Отже, наприкінці 16 ст. Українська шляхта домоглася закріплення в законі прав, що їх упродовж століть виборювала собі мечем, виконуючи нелегкі військові обов’язки.

• На Галичині від середини 15 ст. галицькі бояри були зрівняні з польською шляхтою. Це призвело до того, що вже у 16 ст. в краї не залишилося боярських родів, які би дотримувалися українських традицій.

3. У XV ст. відроджується народний героїчний епос України у формі історичних пісень і дум. Це було продовженням, але на вищому рівні, епічних давньоруських традицій (билин). Виникнення дум пов'язане з появою українського козацтва та його боротьбою проти турецько-татарських загарбників. Виконували думи народні співці - кобзарі, які часто гуртувалися у професійні кобзарські громади. Далеко не всі думи дійшли до нашого часу. Одна з найві-доміших і найдавніших - дума про козака Голоту. Думи та історичні

пісні мали велике виховне значення: вони прославляли народних героїв, закликали до боротьби проти іноземних поневолювачів, оспівували подвиги, мужність, відвагу, відданість козаків та їх ватажків, таких як Байда, Кішка, Сагайдачний та ін.

На епічному грунті виникає фольклорний жанр лірико-драма-тичної пісні - балади. У баладі опис тих чи інших історичних реалій вже поступається місцем особистим переживанням героїв і є тільки загальним фоном, на якому ці переживання розгортаються. В рукописній граматиці 1571 p., яку не встиг підготувати до друку видатний чеський учений і культурно-освітній діяч Ян Благослав, було вміщено українську баладу "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?", записану від мандрівного студента. Це перший,фіксований запис твору вже цілком сформованого українського фольклору.

БІЛЕТ 9

3 Архітектура та містобудування

• У другій половині 14 ст. із поширенням в Україні насамперед на її західних землях маґдебурзького права, що наближало українські міста до західноєвропейських, у міській забудові почали з’являтися ознаки регулярного планування.

  • На основі чіткої геометричної сітки розміщували основні елементи укріплених нових центрів поселень – ринкової площі, кварталів, вулиць. Центральною частиною міст, з якої, власне, починалося будівництво, була площа з ратушею посередині – площа Ринок.

  • Ця площа мала форму прямокутника або квадрата.

  • Найважливіші вулиці прокладалися через усе місто. Захисну функцію виконували мури, що ними обносили місто, а також рови й вали.

  • У Львові площа Ринок була збудована ще у 14 ст.

  • Новий центральний район Львова із площею Ринок і прилеглими вулицями охоплював майже квадратну територію.

  • Колишнє княже місто щодо нього було передмістям (його називали Краківським), тобто розташовувалося зі зовнішнього боку захисних мурів.

  • Нове місто оточували оборонні мури.

  • Попервах Львів був обнесений лише одним кільцем мурів, глибоким ровом і високими валами.

  • Із винаходом вогнепальної зброї спорудили ще одну стіну – зовнішню.

  • У львівських мурах було дві в’їзні брами, до яких вели звідні мости. Захисні споруди затискали місто, тож його внутрішня забудова була щільною та надзвичайно економною.

• Старі міста, такі як Київ, Володимир, Чернігів, Новгород-Сіверський, зберігали давнє планування, в основу якого було покладено особливості рельєфу.

• В обрисах міст головну роль стали відігравати силуети численних високих башт.

• Від однієї до іншої башти тягнулися оборонні дерев’яні або муровані стіни.

• Більш того, за умов постійної загрози несподіваних нападів зі Степу рис оборонної архітектури набували навіть окремі церкви, монастирі, синагоги тощо.

• Дерев’яна фортеця була неодмінною ознакою міста на землях Подніпров’я та Лівобережжя.

• Дерев’яні захисні споруди мав, зокрема, тогочасний Київ.

  • Найбільшим був Київський замок, збудований на Замковій горі за Володимира Ольґердовича.

  • Року 1416 замок так і не змогли взяти війська Едигея.

  • Лише у 1482 р. його захопила та спалила кримська орда Менглі-Гірея. Незабаром замок було відбудовано.

• Найбільше мурованих замків було на Поділлі та Волині. Найвизначнішою пам’яткою замкового будівництва в Україні є Верхній замок у Луцьку.

  • Його споруджено за князя Любарта й добудовано за Свидригайла.

