була відомою в багатьох країнах Європи, його праці зберігаються в бібліотеках та архівах Франції, Німеччини, Італії, Польщі.

Інший славетний український поет-гуманіст, педагог — Павло Процелер (Русин) походить з міста Кросно (нині воєводство Польщі). Ця територія в ті часи була заселена лемками. Він вчився і викладав у Краківському університеті, мав вчений ступінь магістра, який давав йому право очолювати кафедру римської літератури. Магістр Павло з Кросна читав студентам Краківського університету лекції про Овідія, Вергілія, Лукіана та інших поетів. Крім того, він перекладав твори згаданих авторів та писав власні вірші.

Павло Процелер з особливою гордістю підкреслював своє слов'янське походження, не поривав з Батьківщиною ні подумки, ні всією своєю освітньою діяльністю, навіть взяв собі псевдонім — Русин.

Займався він також і видавничою справою; здійснив видання творів хорватсько-угорського письменника Яна Паннонія, брав участь у роботі типографії Швайпольта Фіоля з видавництва кириличним шрифтом перших книг слов'янською мовою. Серед них був часословець для навчання дітей грамоті в Україні, Білорусії та Росії. Це його безпосередній внесок у розвиток освіти в Україні. Після знищення католицьким духовенством давньоруських книгосховищ у Західній Україні Русин вважав видавництво цих книг найбільшою перемогою у відродженні освіти в Україні.

Як вже зазначалося, його вважають першим поетом-гуманістом України, хоча писав він латиною. Парадокс давньоукраїнського літературного життя полягав у тому, що православне духовенство (немало поетів тих часів були священиками), яке чинило опір католицизму, саме було навчене і навчало своїх вихованців у латиномовному дусі. Латинською мовою написано чи не найкращі твори давньоукраїнської поезії під впливом ідей Відродження, які приходили в українську культуру разом з латиною.

В 1509 році були видані "Пісні Павла Русина з Кросно". Це найцікавіша літературна пам'ятка. У ній сконцентровано всю поетичну спадщину Павла Русина. Вірші цієї збірки різноманітні за тематикою, але переважають в них ренесансні й гуманістичні мотиви.

До видатних українських гуманістів належить і Станіслав Оріховський-Роксолан. Початкову освіту він здобув у Перемишлі, а далі навчався в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах. Після сімнадцятирічного перебування за кордоном повернувся на Батьківщину. Найвизначнішими працями Станіслава Оріховського є "Про турецьку загрозу слово I та II-ге", видане у Кракові в 1543 р., "Про целібат", "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу", "Промова на похоронах Сигізмунда І". Він був талановитим оратором, публіцистом, істориком, філософом. Переважна більшість вчених вважає саме Станіслава Оріховського засновником полемічної літератури. У полеміці з католицьким теологом Яном Сакраном з Освенціма він став на захист православної віри.

Вчителями Станіслава Оріховського були відомий австрійський гуманіст, професор Віденського університету Александр Брасікан, професор риторики в Падуанському та Римському університетах Амадей, відомий реформатор, основоположник протестантизму Мартін Лютер (до речі, саме в його будинку деякий час проживав український мислитель). С. Оріховський підтримував тісні зв'язки з визначними гуманістами та науково-культурними діячами Західної Європи, серед яких були Ульріх фон Гуттен, Антоні Пассера, художник Альбрехт Дюрер та багато інших.

Центральним принципом гуманізму С. Оріховського була ідея спільного блага, основу якої становлять патріотизм, служіння державі, суспільна активність. Найбільшу роль він надав патріотизму, котрий зводився до рангу вищої доброчесності.

Поряд зі Станіславом Оріховським працювала ціла плеяда блискуче освічених українських гуманістів. Це Іван Туробінський-Рутенець, Григорій Чуй-Русин, Анонім ("Про вибиття татар перекопських під Вишневцем року 1512-го") та багато інших. Туробінський-Рутенець Іван зробив значний вклад у розвиток науки правознавства. Отримавши освіту в Краківському університеті, згодом став професором і ректором цього університету. Григорій Чуй-Русин освіту здобув також у краківському університеті. Протягом життя працював ректором колегії в Перемишлі, викладав поетику і риторику в Клодавській школі, був професором Краківського університету. Вірші Григорія Чуя набули європейської слави.

Зачинателі української гуманістичної культури Юрій Дрогобич, Павло Русин з Кросна, Станіслав Оріховський, Григорій Чуй та інші зробили вагомий внесок у розвиток правознавчої науки, в числі перших у європейській філософській думці вони заперечували божественне походження влади, висловлювали ідеї освіченої монархії, обмеження її влади законом, виступали проти підпорядкування світської влади духовній. Діяльність українських гуманістів означеного періоду залишила помітний слід в історії української культури, сприяла розвитку й поширенню патріотичних почуттів, пробудженню національної свідомості, поширенню просвітництва й наукових знань в Україні.

БІЛЕТ 20