N11. Еволюційна теорія емоцій дарвіна.

  

   У книзі "Вираження емоцій у людини і тварин" Дарвін розглядає емоці§ л-ни з відповідними афективними і інстинктивними реакціями тварин. Вивчаючи еволюцію і походження емоційно-виразних рухів, Дарвін намагався знайти ще одне підтвердження своєму вченню про походження л-ни. Він хотів показати, що емоці§ і почуття л-ни мають тваринне походження, як і л-на в цілому. Походження і розвиток виразних рухів він пояснює спираючись на 3 принципи:

   1)ряд виразних рухів є рудиментами чи пережитками інстинктивних рухів, які виступають в якості біологічно значимих сигналів для особин не тільки свого, але і інших видів;

   2)принцип антитези - деякі виразні рухи могли б виникнути за контрастом, виражаючи протилежні почуття;

   3)деякі виразні рухи є просто розрядкою нерв. с-ми і спостерігаються при сильних емоціях і спалахах афектів.

   Таким чином емоц. стани у цій концепці§ оцінювались у зв'язку з спонуканням до ді§. Емоці§ за Дарвіном виникли в процесі еволюці§ як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значимість тих чи інших умов для задоволення актуальних для них потреб.

   Виразні рухи - це будь-які рухи, які супроводжують душевні стани.

   Легкі рухи(напр. трохи помітне опускання куточків рота) - сліди чи залишки більш різко виражених у минулому рухів, які мали понятійний смисл. Головні виразні рухи носять вроджений х-тер. Деякі з них зовсім не залежать від навчання і контролю(напр. почервоніння). Але існують жести, які здаються нам природними, хоча вони скоріш за все не є вродженими, хоча вони дуже розповсюджені, але не всезагальні. Такі жести у ранні роки вивчаються свідомо і довільно для певно§ цілі чи у наслідуванні іншим, і тільки потім стають звичними. Вроджені виразні рухи раніше теж виконувались довільно з певною ціллю: позбавлення від небезпеки, полегшення горя, задоволення бажання, а зараз вони виконуються мимовільно. Виразні рухи допомагали спілкуватись. Можливо, спочатку виразні рухи використовувались індивідами для виразу свого стану і розповсюджувались завдяки свідомому чи несвідомому наслідуванню.

   Сміх як вираження задоволення був притаманний ще мавпам. Страх також виражався у тій же формі, що і у л-ни зараз (тремор, хол. піт, блідість, широкі зіниці). Плач виник достатньо пізно. Тому вираження горя і тривоги у вищому ступені притаманні людині. Лють виражалась погрожуючими жестами, почервонінням шкіри і блиском очей, але нахмурювання ще не було, воно виникло у людини у зв'язку з захисною реакцією при ускладненому і уважному пригляданні.

  

N12. Поняття афективно§ сфери психіки (регулятивна).

   Аффективна сфера психіки - це та, що хвилює, рухає. Це потяги, емоці§, почуття, воля. Схожість впливу потягів і емоцій на інтелектуальні процеси, §х структурна подібність з боку фізіологі§ та аналогічність впливу на психіку почуттів, пов`язаних з потягами та емоціями, дає підставу для об`єднання §х в один загальний термін - афективність. Розуміння воля, як ді§, що впливає на потяги, гальмуючи гальмуючи одні, і підсилюючи інші, що виявляються в мотиваці§, створює можливість виділяти ці процеси в афективну сферу психіки, особливості яко§ визначаю афективний простір особистості. В цій сфері відображаються не предмети і явища об`єктивного світу, а внутрішній стан людини. Це відображення здійснюється через переживання. За рубінштейном емоційність і афективність - це лише одна специфічна сторона пізнавальних процесів, що відображають дійсність у переживаннях. Цілісне афективне явище завжди становить єдність 2 моментів:  1. певне відображення змісту. 2. емоційне переживання, тобто те специфічне забарвлення, з яким данний зміст відображується людиною.  Розгляд аф.сфери особистості доцільно починати з розвитку аф.чутливості, розрізнення вражень і виникнення потягів та емоцій. Людина відчуває потяги, переживає емоці§ та почуття, здійснює свою волю. Це різні рівні прояву аф.сфери психіки, кожен з яких має сво§ особливості, характеристики та властивості. Афективний простір особистості не обмежується тільки потягами та емоціями. До нього також входять складніші аф утворення - почуття. Однак було б занадто просто розглядати емоці§ як нижчі, а почуття, як вищі прояви афективності. Аф сфера особистості не відірвана від розвитку уяви, мислення, відчуття та сприймання. Вона має специфічні прояви, які впливають на ці процеси, та сво§ особливості.

   За характером прояву, силою і стійкістю, серед емоцій виділяють афекти та настро§. Емоці§ і почуття становлять 2 види специфічних проявів аф сфери особистості, пов`язаних с §§ переживанням ставлення до навколишнього середовища, інших людей, до себе. Для вияву почуттів необхідна воля. Вона включається в них, створюющи певний рівень прояву аф сфери особистості, розширюючи §§ простір. Аф сфера пізнається особистістю через самоспостереження. Людина сво§ми стражданнями, немов би розраховується за те, в чому вона винна. Ця плата - прояв нашо§ аф сфери. Але людина не пасивна істота, вона може і творити аф сферу. Але для цібого вона повинна з`ясувати призначення потягів, почуттів, та волі.  Рубінштейн виділяє 3 рівні прояву аф сфери особистості: 1. рівень аф чутливості (ем забарвлення, тон відчуттів) 2. Предметні відчуття. 3. світоглядні почуття.  Афективна чутливість проявляється вже в елементарних актах пізнання - у відчуттях.  Афекти (від лат. affectus - душевне хвилювання, пристрасть) - сильні емоційні переживання, що виникають у критичних умовах при нездатності знайти вихід з небезпечних і несподіваних ситуацій і які сполучені з вираженими руховими й органічними проявами. Афекти приводять до гальмування всіх інших психічних процесів і реалізаці§ відповідних поведінкових реакцій.