• І нині береже дотик давно минулих часів славетний Острозький замок. Наприкінці 15 – на початку 16 ст. його було перебудовано: дерев’яно-земляні укріплення здебільшого замінено мурованими спорудами.

• Серед численних оборонних споруд Поділля однією з найбільш неприступних фортець вважалася Кам’янець-Подільська, споруджена на високому скелястому березі річки Смотрич.

• Характерним для архітектури того періоду був Меджибізький замок.

  • Він не мав правильної форми, як і план Кам’янець-Подільської фортеці, адже у ньому максимально враховувалися природні умови.

  • Замок стояв на високому мисі, де зливаються річки Південний Буг і Бужок.

• Від кінця 14 ст. із часів князювання Федіра Коріатовича на Закарпатті веде свою історію найкраще збережений у краї Мукачівський замок.

• Однією з найпотужніших оборонних споруд була Білгород-Дністровська (Акерманська) фортеця, найдавніша частина якої будувалася в 13– першій половині 14 ст.

• У другій половині 15 ст. суттєві перебудови провадилися у Хотинській фортеці – неприступної твердині в середній течії Дністра.

  • Великі монастирі подекуди набували вигляду справжніх фортець, захищених міцними мурами із вежами.

  • Такий, зокрема, Святогірський (Успенський) монастир-фортеця в селі Зимне на Волині (друга половина 15 ст.).

  • Унікальною і водночас надзвичайно характерною пам’яткою української архітектури 15 ст. є Покровська церква-твердиня в селі Сутківці на Поділлі. Через Сутківці пролягав шлях, яким мало не щорічно сунула орда за здобиччю, і тільки церква давала змогу людям врятуватися.

Архітектура XIV - середини XVI ст. базувалась переважно на традиціях давньоруської епохи. Для цього періоду характерною є поступова кристалізація національних рис архітектурного будівництва і поява не тільки церковних, але й світських будівель з каменю. Формується український стиль дерев'яних церков - трибанних і п'ятибанних з традиційним чітким поділом церкви на три частини: вівтар, власне церкву та "бабинець". Вікнам і дверям надавали характерної шестикутної форми. В XIV-XV ст. в містах. Західної України будуються церкви перехідного типу, які поєднують візантійський стиль з елементами готичного і романського. Деякі церкви, особливо ті, що стояли поза межами укріплень, у неспокійну добу постійної татарської загрози, феодальних усобиць і війн брали на себе функції фортець (на мал. - церква-твердиня у Сутківцях на Поділлі, 1476). У вигляді фортець часто будувалися й православні монастирі, такі як Дерманський, Уневський, Межирічанський та ін.).

Сучасний вигляд Троїцького монастиря у Межирічі XV—XVI cm.

Готичний стиль поширюється в Галичині у XIV ст. Найбільшими будівлями цього стилю були католицькі костели у Львові (кінець XIV-XV ст.) та Перемишлі (XV ст.). У православній культовій архітектурі з'являються поодинокі деталі, властиві європейській готиці (наприклад, високі й вузькі стрільчасті вікна та ін.), творчо переосмисленій вітчизняними майстрами. Найстарішою пам'яткою, де готичні елетяенти співіснують з візантійсько-малоазійським стилем, є Вірменська церква у Львові (закладена у 1363 p.).

На розвиток архітектури істотно вплинули запровадження у деяких містах Магдебурзького права, що спричинилося до зростання міст і зміцнення їх самоврядування, а також розвиток військової техніки (перш за все, поява артилерії). Будуються замки цілком з каменю, підсилені мурованими вежами, бійницями. Разом з тим в архітектуру замків і фортець проникають елементи ренесансного стилю. Такі укріплені будови особливо характерні для Галичини, Волині і Поділля (Луцьк, Володимир-Волинський, Острог, Львів, Кам'янець-Подільський, Хотин, Бережани, Олесько, Меджибіж та ін.). Замки Закарпаття зводилися у середньовічному дусі.

Сучасний вигляд замку у Меджибожі з півдня. XIV—XVI ст. 313

Далі на схід, де населення міст було значно меншим і не було великих покладів каменю, укріплення міст здебільшого були дерев'яними, посиленими земляними насипами, валами і ровами (Житомир, Брацлав, Умань, Черкаси, Канів, Чернігів, Путивль, Стародуб тощо). Це було пов'язано з військово-політичною ситуацією того часу, частими війнами, нападами феодалів один на одного, численними набігами татар.

Сучасний вигляд з лиману на фортецю в Білгород-Дністровському

На південних землях сучасної України продовжувало здійснюватися активне кам'яне будівництво. Якщо кочові татари, які своїми набігами тримали інші народи на відстані від своїх володінь, протягом певного часу не потребували зводити великі укріплення, нета-тарське населення Криму, зокрема генуезці, греки, вірмени (що масово емігрували до Криму після захоплення Вірменії Османською імперією), а також нащадки більш давніх народів, які вели осідлий спосіб життя, змушені були вдосконалювати оборонне будівництво. Так поставали фортеці у Судаку та інших містах Криму. Але найбільшою (три рівні оборонних стін, 26 башт) фортецею українських земель даного періоду були укріплення у колишньому Тірасі, який за часів "Київської Русі називався Білим городом і в XIV-XV ст. належав до володінь тимчасово незалежного православного і слов'яномовного Молдавського князівства (нащадки тиверців і бирлад-ників). Білогородську фортецю протягом 1438-1454 pp. було значно розбудовано і повністю оновлено під керівництвом майстра Федорка, запрошеного з Галичини. Коли цією фортецею після скасування незалежності Молдавії оволоділи турки і перейменували місто в Акерман, їм майже не довелося вносити у фортифікаційні укріплення свої зміни -фортеця була неприступною як з моря (лиману), так і з суші.

БІЛЕТ 10

11. Боротьба за престол була по суті неоголошеною війною Литви й Чорної Русі у союзі з Польщею проти руської (білоруської та української) знаті, прапором якої став Свидриґайло (бл. 1375-1452). Постать провідника всього руського язика, як називає його один з тогочасних лівонських листів, є й донині певною загадкою для істориків, а звивистий життєвий шлях цієї неординарної людини міг би скласти канву не одного детективного роману. Польські джерела ХУ ст., не шкодуючи чорної фарби, наділяють лідера Русі найнесимпатичнішими рисами зрадника, пияка й некерованого у гніві тирана. Перипетії бурхливого життєпису Свидриґайла показують, що вдачу він мав дійсно запальну й непрогнозовану, а також був нерозважним і безтямно мстивим. Однак це компенсувалось незбагненною здатністю приваблювати до себе людей, готових на самопожертву й ризик заради чергової, нераз авантюристичної ідеї свого неспокійного кумира.

Свидриґайло (Швітріґайла) був наймолодшим сином великого князя Ольґерда та його другої жінки княгині Уляни Тверської. До 1392 р. княжич мешкав при матері, котрій покійний Ольґерд заповідав у вдовиний наділ Вітебск, тож Свидриґайло вважав це місто своєю законною часткою спадщини по батькові. І коли після смерті княгині Уляни (1392) Яґайло не підтвердив його прав на Вітебськ, юнак спробував відновити справедливість силою, убив присланого Яґайлом намісника і засів місто самочинно. У відповідь Вітовт збройно здобув спірну отчину, а бунтівника відправив у кайданах до Яґайлового двору в Краків. З цього моменту починається багаторічне протиборство Свидриґайла з братами, в ході якого він двічі шукав підтримки й збройної допомоги в Пруссії, виїжджав на службу до великого князя Московського, дев'ять років з наказу Вітовта пробув в ув'язненні, аж доки за допомоги волинських князів не втік до двору німецького імператора, звідки знову - вкотре - повернувся додому.Ш

БІЛЕТ 11 3

Вагомий вклад у розвиток української культури внесли церковні братства. Виникнення церковних братств припадає на кінець XVI ст., коли православна церква зазнала глибокої кризи, втратила свою монополію у суспільному житті, а католицька, уніатська і протестантська церкви активно боролись за поширення свого віровчення в українських землях. Під впливом прогресивної громадськості польський король Стефан Баторій у 1574 р. видав декрет про дозвіл віленським громадянам відкрити й утримувати братські школи. Починаючи з 1575 р. це право було поширене на всі православні братства Великого Польсько-Литовського князівства й Галичини. Першу братську школу було засновано в 1568 р. у Львові при Успенському братстві, її засновниками були міщани, члени братства Юрій Рогатинець та Дмитро Красовський, культурно-освітні діячі Стефан та Лаврентій Зизанії. У програму школи входило вивчення курсу "семи вільних наук", які складались з предметів "тривіума" — граматики, риторики, діалектики та "квадривіума" — арифметики, геометрії, астрономії, музики. Поряд з церковнослов'янською й грецькою вивчали польську та слов'янську мови.

При Львівській школі була власна багата бібліотека. В ній зберігалися грецькі та латинські видання творів Арістотеля, Платона, інші філософські трактати. Поряд з ними бібліотека мала твори римських поетів Вергілія, Овідія, Ціцерона, істориків Лукіана, Валерія Максима тощо. Велика увага приділялась вивченню музики. Взагалі вважається, що саме братські школи започаткували музичну освіту в Україні.

Львівська Успенська братська школа користувалась високим авторитетом. Перший ректор школи, грецький і український культурно-освітній діяч Арсеній Еласонський в 1586—1588 pp. уклав "Порядок шкільний", що став одним з найстаріших шкільних статутів Європи. Головною ідеєю статуту була ідея станової рівності. В ньому наголошувалось, що "багаті над убогими в школі нічим не можуть бути вищими, крім тільки наукою". Навчання у братській школі мало демократичний характер. "Порядок шкільний" був взірцем для всіх інших братських шкіл. Під керівництвом А. Еласонського 1591 р. було видано "Адельфотес" — перший підручник грецької мови зі словеноукраїнським перекладом. Написані викладачами Львівської Успенської братської школи підручники поширювалися в Україні, Білорусії, а також в Росії і Молдові. Педагогічна, літературно-філософська і видавнича діяльність Львівської братської школи сприяла піднесенню української культури.

У Центральній Україні на початку XVII ст. активізувався рух зі створення братських шкіл. Було створено Київську братську школу, яка стала ідейно-культурним осередком національно-визвольної боротьби українського народу. Першим її ректором став Іов Борецький, котрий раніше очолював Львівську школу, а також викладав там латинську та грецьку мови. При організації Київської школи І. Борецький спирався на попередній досвід. З братською школою в Києві пов'язані імена таких видатних діячів культури, як Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Захарія Копистенський та ін.

У Київській братській школі вивчали грецьку, латинську, слов'янську, польську мови, а також поетику, риторику, філософію.

Діяльність Київського братства підтримувало Військо Запорізьке. У 1615 р. гетьман П. Конашевич-Сагайдачний з "усім військом" вступив до Київського братства і взяв під захист братську школу. Кожний козак вносив 6 грошів вступних і 1,5 гроша щомісячно, які йшли на потреби братства та розвиток освіти. Майже всі свої кошти гетьман заповів Київській, Львівській і Луцькій братській школам. З цим змушені були рахуватись різні політичні і державні діячі.

У цілому в кінці XVI — на початку XVII ст. в Україні діяло близько тридцяти братських шкіл: у Перемишлі, Луцьку, Кременці, Кам'янці-Подільському, Городку та інших містах. Відповідно до статутів братських шкіл, учитель мав бути носієм високих моральних якостей, на нього покладалась чимала частина відповідальності за виховання учнів. Стосунки між учителями та учнями визначались успіхами останнього, а критерієм оцінки виступали знання, й аж ніяк не матеріальний достаток чи належність до майнового стану.

Основою створення братських шкіл були добровільні пожертвування членів братства. Саме цей фактор і визначив їх становий характер. Діти з бідних сімей та сироти навчались безкоштовно.

У цілому зміст навчання і виховання в братських школах значною мірою був проникнутий ідеями гуманізму, про що свідчить інтерес до античної літератури й філософії, звернення до європейської філософської думки. Але найяскравіше дух гуманізму виявляється в педагогічних засадах братських шкіл. Основним змістом педагогічної діяльності було усвідомлення цінності людської особистості, суспільної значимості освіти й виховання. Вагомі здобутки вітчизняної освіти пов'язані з ім'ям Петра Могили, який, будучи митрополитом Київським, у 1631 році заснував Лаврську школу як вищий заклад європейського типу. Через рік він об'єднав її з Київською братською школою і створив Київську колегію, що пізніше стала називатися Києво-Могилянською академією. Він забезпечив її професорами високої кваліфікації, яких посилав для підготовки у різні західноєвропейські університети, турбувався про помешкання для професорів і гуртожиток для учнів, про їх матеріальне утримання. Навчання було поставлено добре, кількість учнів зростала. Викладання проводилось латинською мовою.

Білет 12